Розділ 3. Україна в другій половині XX ст. Національно-державне. Відродження українського народу

Тема 11 . Україна в повоєнне десятиріччя та в умовах десталінізації (1945-1964)

1. УРСР у системі міжнародних відносин після Другої світової війни.

2. Післявоєнна відбудова народного господарства республіки.

3 Голод 1946-1947років.

4 Суспільно-політичне та культурне життя республіки.

5 Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях.

11.1. Урср у системі міжнародних відносин після Другої світової війни

Повоєнний розвиток України відбувався в умовах глибоких зовнішньополітичних змін. Перемога над німецько-фашистськими загарбниками була досягнута насамперед спільними зусиллями народів Радянського Союзу. Тоді це розуміли всі. Правлячі кола США, Ацглії, Франції та інших країн вимушені були співпрацювати з СРСР, знаходити шляхи вирішення найважливіших політичних проблем у розробці спільних рішень. Однією з таких проблем було питання про західні кордони СРСР, іншими словами - питання про визнання Сполученими Штатами, Англією Францією та іншими країнами антигітлерівської коаліції тих територіальних змін, що відбулися на заході СРСР у 1939-1940 роках, у тому числі й входження Західної України та Північної Буковини, а також Закарпаття в 1945 році до складу Українською РСР.

Важливим результатом зусиль радянської дипломатії стали рішення Тегеранської (1943), а також Ялтинської (Кримської) конференції лідерів трьох великих держав у лютому 1945 року, в яких знайшло відображення міжнародне визнання факту об'єднання українських земель у складі єдиної держави, підкреслювалася справедливість нового кордону, який в основному відповідав етнічному розселенню українців.

16 серпня 1945 року між СРСР та новим урядом Польщі було підписано договір про радянсько-польський кордон. Ця угода закріплювала рішення Кримської і Потсдамської конференцій, у відповідності з якими кордон мав проходити в основному по «лінії Керзона», з певними відхиленнями на користь Польщі. За Польщею залишались також Холмщина, Підляшшя, Посяння та Лемківщина, де проживало майже 800 тис. українців.

У 1951 році на прохання Польщі Україна поступилася Істрицьким районом Дрогобицькой області, а до Львівської області відійшла незначна територія ПНР з центром в Кристокополі (Червоноград).

29 червня 1945 року укладення двостороннього договору було узгоджено територіальні питання між Радянським Союзом і Чехословаччиною. Згідно з угодою про Закарпатську Україну, що вступала в силу з 30 січня 1946 року, остання увійшла до складу УРСР. 22 листопада 1945 року цю угоду ратифікували Національні збори Чехословацької Республіки, а 27 листопада - Президія Верховної Ради СРСР. 22 січня 1946 року була утворена Закарпатська область з центром у місті Ужгороді.

10 лютого 1947 року радянсько-румунська угода підтвердила кордони, які були визначені ще 28 червня 1940 року. Румунія офіційно визнала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину та Ізмаїльщину.

Таким чином, вперше за багато віків українці отримали право і можливість об'єднатися і жити в межах однієї держави - УРСР. Під час повоєнного територіального розмежування суттєво зріс демографічний потенціал України, збільшилася її територія, яка наприкінці 1945 року становила понад 580 тис. км².

У 1954 році рішенням Верховної Ради СРСР півострів Крим увійшов до складу УРСР. Зупинимося на цьому детальніше. Справа в тому, що з часу свого заснування Кримська АРСР за своїм статусом мало чим відрізнялася від місцевих адміністративних одиниць у складі Російської Федерації. А після того, як Державний Комітет Оборони 10 травня 1944 року прийняв рішення про виселення кримських татар у східні райони (за три дні з півострова їх було депортовано близько 165 тис. - літніх людей, жінок, дітей), Кримська АСРР указом Президії Верховної Ради була перетворена на Кримську область. Після війни для відбудови господарства Кримська область не мала достатньо ні матеріальних, ні людських ресурсів. Для поліпшення демографічної ситуації до Криму спішно направляли переселенців з України та РРФСР (в 1945 році - 17 тис. сімей, а в 1950-1954 роках - ще 57 тис. сімей). Але незвичні умови життя і праці переселенців на новому місці, ускладнення ситуації посухою 1946 і неврожєм 1947 року викликали масовий відтік населення з Криму. Виходячи з того, що становище Кримського регіону погіршувалося, а уряд РРФСР не спроможний був надати необхідної допомоги, з ініціативи місцевих органів влади Рада Міністрів РСФСР порушила питання про доцільність передачі Кримської області до складу України, від якої в післявоєнний час все більше стала залежати економіка півострова. Прийнятий Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 року Закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР» поставив крапку в цьому питанні. До речі, в документах ніде немає і згадки про цю подію як про дарунок з нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією. Таким чином, повністю завершилось формування території Українив сучасних кордонах. Істотно змінився і склад населення Криму: якщо перед війною воно наполовину складалося з росіян, а серед національних меншин найчисленнішими були татари (19,4%) і українці (13,7%), то в середині 50-х років частка росіян становила приблизно 70%, а українців - понад 20%.

