556 Педагогіка

становлення і розвитку духовності. Змістом такої активності є інтен­сивна діяльність, спрямована на самопізнання, самооцінку, самовиз­начення та самоактуалізацію. У найширшому розумінні показниками конструктивної духовно-катарсичної активності вихованця можуть бути життєлюбність, наявність ідеалу, пошук смислу і цінностей жит­тя, самоочищення, самовдосконалення; деструктивної - апатія, де­пресія, „пустота існування", аморальність і т. п.

Ми розкрили стисло і без коментарів вихідні принципи розбудо­ви інноваційного освітнього закладу, представлені О.В.Киричуком, з метою збереження їхньої цілісності та логічної стрункості. Однак, зважаючи на ті методологічні основи, які розроблені нами у розділі „Загальні засади педагогіки", схильні дещо доповнити і деталізувати ці принципи.

Принцип системності. Кожна педагогічна система, у тому числі й інноваційна, є функціональною. А це означає, що її системотвор-чий чинник пов'язаний позитивним зворотним зв'язком із системною (емерджентною) властивістю, тобто з результатом педагогічного про­цесу. Оскільки таким результатом є рівень і характер сформованості особистості як власноособистісне надбання, то системотворчим чин­ником може бути тільки образ цього результату. А це вже вимушує педагога насамперед орієнтуватися на допомогу учневі у створенні образу „Я - потенційний", а вже потім розгортати сам процес фор­мування підростаючої людини як складно організованої, до того ж нестабільної, системи. Під дією зовнішніх зв'язків така система по­стійно виявляє схильність до розпаду. За цих умов на сторожі її ціліс­ності стоїть механізм системотворення, який відразу ж включається, коли система починає втрачати риси цілого. Системотвірні компонен­ти забезпечують системну єдність, яка запускається в дію під впли­вом слабких сигналів. Такими слабкими сигналами стають не стільки зовнішні зв'язки, скільки ті зміни, які вони викликають у системот-вірних компонентах. Але оскільки зовнішні зв'язки діють весь час, то і механізм системотворення є постійно діючим. Якщо ці зовнішні зв'язки частково представлені інноваційною педагогічною системою, то доцільність їхня забезпечується лише на основі синергетичної ме­тодології, згідно з якою кожний результат конкретної педагогічної дії потребує негайного аналізу в плані його співвідношення з метою цієї дії. Коли ж такий результат приходитиме у суттєву суперечність з ме­тою дії, то це значить, що ця педагогічна дія, як творча сила, вийшла за свою межу і перетворилася в руйнівну і що це потребує певних корективів такого процесу педагогічної діяльності та тієї мети, яка

Розділ 5. Школоінавство 557

його визначає. Таким чином, розбудовуючи інноваційну педагогічну систему загальноосвітнього закладу, слід зважати на нестабільний системний характер не лише об'єктів педагогічного впливу, а й самої педагогічної системи, яка спрямована на ці нестабільні об'єкти.

Коли ж на основі функціонального аналізу робиться висновок про необхідність адаптивного характеру інноваційної педагогічної систе­ми, який би виявлявся в її гнучкій реалізації на соціокультурні зміни природного, предметного і соціокультурного середовища та в особис-тісно-орієнтованій спрямованості, то таку ж адаптивність слід мати на увазі, говорячи про особистість підростаючої людини як нестабільне системне утворення. Певним чином такий підхід, з одного боку, дає змогу поєднувати і гармонізувати позитивні сторони соціоцентричних і педоцентричних педагогічних систем, а з іншого боку, створює умови для розв'язання головної суперечності педагогічного процесу - супер­ечності між власноособистісним „хочу" і загальносуспільним „треба".

Як згадувалося, генетичний аналіз інноваційної педагогічної сис­теми в кінцевому підсумку виводить на новий рівень розвитку її про­гнозування, яке розглядається як передбачення майбутніх змін у роз­витку, вихованості та освіченості людини на певному віковому етапі. У цьому випадку слід мати на увазі, що таке передбачення часто до сьогодні залишається відживаючим стереотипом лінійного мислен­ня, яке здавна панувало в педагогіці. Нелінійний розвиток учня як системи надзвичайно звужує масштаби педагогічного передбачення, не виводячи їх за межі наступного вікового етапу, перехід до якого найчастіше збігається з біфуркаційними змінами, передбачити які в ситуаціях впливу численних випадкових мікрофлуктуацій проблема­тично. З другого боку, синергетична методологія засвідчує, що в ході розвитку складноорганізованої нестабільної системи нерідко майбут­ній стан цієї системи «сучаснить» теперішнє. За таких умов процес передбачення розвитку системи, втрачаючи свій лінійний характер, виходить на якісно новий рівень - рівень інтуїтивного, підсвідомо­го. Підростаюча людина відчуває звернення свого майбутнього до те­перішнього як „голос" внутрішньої «живої інтенції». Для педагога ж такі моменти стають своєрідним «прозрінням у майбутнє» на основі того інтуїтивного „хаосу", який нагромаджується внаслідок тривалих педагогічних спостережень і у процесі кількісного накопичення сти­хійно виявляє тенденцію до певної самоорганізації.

Зважаючи на таке розуміння особливостей педагогічного перед­бачення, педагогу слід вчитися спостерігати ті моменти в житті ви­хованця, коли його майбутнє „сучаснить" теперішнє, шукаючи їх у