11.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях

Відновлення Радянської влади в західних областях України супроводжувалося посиленням політичного тиску на місцеве населення, яке продовжувало опиратися спробам тоталітарної влади інтегрувати Західну Україну в радянську систему. Крім того, місцеве населення було незадоволене намаганнями радянського режиму ліквідувати греко- католицьку церкву (остання мала міцні позиції в західно-українських землях і була історичним важливим чинником культурного і духовного розвитку українців Галичини та Закарпаття). Фактично вона перетворилася на традиційного посередника між українцями і офіційною владою, на духовного натхненника національно-визвольної боротьби, в зв'язуючу ланку між західноукраїнським регіоном і Європою. УГКЦ була досить впливовою інституцією, мала широкорозгалужену структуру, до якої на час встановлення Радянської влади в Західній Україні входило 3040 парафій, 4440 церков, духовна академія, 5 духовних семінарій, 127 монастирів і яка налічувала понад 5 млн віруючих.

Після смерті в листопаді 1944 році митрополита А.Шептицького серед греко-католицького духовенства почалися арешти. Наступник його,

Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з пануючим режимом і уникнути кровопролиття, видсилає до Москви делегацію УГКЦ, якій, після обміну думками та передачі останньою 100 тис. крб для оборони країни, сталінське керівництво пообіцяло вільне відправлення богослужінь для греко-католиків. Але вже в березні 1945 р. була розроблена детальна інструкція ліквідації УГКЦ, затверджена И.Сталіним. Органами держбезпеки були заарештовані усі греко-католицькі єпископи на чолі з митрополитом Й.Сліпим і відправлені до Сибіру. У короткий час було ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію, проведено арешти серед духовенства. Радянське керівництво намагалось відірвати греко-католицьку церкву від Ватикану і приєднати до Російської православної церкви. З цією метою, за сприяння НКВС, 8-10 березня 1946 року ініціативна группа відомих релігійних діячів скликала у Львові в храмі св. Юра церковний Собор, у якому взяли участь 214 священиків разом з 19 світськими особами. Рішеннями цього Собору Брестська унія 1596 року скасовувалась, греко- католицька церква об'єднувалася з Російською православною церквою. Незабаром, намагаючись уникнути репресій, частина священиків і мирян змушена була прийняти православ'я, продовжуючи таємно дотримуватись греко-католицьких канонів. Пізніше за подібним сценарієм була ліквідована УГКЦ і в Закарпатті, де, зокрема в Мукачівській єпархії, влада закрила всі греко-католицькі церкви, а 50 священиків було засуджено до різних термінів, ув'язнення. Наслідком цього стало урочисте проголошення в серпні 1949 року Московським патріархом «возз'єднання» мукачівської єпархії з Російською.

"Соціалістичні перетворення" на західноукраїнських землях передбачали провести індустріалізацію та "культурну революцію". Проведення індустріалізації розпочалося згідно з 4-м п'ятирічним планом (1946-1950). Великим промисловим центром мав стати Львів. У краї почалось будівництво заводів сільськогосподарського, автобусного, автотранспортного, інструментального, скляного, електролампового машинобудування. Таким чином, уже наприкінці 40-х років у Західній Україні з'явились нові галузі промисловості, почав працювати новий Львівсько-Волинський вугільний басейн, який став другою, після Донбасу, вугільною базою України.

Економічні перетворення на західноукраїнських землях супроводжувались посиленням репресій проти тих, хто не був лояльним радянському режиму.

Ще більше загострило ситуацію в краї і проведення насильницької колективізації. Радикальні аграрні реформи проводилися без урахування місцевих особливостей і політичної ситуації, що склалася. На західноукраїнських землях у ході проведення колективізації, фактично повторювали практику 30-х років: у східні та північні райони Росії виселяли заможних селян із сім'ями і тих, хто не хотів вступати до колгоспів. Декілька сот тисяч сімей за "політичними мотивами" було репресовано і депортовано з Західної України без суду і слідства, навіть без письмових звинувачень.

