Пухлини. Загальні положення.

Пухлина – це новоутворена гетерогенна тканина, в основі формування якої лежить безмежне розмноження клітин, обумовлене змінами в їх генетичному апараті. Сформована пухлина відрізняється особливостями свого росту, обміну речовин, взаємовідносинами з іншими тканинами, тобто характеризується певною автономністю по відношенню до цілісного організму, яку можна розглядати і як певну самостійність у подальшому її розвитку.

Пухлина може виникати з будь-якої тканини, що здатна до процесів проліферації, але з високоспеціалізованих зрілих клітин вона не виникає. Рівень захворюваності та смертності від пухлин є різним, що пояснюють станом екології, етнічними звичаями, спадковістю.

Найбільш важливими є наступні теорії пухлинного росту: фізико-хімічна теорія (теорія канцерогенів), вірусо-генетична теорія, поліетіологічна теорія. [Рис. 39]

У відповідності до фізико-хімічної теорії основна роль належить дії фізичних та хімічних канцерогенів, тобто речовин, які здатні викликати пухлину. До фізичних канцерогенів відносять: сонячну, космічну, ультрафіолетову, іонізуючу радіацію, радіоактивні речовини. Фізичні канцерогени реалізують свою дію через пошкодження ДНК генома клітини. Канцерогенний ефект зазначених факторів може потенціюватись також дією інших канцерогенних агентів – хімічних (табакопаління, бензол, анілін, асбест) та вірусних (вірус папіломи людини, вірус Епштейна-Бара, вірус гепатита В, С). Прихильники вірусо-генетичної теорії важають, що пухлини можуть викликатись так званими онкогенними вірусами, в складі яких виявлені ДНК та РНК. ДНК-віруси дають злоякісну трансформацію клітин у 1:10⁷ випадків, найчастіше вони викликають інфекційні захворювання (аденовірус, вірус вітряної віспи, вірус гепатита В). РНК-віруси частіше викликають злоякісну трансформації клітини, тому що виходячи з клітини, вони не пошкоджують її мембран і вона не гине, як у випадках з ДНК-вірусами. Поліетіологічна теорія об’єднує всі інші існуючі фактори, які можуть змінювати геном клітини і призводити до злоякісної її трансформації.

На основі зазначених теорій можна сформулювати пато- та морфогенез пухлин. Патогенез (канцерогенез) розглядає механізми зародження пухлини, види та механізми бластоматозної дії різноманітних патогенних агентів. Розрізняють наступні стадії:

• Стадія ініціації – передбачає зміни в геномі соматичної клітини під впливом патогенних (канцерогенних) агентів.

• Проміжна стадія – активація протоонкогенів (нормальні гени клітин) з переходом їх в онкогени, які кодують продукцію онкобілків в результаті порушення функції регуляторних генів. Активація протоонкогенів супроводжується супресією антионкогенів.

• Стадія промоції – відбувається пухлинна трансформація клітини з необмежним безконтрольним їх ростом і утворенням пухлини.

Механізми активації протоонкогена: [Рис. 40]

• Інсерційний механізм – поява вірусних генів у складі генома соматичної клітини активує поруч розташовані протоонкогени.

• Хромосомні транслокації – спостерігаються при лімфомі Беркіта, хронічному міелолейкозі.

• Крапчасті мутації.

• Ампліфікація – збільшення кількості копій гена.

Морфогенез – це процес становлення та розвитку пухлини в морфологічному відображенні. Розрізняють два морфогенетичних варіанти виникнення пухлин.

1. Поява пухлини без якихось попередніх змін в материнській тканині – одномоментно, раптове, на фоні нормальної тканини. Онкопроцес виникає – “de novo” з однієї трансформованої клітини (уніцентричний характер росту).

2. Поява пухлини відбувається не раптово, а поступово, поетапно, через окремі стадії послідовно виникаючих змін

у материнській тканині:

а) стадія передпухлини – дифузна або вогнищева гіперплазія, дисплазія;

б) стадія “Ca in situ” – неінвазивний рак, коли зберігається цілісність базальної мембрани, не утворюються строма та судини;

в) стадія інвазивного росту – стадія сформованої злоякісної пухлини;

г) метастазування.

Деякі з пухлин можуть проходити стадію доброякісної пухлини (раки шлунку, товстої кишки).

Зовнішній вигляд пухлин різноманітний. Найчастіше вона має вигляд вузла з нерівною поверхнею або представлена дифузною формою, у вигляді потовщення з материнської тканини, відрізняючись від неї тільки кольором та консистенцією. [Рис. 41]

Розмір пухлини залежить від її “віку”, хоча має значення як характер самої пухлини, так і будова материнської тканини. Якщо пухлина не має помітно шкідливого впливу на організм, то може досягати значних розмірів, в інших випадках організм гине значно раніше.

Консистенція пухлини також буває різною: то більш щільною (пухлини з кісткової, хрящової, фіброзної тканин), то більш м’якою, коли в пухлині переважає паренхіма над стромою.

Однією з характеристик пухлин є автономність їх розвитку, яка носить відносний характер, тому що пухлинна тканина постійно отримує від макроорганізму різноманітні продукти живлення, кисень, гормони, цитокіни, які поступають з током крові. Крім того, на ріст її впливає імунна система. Інакше кажучи, автономність пухлини необхідно розуміти не як певну незалежність пухлинних клітин від організму, а як набуття ними властивостей для саморегуляції. У злоякісних пухлин (раки, саркоми) автономність більш виражена, вони ростуть швидко, руйнуючи материнську тканину; у доброякісних пухлинах вона менш виражена, деякі з них піддаються регуляторним впливам організму, ростуть повільно, не руйнуючи материнську тканину. В обох випадках клітини переходять на аутокринний механізм регуляції свого розвитку, продукуючи фактори росту або онкобілки – аналоги факторів росту.

Будова пухлини різна в залежності від того, з якої тканини вона виникла, якого напрямку та характеру набув її ріст. Розрізняють органоїдний та гістіоїдний типи будови. У першому випадку пухлина складається із чітко відмежованих двох елементів: паренхіми та строми. Вони не є ізольованими одна від одної, а тісно зв’язані між собою біологічно і гістогенетично в єдине ціле. Так, живлення паренхіми залежить від стану кровопостачання через систему судин строми, з іншого боку, паренхіма впливає на стан і структуру строми (кількість та характер строми залежать від характеру та стану паренхіми). У другому випадку в деяких пухлинах строма може бути нерізко виражена і представлена лише судинами з невеликою кількістю сполучної тканини (гістіоїдний тип будови).

Сьогодні отримані переконливі експериментальні дані про виникнення клітинних елементів строми пухлин із передіснуючих нормальних сполучнотканинних похідних тканини, що оточує пухлину. Пухлинні клітини впливають на утворення строми – виділяють цитокіни, що активують проліферацію сполучнотканинних клітин, секретують колаген, фібронектин, стимулюють процеси ангіогенезу, а також міграцію в строму клітин гематогенного походження – моноцитів, плазмоцитів, лімфоїдних елементів.