1.Визначення поняття

По н я т т я як форма мислення є такий спосіб ві- дображення дійсності, коли предмет розкривається че- рез сукупність його суттєвих ознак. Тому мати поняття про предмет – означає знати, які ознаки йому притаман- ні, в яких зв’язках і відношеннях він знаходиться з інши- ми предметами і чим він від них відрізняється.

У підручниках та монографічній літературі наводиться декілька найбільш вживаних визначень поняття як форми мислення:

«Поняття – думка, яка фіксує ознаки відображу- ваних в ній предметів і явищ, що дозволяють відрізня- ти ці предмети і явища від суміжних з ними» (Д. Гор-

ський).

«Поняття – це мислене відображення класу ін- дивідів або класу класів на основі загальних ознак»

(В. Зегет).

«Поняття – це форма мислення, в якій узагальню- ються і виділяються предмети і явища того або іншого класу за більш або менш суттєвими ознаками» (підруч-

ник «Логіка». Мінськ: Вид-во БДУ. – 1974).

«Поняття – це думка, в якій узагальнені і виділені предмети за сукупністю ознак, яка спільна для даних предметів і яка відрізняє їх від інших предметів»

(А. Івлєв).

«Поняття як форма (вид) думки, або як мислене утворення, є результат узагальнення предметів деяко- го класу і мисленнєвого виділення самого цього класу за певною сукупністю загальних для предметів цього кла- су – і за сукупністю відмінних для них – ознак»

(Є. Войшвілло).

Перегляд цих визначень показує, що найефективнішим

євизначення, яке дає Є. Войшвілло. Визначення, яке на- водять автори підручника з логіки Білоруського універси- тету та А. Івлєв, по суті, є похідним від нього. Лаконізую- чи його, отримаємо варіант визначення, яким буде зручно користуватися:

«П о н я т т я – це форма мислення, яка є резуль- татом узагальнення і виділення предметів деякого кла- су за загальними та специфічними для них ознаками».

2. Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

Із наведеного визначення очевидно, що при аналізі поняття «логіка» бере за мету розглянути не конкретні, змістовні ознаки, що мисляться у понятті, а дослідити особливості поняття як своєрідної форми мислення. Тому для логіки має сенс те, що в понятті предмети узагаль- нюються у класи за загальними і специфічними ознака-

ми. Сукупність загальних і специфічних ознак є і не-

обхідною і достатньою підставою формування понят-

тя. Необхідною підставою тому, що без неї не відбудеть- ся мислене об’єднання предметів у відповідні однорідні класи. А достатньою тому, що тільки при наявності її відбувається виділення цих класів, тобто тих, які відріз- няються від інших.

Тут слушно буде зауважити, що хоча у понятті виділя- ється клас предметів, але об’єктом думки є не сам клас, а предмети класу, які представлені тут в узагальненому ви- гляді.

Відомо, що предметом в логіці є індивід або об’єкт даної думки.

В традиційній логіці, з суб’єктно-предикатною структу- рою судження, предмет репрезентується логічним підметом

S. (Наприклад,«Планети – космічні об’єкти», «Трикут- ники – геометричні фігури»).

У сучасній логіці предметом є елемент класу, носій вла- сного імені (його ще називають індивідом).

Відмінність позицій традиційної та сучасної логіки що- до предмета думки полягає навіть у тому, що предмет ду- мки в традиційній і сучасній логіці представлений різними семантичними категоріями. У традиційній логіці це пре- дикатор, а сучасній – терм. Терм, по суті, є мовною фор- мою виразу предмета думки. В логіці терми позначають спеціальними символами:

1.а, в, с, ... – предметні (індивідні) постійні або кон- станти;

2.x, y, z ... – предметні (індивідні) змінні;

3.t1, t2, t3 ... – знаки класів (множин) предметів.

У природній мові терми фіксуються власними іменами або описовими іменами (описовими термами)1, цифрами, іменами класів (множин), властивостей, відношень, які при написанні беруться в лапки.

Оскільки терм є ім’ям, то він має значення і смисл.

Значенням терму або його денотатом є позначува- ний ним предмет.

А смислом терму, як власного імені, є інформація про позначуваний предмет. Смисл, інформація про пред-

мет фіксується у факті виділення предмета через його на- зивання. Терм – це ідеальне утворення, тобто він є абст- ракцією.

