Хронологія основних подій

 

1985, 11 березня - Обрання позачерговим Пленумом ЦК КПРС М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС; початок “перебудови”

1986, 26 квітня - Чорнобильська катастрофа

1987, 5 серпня - Відкритий лист В. Чорновола

Генеральному секретареві ЦК КПРС М. Горбачову

1988, літо - Відзначення 1000-ліття хрещення Русі-України

1989, лютий - Утворення в Києві Товариства української мови ім. Т. Шевченка

1989, вересень - Створення Народного руху України за перебудову

1990, 21 січня - Відбулася акція “живий ланцюг” на

відзначення Акту злуки ЗУНР і УНР (1919 р.)

1990, 16 липня - Прийняття Верховною Радою УРСР

Декларації про державний суверенітет України

1990, 2 серпня - Прийняття Верховною Радою УРСР закону “Про економічну самостійність Української РСР”

1991, 19–21 серпня - Спроба державного заколоту в СРСР

1991, 24 серпня - Прийняття Акту проголошення незалежності України

1991, 30 серпня - Указ Президії Верховної Ради “Про заборону діяльності компартії України”

1991, 8 жовтня - Прийняття Закону “Про громадянство України”

1991, 11 жовтня - Затвердження Верховною Радою концепції оборони та розбудови Збройних Сил України

1991, 1 грудня - Загальнонародний референдум на підтримку Акту незалежності України. Обрання Л. Кравчука Президентом України

1991, 8 грудня - Утворення Співдружності незалежних держав (СНД). Юридичне оформлення розпаду СРСР.

Тема 15. Україна в умовах незалежності

План

1. Формування законодавчих, виконавчих та судових інститутів

влади незалежної України.

2. Політичний розвиток України.

3. Соціально-економічний розвиток незалежної української держави.

4. Наука і культура в сучасній Україні.

15.1. Формування законодавчих, виконавчих та судових інститутів влади незалежної України

Проголошення незалежності України досить гостро поставило питання про розбудову держави, послужило поштовхом до розгортання активних державотворчих процесів. Але ці процеси надзвичайно ускладнювалися тривалою відсутністю нової Конституції, яка мала б визначити принципи формування і здійснення державної влади, засади суспільного і державного устрою, створити юридичну базу для розроблення і прийняття нових законів і нормативних актів. Доки тривав конституційний процес, Україна продовжувала жити за Конституцією УРСР 1978 року, до якої було внесено вже за часів існування суверенної держави понад 200 поправок. Нерідко закони, що приймалися Верховною Радою, суперечили чинній Конституції, що підривало принципи законності.

Найпершими кроками на шляху державотворення стало запровадження атрибутів державності.

• Встановлення назви держави. Законом від 17 вересня 1991 року було змінено назву держави - УРСР стала називатися "Україна".

ш Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада прийняла закон "Про громадянство України", яким визначався правовий статус населення. Згідно з цим законом, громадянство надавалося всім, хто на даний час постійно проживав в Україні, не був громадянином іншої держави та не заперечував проти отримання цього статусу. Закон визначав порядок набуття або відновлення громадянства.

• Утвердження державних кордонів здійснювалося у відповідності з прийнятим Законом "Про Державний кордон України", який визначав також порядок їх охорони і перетину.

• Створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. 1 листопада 1991 року Верховна Рада ухвалила "Декларацію прав національностей України", згідно з якою усім громадянам, усім народам і національним меншинам гарантувалися рівні політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні права. В умовах, коли в Україні проживають громадяни 128 національностей, прийняття цієї декларації було дуже важливим і своєчасним актом, який допоміг уникнути гострих міжетнічних конфліктів, зберегти мирну, спокійну ситуацію в країні.

Наступним важливим документом став закон "Про національні меншини в Україні", який закріплював право кожного народу на культурно- національну автономію - розвиток своєї національної культури, використання своїх традицій, сповідування своєї релігії, створення національних культурних та освітніх закладів тощо.

• У 1991 році Верховна Рада розпочала створювати власну державну символіку. 4 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради було піднято національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року це знаменно було затверджене Верховною Радою як Державний прапор України. Кольори українського національного прапора символізують чисте синє небо і стиглий хліб - вічні цінності українського народу. 15 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила Указ "Про державний гімн України". Ним стала пісня, написана композитором Михайлом Вербицьким на слова Павла Чубинського ще в 1863 році - "Ще не вмерла Україна". В лютому 1992 року, після гострих дискусій у парламенті, в Україні з'явився і свій власний державний герб у вигляді тризуба. Згідно з Конституцією України, передбачається існування великого і малого гербів держави. Малий Державний герб - золотий тризуб. Великий Державний герб складається з основного елемента - малого Державного герба і зображення герба Війська Запорізького - козака з мушкетом.

• Стратегічно важливим завданням процесу державотворення стала розбудова власних збройних сил. Уже 24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла Постанову "Про військові формування на Україні", згідно з якою усі військові частини, розташовані на території України, підпорядковувалися Верховній Раді. Одночасно було прийнято рішення про утворення Міністерства оборони України. Тоді його очолив генерал авіації К.Морозов. У жовтні 1991 року Верховна Рада ухвалила концепцію оборони і нові підходи до розбудови збройних сил України.

Згідно з цією концепцією, Україна мала стати нейтральною, без'ядерною і позаблоковою державою. Збройні сили України покликані захищати недоторканість території держави, її суверенітет. Вони мають будуватися на принципах розумної достатності.

Отримавши незалежність, Україна почала створювати власну систему законодавчої, виконавчої та судової влади.

Законодавча влада в Україні представлена Верховною Радою, що обирається один раз на чотири роки в кількості 450 народних депутатів. Верховна Рада дванадцятого скликання (головою її був І.Плющ) ухвалила за відносно короткий строк (1990-1994) близько 450 законів і прийняла понад 1100 різних постанов і рішень, які стосувалися ключових проблем економічного, політичного та культурного життя країни. Саме той склад Верховної Ради прийняв акт про незалежність України, зробив перші кроки на шляху її розбудови. Проте треба визнати, що в умовах відсутності цілісної концепції і конкретної програми переходу від тоталітарного до демократичного суспільства більшість із цих законів і постанов не витримали перевірки життям і не дали тих реальних результатів, на які розраховували законодавці.

Навесні 1998 року відбулися чергові вибори до Верховної Ради, які вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Протягом 1998-1999 років на політичній арені України відбувається радикальне перегрупування сил. Намагаючись подолати протистояння з президентом, уникнути розпуску парламенту, значна частина народних депутатів вирішила піти на компроміс. У Верховній Раді була сформова парламентська більшість, до якої увійшли 237 депутатів.

Серйозними випрбуваннями для влади і опозиції стали події 9 березня 2001 p., які вилилися в масові зіткнення представників органів правопорядку та опозиційних сил. Загострення політичної кризи поставило питання про політичний діалог.

Обов'язки голови держави і керівника виконавчої влади покладено на президента України (Закон про заснування посади президента держави Верховна Рада прийняла ще 27 липня 1991 року).

Президент є головою держави, гарантом її суверенітету, виступає від її імені, призначає прем'єр-міністра (за узгодженням з парламентом), міністрів, керівників інших органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, очолює Раду Національної безпеки і оборони України, є Верховним Головнокомандувачем її Збройних Сил. За Конституцією, президент України обирається строком на п'ять років.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди. Контроль за дотриманням законодавства покладено на Генеральну прокуратуру держави. Контроль за дотриманням положень Конституції має здійснювати Конституційний суд.