Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ответики_по_ГО.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
327.17 Кб
Скачать

Для складання заліку з навчальної дисципліни Цивільний захист

http://sesia.in.ua/archives/484 - тут есть некоторые ответы

http://moodle.udec.ntu-kpi.kiev.ua/moodle/mod/resource/index.php?id=135 - я брала здесь

Давайте писать максимально сжато и самое важное.

1. Сутність Женевських конвенцій у сфері цивільного захисту.

Стратегічні напрями та засоби вирішення проблеми захисту населення і територій в Україні спираються на положення Женевських конвенцій (1949 р.) щодо захисту жертв війни та Додаткових протоколів до них (1977 р.) з урахування імовірного характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту.

Документи міжнародного права з питань захисту людей

Міжнародне гуманітарне право було започатковано в 1864 р. підписанням Першої Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених у діючих арміях». Ініціатором розробки і підписання Конвенції був «Міжнародний Комітет допомоги пораненим», створений у 1863 р., який згодом став «Міжнародним комітетом червоного хреста» (МКЧХ), штаб-квартира якого знаходиться в Женеві (Швейцарія).

У 1949 р. було прийнято чотири нові Женевські конвенції та Додаткові протоколи, спрямовані на захист жертв війни, кожна з яких має свою сферу застосування.

Перша та Друга конвенції забезпечують захист поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил, які зазнали корабельної аварії на морі. Всі ці особи мають бути захищеними за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати медичну допомогу.

Третя Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими» визначає статус комбатанта та військовополоненого і захист останніх.

Особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім духовного і медичного персоналу). Будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу супротивної сторони, стає військовополоненим. Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житловими умовами і медичною допомогою, з усіма поводитись однаково. Привілейний режим може бути надано залежно від стану здоров’я, звання, кваліфікації військовополоненого. Військовополонених можна залучати до робіт невоєнного характеру, які не загрожують здоров’ю і не є принизливими. Після закінчення воєнних дій усі військовополонені мають бути негайно звільнені.

Осіб зі складу медичного і духовного персоналу не вважають військовополоненими, вони підлягають репатріації або повинні мати можливість виконувати свої функції щодо догляду за пораненими, хворими.

Четверта конвенція «Про захист цивільного населення під час війни» проголошує норми захисту цивільного населення, що складається із цивільних осіб. Цивільна особа – особа, яка не є комбатантом.

Цивільні особи, які перебувають під владою противника, мають право на повагу, з ними слід поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення, насильство та загроза насильством, використання цивільного населення і окремих осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу та ін. Окупуюча сторона зобов’язана сприяти доставці гуманітарних посилок, наданню допомоги, піклуватися про долю дітей.

Щодо цивільних об’єктів (об’єктів, які не є військовими), вони не мають бути об’єктами нападу і репресій; забороняються ворожі акції проти існуючих пам’яток, творів мистецтва тощо; забороняється нападати на об’єкти, потрібні для виживання населення (запаси продуктів харчування, райони посівів, худобу, споруди запасів питної води, іригаційні споруди), заборонено використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни.

Щодо захисту природного середовища, не повинні підлягатися нападу обладнання та споруди, які несуть в собі небезпеки: греблі, дамби, атомні електростанції тощо.

Для полегшення розпізнавання таких об’єктів сторони, які конфліктують, повинні (мають право) позначати їх міжнародним знаком у вигляді трьох кіл оранжевого кольору однакового розміру на білому полотнищі, на відстані одного радіуса одне від одного.

Шоста глава IV Конвенції присвячена цивільній обороні. В ній визначено ЦО, перелік гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпек і допомогу йому в усуненні наслідків воєнних дій або лиха. Визначено також «Організацію цивільної оборони», «Матеріальну частина організації ЦО».

Організації ЦО і їх персонал користуються повагою і захистом, вони мають право виконувати завдання ЦО і на окупованій території. Окупуюча сторона повинна сприяти цьому.

До організації ЦО можуть бути призначені і військові підрозділи. Вони також користуються захистом за умов, якщо виконують завдання виключно ЦО, не беруть участі у бойових діях.

Міжнародним розпізнавальним знаком ЦО є рівнобічний блакитний трикутник на оранжевому фоні. Особовий склад має відповідне посвідчення про належність до організації ЦО.