Взагалі після війни відбулись помітні зміни в складі населення УРСР. Це було спричинено цілою низкою причин. Зокрема, в ході врегування територіальних питань відбувався "обмін" населення з Польщею. У результаті з України до Польші переселилося близько 1 млн поляків, а в Україну прибуло близько 520 тис. українців з Польщі. Новим місцем їх проживання стали переважно південні області республіки, включаючи Донбас і Крим.

Значно скоротилася кількість населення національних меншин. Ще в роки війни за вказівкою Сталіна з України були виселені майже всі німці (650 тис. осіб), що тут проживали з давніх часів та 220 тис. кримських татар, болгар, греків, вірменів. Найбільших втрат у роки війни зазнало єврейське населення. За неповними даними, їх чисельність в Україні зменшилась утричі (2 млн загинуло, залишилось близько 800 тис. осіб). В той же час значно зросла чисельність росіян в Україні в результаті активного їх переселення, яке здійснював радянський режим.

Що стосується самих українців, то їх частка в складі населення збільшилась не набагато. Це пояснюється не лише величезними втратами в роки війни (загинув кожен шостий), а й масовим переселенням українців за межі України, особливо в східні райони Росії, в тому числі внаслідок депортацій із західних областей. В цілому за роки війни населення України зменшилось майже на 10,5 млн осіб. У 1945 році в сучасних її кордонах проживало близько 30 млн осіб.

Уроки Другої світової війни вимагали нагального утворення міжнародної організації, яка сприяла б підтриманню і зміцненню миру та безпеки, розвитку співробітництва між державами. За аналогією з Лігою націй, що діяла після Першої світової війни, ідея створення подібної організації обговорювалась під час зустрічі Сталіна, Рузвельта і Черчілля в Тегерані ще в 1943 році. У цьому ж році в Москві представники США, Великої Британії, СРСР та Китаю домовилися найближчим часом більш детально розглянути питання про створення Організації Об'єднаних Націй. У 1944 році представники країн - ініціаторів створення ООН на конференції в Думбартон-Оксі (США) розробили основні принципи діяльності нової міжнародної організації, підготували проект Статуту ООН. Незабаром до чотирьох держав приєдналась і Франція.

Радянське керівництво, враховуючи новий розклад сил на міжнародній арені, вело наполегливу боротьбу за збільшення свого представництва в майбутній організації. Ще під час Кримської конференції И. Сталін висунув пропозицію включити до складу створюваної міжнародної організації всі радянські республіки на правах її рівноправних членів, але представники західних держав дипломатично відкинули цю ідею. Тоді радянська делегація внесла нову пропозицію: включити до міжнародної організації Українську і Білоруську РСР (як республіки, які зробили значний внесок у розгром фашизму та найбільше постраждали від воєнних дій), поряд з членством СРСР як окремої держави. Конференція прийняла рішення запросити представників УРСР і БРСР на установчу конференцію ООН.

Незадовго перед Кримською конференцією в Москві в кінці січня 1944 року відбулася X сесія Верховної Ради СРСР. На ній було прийнято закон про розширення прав союзних республік в галузі зовнішніх зв'язків. Згідно з цим рішенням, Наркомат закордонних справ перетворювався із союзного в союзно-республіканський. У лютому 1944 року до Конституції СРСР була введено додаткову статтю, за якою кожна республіка діставала право вступати в безпосередні зв'язки з іноземними державами. Наявність даної статті дозволила МЗС СРСР ставити питання про включення до складу держав-засновниць ООН усіх 16 союзних республік. А 4 березня 1944 року VII сесія Верховної Ради УРСР прийняла закон про створення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР на чолі з Д. Мануїльським. Це рішення, як і подальший вступ республіки в ООН, були ланками широкої пропагандистської акції, що мала б переконати усіх в СРСР і за кордоном у реальності існування української суверенної держави.

