5. Український народ – автохтон на своїй землі?

Знайомлячись iз проблемою генезису українського народу, необхiдно усвiдомити, що це дискусiйне питання, що рiзнi iсторики дають на нього неоднозначну вiдповiдь. Однак серед усiєї рiзноманiтностi поглядiв на цю проблему в iсторичнiй лiтературi чiтко простежується три пiдходи.    Перший – росiйський, великодержавно-шовiнiстичний, який започаткували росiйськi дворянськi iсторики (В.Татiщев, М.Щербатов, М.Карамзiн, С. Соловйов). Cуть його – українського народу як такого не було i нема, а є «малороси» – складова частина росiйського народу.    Сьогоднi всiм очевидна абсурднiсть такого твердження, i тому нiхто, за винятком хiба що В.Жириновського та йому подiбних, не насмiлюється пропагувати такi погляди.    Другий пiдхiд – бере свій початок ще з періоду середньовіччя, коли під впливом політичних чинників зародилася ідея про спільність походження росіян, українців і білорусів з єдиної давньоруської народності, яку пізніше образно назвали «колискою братніх народів». Ця ідея відповідала великодержавним інтересам правлячих кіл і певних верств населення Російської імперії та Радянського Союзу і всіляко ними підтримувалася. За радянської доби власті перетворили цю концепцію на панівну, всіляко її популяризували й пропагували.    Новий напрям у розробці проблеми етногенезу українського народу започаткував наприкінці ХІХ ст. київський археолог Вікентій Хвойка. Досліджуючи пам’ятки Трипільської та наступних культур, вчений дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров’я з давніх давен. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів Трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців. Автохтоністом у дослідженні проблеми виступав і М.Грушевський. Він вбачав початки українства в літописних антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.    Дослiджуючи це питання, слiд також звернути увагу на те, що утворення держави на українських землях відбувалося паралельно з аналогічними процесами в Європі. Зокрема, в другій половині І тиС. на Заході утворилися Болгарське царство, держава Само (Великоморавське князівство), а на Сході – Хазарський каганат (в прикаспійських степах). Вже в VІІ ст. праукраїнську державу – федерацію полян, західних сіверян й древлян – сучасники називали Руссю. Одночасно зі зміцненням позицій київських князів федеративна форма правління еволюціонувала в самодержавну. Цей процес відбувався повільно, суперечливо, але неухильно. Наприкінці VІІІ – першій половині ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї утворилося стабільне праукраїнське державне об’єднання «Руська земля». (Окремі дослідники вважають, що арабські автори називали його Куявією, а сусідні – Артанією та Славією). Воно стало саме тим територiально-полiтичним i соцiальним ядром, навколо якого почала зростати давньоруська держава – Київська Русь.