Використання імені предмета завжди передбачає отото- жнення різних станів предмета, стадій та етапів його роз- витку.

Наприклад, ми говоримо про «Визвольну війну 1648– 1654 рр.» Або про «Київ» так, ніби-то ця подія і це місто залишалися весь час без змін (або, як кажуть «тотожними самі собі»). Коли ж насправді «Визвольна війна 1648-1654

рр.» мала свої періоди («Битва під Жовтими Водами», «Битва під Берестечком», «Переяславська Рада» тощо), а «Київ» був «Києвом епохи Ярослава Мудрого», «Києвом часів Хмельничини», «сучасним Києвом».

Визначаючи терм як абстракцію, насамперед мають на увазі, що при утворенні терму відбувається ототожнююче абстрагування. Ми тут відволікаємося від відмінностей, тут відмінності ігноруються, відкидаються, тому тут немає

1 Описові терми утворюються за допомогою двох операторів: – йота опера- тор (оператор визначеної дескрипції) і η – ета оператор (оператор невизначеної дескрипції). За допомогою -оператора ми виражаємо ім’я одиничного предмета, який є єдиним свого роду (неповторний), тобто -оператор вказує на наявність предмета і визначає конкретні, лише йому і тільки йому властиві ознаки. Чита- ється -оператор: « а – «такий предмет а, який». Наприклад, «Самий високий студент нашої групи».

Оператор невизначеної дескрипції η – вказує на наявність єдиного свого ро- ду предмета серед предметів даного класу, але не визначає який він саме. На- приклад, «Студент нашої групи, який знає усіх викладачів». Читається даний оператор «η а такий предмет а, що…».

Уприродній мові використовують дані оператори насамперед для того, щоб при позначенні індивідуального предмета розкрити його специфікацію, розгорну- ти структуру відповідного їм індивідууму, сповістити про нього додаткову інфо- рмацію (чого не роблять власні імена). Наприклад, «Байкал» і «Саме велике озе- ро у світі».

Улогіці оператори визначеної і невизначеної дескрипції при застосуванні їх до пропозиційної функції утворюють терм, деяке ім’я: х f(х) – « той х, що має властивість f» або η х f(x) – «такий х, що має властивість f».

узагальнення. І саме це відволікання від відмінностей, що притаманні предмету, позначеному термом, і робить терм абстракцією, незважаючи на те, що терму не притаманна узагальнююча природа (як одна із суттєвих рис абстракт- ного мислення). А якщо терм не володіє узагальнюючою природою, то він не виражає поняття. Звідси – основна

функція терму – називання, іменування предмета.

На відміну від терму поняття як абстракція не називає, не іменує предмети, а узагальнює їх. У понятті окремі предмети мисляться як класи. Тобто у понятті предмети, індивіди відображаються як невизначені представники де- якого класу предметів («держава» – як якийсь невизна- чений елемент множини (класу) держав; «автомобіль» – не як легковий, вантажний, спортивний тощо, а як «ав- томобіль взагалі», як представник усіх різновидів автомо- білів).

Припустимо, що є деяка множина предметів, або об’єк- тів думки (у нашому випадку об’єктів такої думки, як по- няття), які ми позначимо постійними термами (а, в, с ... n):

а – Земля в – Марс с – Юпітер

n – Меркурій.

Кожний з цих індивідів (а, в, с ... n) має різноманітні ознаки (наприклад, «Мати еліптичну орбіту», «Рухати- ся навколо Сонця», «Мати природний супутник» тощо).

Візьмемо деяку спільну ознаку для цих предметів «бути планетою». Ця ознака, як основа для узагальнення пере- рахованих предметів, є результатом відволікання, абстра- гування від усіх індивідуальних, специфічних особливос- тей кожного з предметів в межах множини планет.

Отже, при утворенні поняття «планета» на основі

ознаки «бути планетою» відбувається: а) абстрагуван- ня від усіх інших властивостей і б) ототожнення всіх індивідів (а, в, с, ...n) за загальною ознакою.

Відволікаючись, абстрагуючись від індивідуальних від- мінностей, особливостей предметів при утворенні поняття ми не відкидаємо ці відмінності взагалі. Ми не враховує- мо, які ці відмінності, а визнаємо факт їхньої наявності. Іншими словами, при утворенні поняття відбувається ото- тожнюючо-розрізняюче абстрагування (тоді, коли при утворенні терма – ототожнююче абстрагування). Значить,