25 квітня 1945 року в Сан-Франціско розпочала роботу перша, установча конференція Організації Об'єднаних Націй. Делегація Радянською Союзу знову порушила питання про участь представників України і Білорусії в роботі конференції, а наступного дня на ім'я цього представницького форуму надійшли відповідні звернення від українського та білоруського урядів. Зокрема, у зверненні від уряду УРСР наголошувалось, що Україна, яка відіграла вирішальну роль у розгромі фашизму, зможе зробити вагомий внесок у справу зміцнення миру та загальної безпеки.

ЗО квітня 1945 року уряди Української РСР та Білоруської РСР отримали офіційну пропозицію відрядити свої повноважні делегації до Сан- Франціско. 6 травня українська делегація прибула на установчу конференцію і активно вючилася в її роботу, а Д. Мануїльський очолив комітет, що мав підготувати текст преамбули і першого розділу Статуту ООН. Таким чином, Україна і Білорусія в складі 51 країни світу стали державами-засновницями Організації Об'єднаних Націй.

Як член ООН Українська РСР брала участь у роботі ряду її департаментів, службових структур, у тому числі в Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурної комісій тощо. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН обрала УРСР членом Економічної і Соціальної Ради терміном на один рік. Починаючи з 1947 року, Україна - член Економічної комісії ООН для Європи. У 1948 - 1949 роках Україна була тимчасовим членом головного органу ООН - Ради безпеки. Україна брала активну участь у роботі ООН та інших міжнародних організацій, як наприклад, ЮНРРА (Адміністрація допомоги і відбудови при ООН) у 1945 році, Женевська конференція (1949), яка прийняла конвенцію про захист жертв війни, Дунайська конференція (1948 р.), на якій було затверджено конвенцію про режим судноплавства по Дунаю. На всіх міжнародних форумах представники України послідовно підтримували ідею надання допомоги країнам, які постраждали в роки Другої світової війни. У 1946 році Україна брала участь у роботі Паризької мирної конференції та підписала мирні угоди з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією.

Зрозуміло, що УРСР (як і Білорусія) була включена до складу ООН під тиском керівника СРСР Сталіна, який у такий спосіб прагнув насамперед укріпити свої позиції, а також дещо пом'якшити негативний резонанс, викликаний у міжнародної громадськості боротьбою радянського режиму проти антирадянських виступів населення в Західній Україні. Але активна участь представників України в міжнародних справах, її чітка миролюбна позиція сприяли посиленню інтересу світової громадськості до республіки, її народу, історії, культури. Розширились культурні та наукові зв'язки України з іншими країнами. Так, якщо до 1950 року УРСР була членом 20 міжнародних організацій, то з 1951 до 1958 року вона стала членом іще 16. Україна підписала або приєдналась до 65 міжнародних угод, договорів і конвенцій, які були спрямовані на розвиток дружних зв'язків між народами.

У 1954 році Україна стала членом постійної комісії ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО).

У 1957 році в Нью-Йорці було відкрито постійне представництво УРСР при ООН. У роки хрущовської "відлиги" українські дипломати брали участь у роботі спеціалізованих організацій ООН - Міжнародного бюро освіти (МБО) та міжнародного агентства з ядерної енергетики (МАГATE).

У післявоєнний період організаційно оформився рух борців за мир. У квітні 1949 року одночасно в Парижі та в Празі відбувся перший Всесвітній конгрес прихильників миру. На конгрес з'їхалися більш ніж дві тисячі делегатів, що представляли 67 країн та 18 міжнародних демократичних організацій, у тому числі і УРСР. У 1950 році близько 20 млн трудящих УРСР поставили свої підписи під відозвою народів світу про заборону атомної зброї, а у вересні 1951 року в Києві відбулася перша республіканська конференція прихильників миру.

Отже, повернення України на міжнародну арену було обмеженим, відбувалося в умовах панування в республіці тоталітарної комуністичної влади та жорстокого централізму. Зовнішньополітична діяльність УРСР здійснювалася у фарватері міжнародної політики СРСР. В той же час сам факт появи України на міжнародній арені та її вступ до ООН мав велике значення для розбудови української державності.