- •Диференціальне числення функції однієї змінної. Похідна функції, її геометричний і фізичний зміст.
- •Однобічні похідні функції в точці.
- •Похідна показниково-степеневої функції.
- •Похідна оберненої функцій.
- •Диференціал функції.
- •Формула Тейлора.
- •Формула Маклорена.
- •Подання деяких елементарних функцій за формулою Тейлора.
- •Застосування диференціала до наближених обчислень.
- •Теореми про середнє. Теорема Ролля.
- •Теорема Лагранжа.
- •Теорема Коші.
- •Розкриття невизначеностей. Правило Лопіталя.
- •Точки екстремуму.
- •Дослідження функції на екстремум за допомогою похідних вищих порядків.
- •Опуклість і увігнутість кривої. Точки перегину.
- •Асимптоти.
- •Вертикальні асимптоти.
- •Похилі асимптоти.
- •Векторна функція скалярного аргументу.
- •Властивості похідної векторної функції скалярного аргументу.
- •Параметричне задання функції.
- •Рівняння деяких типів кривих у параметричній формі. Коло.
- •Циклоїда.
- •Астроїда.
- •Похідна функції, заданої параметрично.
- •Кривизна плоскої кривої.
- •Властивості еволюти.
- •Кривизна просторової кривої.
- •Про формули Френе.
- •Інтегральне числення. Первісна функція.
- •Невизначений інтеграл.
- •Методи інтегрування.
- •Безпосереднє інтегрування.
- •Спосіб підстановки (заміни змінних).
- •Інтегрування частинами.
- •Інтегрування елементарних дробів.
- •Інтегрування раціональних функцій. Інтегрування раціональних дробів.
- •Інтегрування деяких тригонометричних функцій.
- •Інтеграл виду .
- •Інтеграл виду , якщо функція r є непарною відносно cos X.
- •Інтегрування деяких ірраціональних функцій.
- •Інтеграл виду де n – натуральне число.
- •Інтегрування біноміальних диференціалів.
- •Інтеграли виду .
- •1 Спосіб. Тригонометрична підстановка.
- •2 Спосіб. Підстановки Ейлера. (1707–1783)
- •3 Спосіб. Метод невизначених коефіцієнтів.
- •Кілька прикладів інтегралів, що не виражаються через елементарні функції.
- •Визначений інтеграл.
- •Властивості визначеного інтеграла.
- •Обчислення визначеного інтеграла.
- •Заміна змінних.
- •Інтегрування частинами.
- •Наближене обчислення визначеного інтеграла.
- •Формула прямокутників.
- •Формула трапецій.
- •Формула парабол
- •Невласні інтеграли.
- •Інтеграл від розривної функції.
- •Геометричні застосування визначеного інтеграла. Обчислення площ плоских фігур.
- •Знаходження площі криволінійного сектора.
- •Обчислення довжини дуги кривої.
- •Обчислення об'ємів тіл. Обчислення об'єму тіла за відомими площами його паралельних перетинів.
- •Об'єм тіл обертання.
- •Площа поверхні тіла обертання.
- •Функції декількох змінних
- •Похідні й диференціали функцій декількох змінних.
- •Повний приріст і повний диференціал.
- •Геометричний зміст повного диференціала. Дотична площина й нормаль до поверхні.
- •Наближені обчислення за допомогою повного диференціала.
- •Частинні похідні вищих порядків.
- •Екстремум функції декількох змінних.
- •Умовний екстремум.
- •Похідна за напрямком.
- •Градієнт.
- •Зв'язок градієнта з похідною за напрямком.
- •Кратні інтеграли.
- •Подвійні інтеграли.
- •Умови існування подвійного інтеграла.
- •Властивості подвійного інтеграла.
- •Обчислення подвійного інтеграла.
- •Заміна змінних у подвійному інтегралі.
- •Подвійний інтеграл у полярних координатах.
- •Потрійний інтеграл.
- •Заміна змінних у потрійному інтегралі.
- •Циліндрична система координат.
- •Сферична система координат.
- •Геометричні й фізичні застосування кратних інтегралів.
Дослідження функції на екстремум за допомогою похідних вищих порядків.
Нехай у точці х = х1 f (x1) = 0 і f (x1) існує й неперервна в деякому околі точки х1.
Теорема. Якщо f(x1) = 0, то функція f(x) у точці х = х1 має максимум, якщо f (x1) < 0 і мінімум, якщо f (x1) > 0.
Доведення.
Нехай f (x1) = 0 і f (x1) < 0. Оскільки функція f(x) неперервна, то f (x1) буде від’ємною й у деякій малому околі точки х1.
Оскільки f (x) = (f (x)) < 0, то f (x) спадає на відрізку, що містить точку х1, але f (x1)=0, тобто f (x) > 0 при х<x1 і f (x) < 0 при x > x1. Це й означає, що при переході через точку х = х1 похідна f (x) міняє знак з “+” на “–“, тобто в цій точці функція f(x) має максимум.
Для випадку мінімуму функції теорема доводиться аналогічно.
Якщо f(x) = 0, то характер критичної точки невідомий. Для його визначення потрібне подальше дослідження.
Опуклість і увігнутість кривої. Точки перегину.
Визначення. Крива звернена опуклістю догори на інтервалі (а, b), якщо всі її точки лежать нижче будь-якої її дотичної на цьому інтервалі. Крива, звернена опуклістю нагору, називається опуклою, а крива, звернена опуклістю вниз – називається увігнутою.
у
x
На малюнку показана ілюстрація наведеного вище визначення.
Теорема 1. Якщо у всіх точках інтервалу (a, b) друга похідна функції f(x) від’ємна, то крива y = f(x) звернена опуклістю нагору (опукла).
Доведення. Нехай х0 (a, b). Проведемо дотичну до кривої в цій точці.
Рівняння кривої: y = f(x);
Рівняння дотичної:
Слід довести, що .
За теоремою Лагранжа для f(x) – f(x0): , x0 < c < x.
За теоремою Лагранжа для .
Нехай х > x0 тоді x0 < c1 < c < x. Оскільки x – x0 > 0 і c – x0 > 0, і крім того за умовою
, отже, .
Нехай x < x0 тоді x < c < c1 < x0 і x – x0 < 0, c – x0 < 0, оскільки за умовою тому .
Аналогічно доводиться, що якщо f (x) > 0 на інтервалі (a, b), то крива y = f(x) увігнута на інтервалі (a, b).
Теорему доведено.
Визначення. Точка, що відокремлює опуклу частину кривої від увігнутої, називається точкою перегину.
Очевидно, що в точці перегину дотична перетинає криву.
Теорема 2. Нехай крива визначається рівнянням y = f(x). Якщо друга похідна f(a) = 0 або f(a) не існує й при переході через точку х = а f(x) міняє знак, то точка кривої з абсцисою х = а є точкою перегину.
Доведення. 1) Нехай f (x) < 0 при х < a і f (x) > 0 при x > a. Тоді при x < a крива опукла, а при x > a крива увігнута, тобто точка х = а – точка перегину.
2) Нехай f (x) > 0 при x < b і f (x) < 0 при x < b. Тоді при x < b крива звернена опуклістю вниз, а при x > b – опуклістю нагору. Тоді x = b – точка перегину.
Теорему доведено.