Загальна характеристика дистрофій. Паренхіматозні дистрофії.

Дистрофії це загальнопатологічний процес, який характеризується порушенням обміну речовин в клітинах або тканинах, що супроводжується їх нагромадженням або перерозподілом. Морфологічно ці процеси характеризуються появою структурних змін в клітині або проміжній тканині, тобто виникає їх пошкодження, або альтерація.

Основними формами пошкодження клітин є (Серов В.В., Пальцев М.А., 1998):

▲ ішемічне (гіпоксичне) пошкодження;

▲ вільнорадикальне пошкодження;

▲ токсичне пошкодження. [Рис. 4]

В основі ішемічного пошкодження лежить зниження синтезу АТФ, в результаті чого в першу чергу страждає система перетворюючого типу в клітині (мітохондріальний аппарат). В основі вільнорадикального пошкодження лежить утворення пероксидів (а), має місце окисне перетворення білків (б) або пошкодження ДНК (в). При токсичному пошкодженні хімічні речовини або безпосередньо вступають у контакт з окремими молекулами або органелами (а), або ж шляхом складних біохімічних реакцій перетворюються на токсичні речовини, що пошкоджують клітини-мішені (б).

Основними причинами дистрофій є порушення клітинних та позаклітинних механізмів трофіки, куди відносять:

▲ порушення процесів ауторегуляції клітини;

▲ порушення функції транспортних систем трофіки (кров, лімфа, мікроциркуляторне русло, проміжна тканина);

▲ порушення координації інтегративних систем трофіки.

Основними механізмами дистрофій є:

▲інфільтрація – проникнення та нагромадження в клітинах і проміжній тканині продуктів порушення обміну речовин із крові та лімфи;

▲трансформація – перехід речовин (білки) з лабільного стану в стабільний або утворення речовин одного виду обміну з загальних спільних похідних тих продуктів, з яких утворюються білки, жири, вуглеводи, наприклад, полімеризація глюкози в глікоген, утворення гіаліну в стінках судин, трансформація компонентів жирів та вуглеводів у білки.

▲ спотворений синтез – синтез клітинних речовин, які в нормі для неї нехарактерні (алкогольний гіалін в гепатоцитах, поява глікогену в клітинах тонкого відділу петлі Генле при цукровому діабеті, синтез аномального білка при плазмоцитомі);

▲ декомпозиція (фанероз) – розпад мембранних структур (цітоскелета) клітини шляхом руйнування ліпопротеїдних комплексів (фібриноїдний некроз при ревматизмі, ожиріння гепатоцитів при дифтерії).

Найбільш важким з механізмів є декомпозиція, яка може закінчуватись загибеллю клітини, найбільш легким є інфільтрації, яка може носити зворотній характер після припинення дії патогенного агента, який її викликав. [Рис. 5]

Дистрофії класифікують за різними принципами:

І. В залежності від виду порушеного обміну речовин:

а) білкові (диспротеїнози);

б) жирові (ліпідози);

в) вуглеводні;

г) мінеральні.

ІІ. В залежності від локалізації процесу:

1) паренхіматозні (клітинні);

2) стромально-судинні (мезенхімальні, позаклітинні);

3) змішані.

ІІІ. В залежності від походження:

1. набутого характеру;

2. спадкового характеру.

IV. В залежності від розповсюдженості процесу:

а) місцеві;

б) загальні.

Паренхіматозними називають дистрофії, при яких продукти порушеного обміну речовин нагромаджуються в паренхімі внутрішніх органів, тобто в високоспеціалізованих клітинах серця, нирок та печінки.

За своїм походженням вони бувають набутого (найчастіше) або спадкового (рідко, наприклад, тезаурісмози) характеру, в основі їх розвитку лежить порушення функції ферментних систем клітини, або ферментопатія. Розрізняють білкові дистрофії (диспротеїнози), жирові дистрофії (ліпідози), вуглеводні та мінеральні дистрофії. [Рис. 6]

Існують наступні види паренхіматозних диспротеїнозів: «зерниста» дистрофія, гіаліново-крапельна дистрофія, вакуольна (гідропічна) дистрофія, патологічне зроговіння. Деякі автори не визнають «зернисту дистрофію» як самостійну форму диспротеїнозів (Струков А.І., Серов В.В., 1993). При паренхіматозних дистрофіях мають місце денатурація, коагуляція або, навпаки, коліквація, гідратація з порушенням структури ліпопротеїдних комплексів і руйнуванням мембран, що може закінчуватись загибеллю клітини (коагуляційний або колікваційний некроз).

Макроскопічно при паренхіматозних диспротеїнозах органи збільшуються за розмірами, стають кволими на-дотик, на розрізі їх паренхіма (нирки) вибухає над капсулою, втрачає свій блиск, стає тьмяною.

