сучасної логіки як ефективного інструменту дослідження та обгрунтування наукового пізнання.

Як уже зазначалося, головним завданням логіки є ви- вчення законів, правил, якими керується людина при отриманні вивідного знання. Вивідним називається знан-

ня, яке отримане опосередкованим шляхом. Ця опосеред-

кованість полягає у співставленні раніше набутого знання з новим знанням. Саме співставлення не є хаотичним нагро- мадженням різних тверджень, це є певна струнка будова, яка передбачає суворе дотримання правил і законів логіки.

Більшість знань, якими володіє людина, мають опосере- дкований характер. І навіть та частина знань, яка має ви- гляд безпосередніх констатацій фактів типу «Сніг – бі-

лий», «Трикутник – геометрична фігура», – в кінцевому рахунку носить опосередкований характер. Оскільки ви- значення їх очевидно істинними чи хибними передбачає відомим тільки смисл термінів «є», «сніг», «білий», «три-

кутник», «геометнична фігура».

6. Істинність і формальна правильність міркування

Для отримання вивідного знання необхідно доводити або спростовувати конкретні твердження, заперечувати хи- бні думки, давати визначення поняттям, здійснювати різні види типологій. Кожна із названих процедур передбачає суворе дотримання відповідних логічних правил.

Загальновизнаним є положення, що для того, щоб у

конкретному міркуванні вивідне знання було істинним, необхідно дотримуватися таких умов:

а) вихідні твердження обов’язково повині бути іс- тинними;

б) під час міркування між вихідними твердженнями необхідно встановити зв’язок, який відповідає законам і правилам логіки.

Нехтуючи однією із вимог, ми можемо отримати у кон- кретному міркуванні істинний висновок випадково.

Продемонструємо це на прикладах.

І. В усіх європейських державах – республі- канська форма правління.

Англія – держава Європи.

Отже, Англія – республіка.

ІІ. В усіх європейських державах – респуб- ліканська форма правління.

Франція – держава Європи.

Отже, Франція – республіка.

В обох міркуванях перше вихідне твердження є хибним, але логічний зв’язок між ними відповідає логічним прави-

лам (саме правилу І-ї фігури простого категоричного силогізму). Оскільки у цих міркуваннях порушена вимога щодо обов’язкової істинності вихідного знання, то висно- вок у другому міркуванні випадково істинний. Тобто, із

хибного вихідного твердження висновок можна отри- мати будь-який.

Наведемо приклад, де вихідні твердження є істинними, але до них неправильно застосовані правила логіки:

Будь-який університет є вищим навчальним закладом. Консерваторія – не університет.

Отже, консерваторія не є вищим навчальним закла- дом.

У цьому прикладі обидва вихідні твердження істинні, але пов’язані вони з порушенням правил логіки. Тому ви- сновок є хибним. Тут порушено правило першої фігури простого категоричного силогізму, відповідно до якого менший засновок не повинен бути заперечувальним.

Таким чином, вивідне знання буде істинним тоді і тільки тоді, коли вихідні твердження міркування бу- дуть істинними, і до них будуть правильно застосовані правила та закони логіки. Тобто, істинність висновку міркування – це відповідність висновку міркування дійсності (якщо висновок міркування істинний, то він відповідає дійсності, а якщо висновок міркування хибний, то він не відповідає дійсності), а правильність мірку-

вання – це відповідність міркування правилам і зако- нам логіки.

Дотримання цих вимог забезпечує отримання вивідного знання, істинність якого не викликає сумніву.

РОЗДІЛ ІІ

МИСЛЕННЯ І МОВА

1. Визначення мови

Наведений аналіз предмета логіки як науки свідчить про те, що логіка вивчає форми мислення та відношення між ними.

Ф о р м и м и с л е н н я – це вихідні елементи, з

яких будуються міркування і в яких акумулюється та функціонує знання,

а в і д н о ш е н н я між формами мислення – це ло- гічні закони, згідно з якими будується знання у вигляді окремих міркувань, системи міркувань, теорій, фраг- ментів теорій тощо.

Завдання логіки як науки полягає в тому, щоб подати свій предмет, форми і закони мислення у вигляді такої си- стеми, як теорія.

Своєрідністю предмета логіки є те, що він не є безпосе- редньо даним. Процес дослідження форм мислення та різ- них відношень між ними безпосередньо даним має матері- альне втілення мислення, а саме мову. Тому мова – емпірична реальність для логіки.

У зв’язку з цим виникає необхідність з’ясувати, в чому полягає здатність мови бути виразником і реалізатором мислення, чим характеризуються механізми функціону- вання мислення у мові, чим детермінований зв’язок між мисленням і появою різних мовних засобів.

Розглядаючи абстрактне мислення, ми вказували на та- ку важливу його особливість, як зв’язок із мовою, оскіль- ки у мовленні реалізується єдність мови і мислення, яке є послідовністю слів, речень та послідовністю думок. У про- цесі мислення ми оперуємо мислительним змістом, який безпосередньо не збігається з тією предметною дійсністю, від якої він абстрагований.

Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова є дійсність, з якою має справу логіка.

Іншими словами, оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення не- розривно пов’язане із мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Але лише в цьому розумінні, інакше не можна буде відрізнити логіку від лінгвістики. Мова визна- чається як система знаків, між якими існують відношення, що регулюються правилами утворення та перетворення.

Враховуючи це, можна визначити мову як систему

знаків із заданою інтерпретацією, яка використовуєть- ся для комунікації (спілкування) та пізнання. Іноді в лі-

тературі можна зустріти визначення мови просто як систе- ми знаків. Таке визначення неточне, оскільки в ньому немає вказівки на те, за якими правилами співвідноситься знак і об’єкт, який він позначає, і що саме він позначає (тобто без інтерпретації), така система ще не є мовою.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини:

природні мови і штучні. Серед природних мов розрізня- ють мови із специфікованою семантикою і мови із не- специфікованою семантикою (розмовна мова різних діа- лектів).

П р и р о д н и м и мовами називаються мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії ін- дивідів певної соціальної групи. Природні мови викорис-

товуються насамперед як ефективний засіб спілкування.

Ш т у ч н і мови – це мови, які створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов відносять мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відступає на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Їх

головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксу- вати, утримати отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу1 від одного комуніканта до іншого.

Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для спеціалістів певної галузі (математичні виклад- ки, логічні числення, шифри тощо).

Мовами із специфікованою семантикою є мови при- родничих, гуманітарних і технічних наук. Мови історії,

фізики чи філософії включають поряд із загальновжива- ними фрагментами природної мови спеціально обумовлені

1 Можна сказати, що спілкування є також передача інформації від одного комуніканта до іншого. Але ми маємо на увазі технічний переклад інформації з одного рівня на інший за суворо визначеними правилами.