Протягом 1946-1953 років. ЦК КП(б)У неодноразово розглядав питання про порушення законності в західних областях. У червні 1946 року ЦК КП(б)У прийняв спеціальну Постанову "Про недоліки в роботі органів МВС, МДБ, суду і прокуратури в боротьбі з порушниками соціалістичної законності в західних областях УРСР", в якій констатувалось, що лише за п'ять місяців 1946 року встановлено 965 фактів порушення "соціалістичної законності", в 462 випадках порушників було притягнено до відповідальності.

Важливою складововою частиною "соціалістичних перетворень" у західних регіонах України була "культурна революція". Передбачалося за короткий термін ліквідувати неписьменність населення регіону. У краї відкривались школи, технікуми, інститути, виділялись кошти на забезпечення їх матеріально-технічної бази. Така політика сприяла збільшенню числа студентів, що могло забезпечити в майбутньому зростання власної національної інтелігенції. Значні досягнення були здобуті в галузі охорони здоров'я, до кінця 40-х років у регіоні було введено безплатне медичне обслуговування. В той же час комуністична ідеологія та русифікація освіти, науки та культури мала сприяти вихованню населення регіону в дусі комуністичних ідеалів, лояльності до радянського тоталітарного режиму.

Таким чином, нова влада своїми діями спровокувала зростання невдоволення місцевого населення. Посилився збройний опір УПА, до якої влилось багато тисяч українців, які зі зброєю в руках готові були боротися проти ненависного режиму. Але ситуація в Західній Україні після закінчення війни складалась не на користь УПА. Радянський режим перевів сюди додаткові підрозділи МВС-МДБ і, залучаючи війська Прикарпатського військового округу, почав широкомасштабні акції проти УПА. Намагаючись залякати потенційних союзників УПА з числа місцевого населення, радянські органи провели репресії проти "посібників бендерівців". Не справдились надії керівництва УПА на підтримку західних країн та на можливу радянсько-американську війну.

І все ж навіть у таких складних умовах партизанські загони УПА та підпілля ОУН продовжували збройну боротьбу, яка полягаля в терорі проти радянських і партійних працівників та колоборантів з числа місцевого населення, представників російської і української інтелігенції. Цей терор був лише відповіддю на терор тоталітарного режиму, відповіддю на масові репресії та департації. Але число загиблих з українського боку в десять разів перевищувало число загиблих з боку тоталітарної влади. Для того щоб дискредитувати УПА, енкаведисти перевдягались у партизанів і влаштовували терористичні акції. У Ленінграді існувала спеціальна школа НКДС. У цій кривавій боротьбі бойовики УІІА не шкодували нікого, тероризуючи навіть власний народ.

Зі свого боку, в боротьбі з ОУН-УПА радянський режим використовував масові репресії: цілі села, жителів яких підозрювали у зв'язках з УПА, оголошувались бандитськими, проводилась масова депортація селян, розстрілювали без суду та слідства. Від боротьби страждало мирне населення, яке опинилось між двох вогнів. УПА вела бойові дії не тільки на українській території, а й на українських землях, які входили до складу Польщі та Чехословаччини. Тривалий час польські війська не могли витіснити українських повстанців і в боротьбі з ними несли великі втрати. Після вбивства в березні 1947 року бойовиками УПА заступника міністра оборони генерала Сверчевського, польський уряд вирішив діяти рішучіше і ліквідувати "українську проблему" раз і назавжди. Ці дії були погоджені та знайшли повну підтримку від керівництва комуністичної Москви.

У квітні 1947 року була проведена спільна польсько-чесько- радянська операція "Вісла", в ході якої загони УПА були знищені. Лише небагатьом бойовикам вдалося перейти через радянський кордон або через Чехословаччину пробратися до західних зон окупації Німеччини.

Усе українське населення Лемківщини, Посяння, Холмщини, що звинувачувалося в симпатіях та підтримці УПА, було розселене в західних та північних районах Польщі. Це була етнічна чистка. Вояки УПА були кинуті до концтаборів, які зберегла комуністична Польща після поразки Німеччини.