Мікроскопічно характерна поява зернистості в цитоплазмі клітин, набухання їх, гідратація, міжклітинні границі стають нечіткими, зникають спеціалізовані структури (щіткова кайма

нефроцитів, поперекова посмугованість соматичних м’язів). Ізольована поява зернистості в цитоплазмі без ознак пошкодження різних структур клітини не може розглядатись як самостійна форма диспротеїнозу, тому що може бути відображенням внутрішньоклітинних регуляторних процесів, гіперплазії ультраструктур або спостерігається в умовах гіперфункції клітини.

Зазначені макро- та мікроскопічні зміни є морфологічним відображеням порушень механізмів, які забезпечують виконання клітиною притаманних їй спеціалізованих функцій (кардіоміоцит – скоротливість, гепатоцит – секреція, нефроцит – реабсорбція), що лежить в основі клінічних проявів недостатності тих або інших органів (серце, печінка, нирки). Аналогічна ситуація спостерігається і при паренхіматозних ліпідозах.

Паренхіматозні ліпідози характеризуються порушенням обміну цитоплазматичного жиру, що проявляється у надлишковому нагромадженні його в клітині, появі жира там, де в нормі він не зустрічається або утворенні жиру незвичайного хімічного складу. Найчастіше в клітинах нагромаджується нейтральний жир. Жири виявляються за допомогою спеціальних реакцій: забарвлення судан ІІІ та шарлах-рот – червоний колір, судан IV та осмієва кислота – чорний колір, сульфат нільського голубого – червоний колір (нейтральний жир). При звичайних методах гістологічної обробки матеріалу жир в клітині не виявляється.

Серед морфогенетичних механізмів дистрофій розрізняють: інфільтрацію, трансформацію, спотворений синтез та декомпозицию. В патології клітини важко буває віддати перевагу кожному з них, тому що спостерігається зміна одного механізму на інший або відбувається їх тісна взаємодія. Найчастіше жирова дистрофія виникає в міокарді, печінці, нирках.

Причинами жирової дистрофії міокарда є гіпоксія та інтоксикація, що спостерігаються при анеміях, хронічній серцево-судинній недостатності, отруєннях миш’яком, фосфором, при дифтерії, вживанні алкоголю та інш. У цих випадках морфогенетичні механізми процесу визначаються в залежності від типу пошкодження клітини: гіпоксичного або токсичного (див. вище).

При гіпоксії спостерігається зниження окисного фосфорування в кардіоміоцитах, “включається” механізм анаеробного гліколізу, що призводить до зниження синтезу АТФ, пошкодженню структур мітохондрій і порушенню процесів -окислення жирних кислот в результаті чого в цитоплазмі нагромаджуються дрібні краплини ліпідів (пиловидне ожиріння).

При інтоксикаціях має місце не стільки ліпофанероз за рахунок розпаду ліпо-протеїдних комплексів мембран, скільки процес деструкції мітохондрій. Це супроводжується зниженням -окислення ліпідів, які і нагромаджуються в саркоплазмі.

В окремих випадках надлишкове надходження в саркоплазму жирних кислот в умовах ферментопатії характеризується порушенням процесів синтезу і елімінації ліпідів, які нагромаджуються в кардіоміоцитах. З представлених варіантів появи жиру в кардіоміоцитах, як видно, найчастіше може спостерігатись комбінація трьох механізмів: інфільтрації, внутрішньоклітинного метаболізму та декомпозації.

Макроскопічно розміри серця збільшуються, камери його розширюються, міокард стає кволим, з боку ендокарду в області папілярних м’язів з’являється жовтого кольору посмугованість (“тигрове серце”).

Мікроскопічно жирова дистрофія носить вогнищевий характер: жир накопичується в групах кардіоміоцитів, розташованих по ходу венозного коліна капілярів та дрібних вен, що відповідає макроскопічно появі характерної посмугованості з боку ендокарду.

Зазначені макро-мікроскопічні зміни в клініці є морфологічним відображенням процесів декомпенсації серцевої діяльності і часто призводять до смертельних наслідків.

Жирова дистрофія печінки спостерігається при алкоголізмі, цукровому діабеті, інтоксикаціях, ожирінні, а також при порушеннях харчування в зв’язку з недостатністю білка в денному раціоні та інш. В основі її лежить нагромадження в гепатоцитах нейтрального жиру, що виникає як результат порушення ферментних систем клітини, тобто ферментопатії. [Рис. 7]

Розвиток її обумовлений наступними механізмами:

▲ надлишкове проникнення в гепатоцит тригліцеридів (нейтрального жиру) та жирних кислот;

▲ порушення процесів утілізації (окислення) жирних кислот на кристах мітохондрій;

▲ порушення процесів елімінації ліпідів за межами клітини;

▲ спадкового характеру дефект ферментів, що приймають участь у жировому обміні.

У всіх зазначених випадках, як і при жировій дистрофії міокарду, має місце тісний зв’язок всіх морфогенетичних механізмів дистрофій: інфільтрація (проникнення жиру в