554 Педагогіка

педагогів із вихованцями (імперативного, маніпулятивного чи розви-вального); 5) в інформаційному просторі - інтенсивності взаємодії ди­тини із засобами масової інформації та комунікації.

Принцип культуровідповідності. Передбачає відповідність роз­витку і саморозвитку вихованця вимогам середовища і часу. Метою, яка визначає зміст принципу, О.В.Киричук вважає виховання жит­тєво активного, гуманістично спрямованого громадянина, який би у своїй життєтворчості керувався національно-культурними і вселюд­ськими вартостями.

Реалізація цієї мети, з погляду психології управління, потребує всебічного сприяння цілісному розвитку індивідуальності учня і ви­хованню його готовності до саморозвитку поза стінами школи. Необ­хідною тут є також постановка педагогічних проблем, які випливають із аналізу з трьох підсистем: „розвиток - саморозвиток", „вихован­ня - самовиховання", „освіта - самоосвіта", які покликані перебувати у тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості, що у практиці розбу­дови інноваційних освітніх закладів не завжди помічається, оскільки, наприклад, завдання підсистеми „виховання - самовиховання" нама­гаються вирішувати у системі „освіта — самоосвіта".

Аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних педагогічних техноло­гій дає змогу виділити основні засоби вирішення поставлених педа­гогічних завдань:

• організація природного, предметного, соціокультурного, освітньо­ го енергоінформаційного простору, який би виступав провідним чинником формування ціннісно-смислової свідомості вихованця;

• організація дозвіллєво-ігрової, фізично-оздоровчої, предметно-пе­ ретворювальної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікатив­ ної, громадсько корисної, національно-громадянської, духовно-ка- тарсичної діяльності, яка в ситуаціях вибору створювала б умови для самореалізації вихованця;

• регулювання і корекція спілкування за результатами координатно- соціограмного аналізу первинного навчально-виховного колективу, який покликаний залишатися важливим чинником соціального роз­ витку учня, умовою його самоствердження, здорової „Я - концепції";

• стимулювання духовно-катарсичної, вчинкової активності вихо­ ванця - вчинків істини, краси, доброта, екзистенції (намагання власними зусиллями гармонізувати, внутрішньо поєднати між со­ бою істину, красу і добро), самопізнання;

• допомога і психолого-педагогічна підтримка у вирішенні вихован­ цем своїх індивідуальних внутрішніх чи зовнішніх проблем.

Розділ 5. Школознавство 555

Серед умов успішного застосування визначених засобів для розв'я­зання поставлених завдань виділяються гуманітаризація змісту освіти і пробуджуючі особистість відносини між учителем та учнем. На дум­ку автора концепції, першому заважає два стереотипи. Суть одного із них полягає у переконанні в тому, що головне призначення школи - „давати знання, причому обов'язково академічні (гімназії, ліцеї)". Другого - в тому, що „знання необхідні не тільки для навчання, а й для виховання". Стосовно першого, на думку вченого, слід, насамперед, давати кожному „прицільні" знання, тобто те, що необхідне саме йому, зважаючи на не­безпідставне попередження А.Дістервега, який свого часу писав: „Ми страждаємо переоцінкою знань. Вони ніколи не повинні займати пер­ше і панівне місце. Для багатьох людей було б краще, якби вони мен­ше знали, а більше робили". Другий стереотип викликає сумнів у сво­їй істинності ефектом виховання словом, тобто знаннями, який здавна визначений народним прислів'ям: „Скільки не говори - все як горохом об стіну". Саме тому у педагогів-класиків серед методів виховання зна­ходяться: у Локка - „повторна практика"; у Коменського - „практичні вправи"; в Ушинського - „тренінг"; у Макаренка - „колектив".

Педагог покликаний стати „співтворцем духу" учня. Однак цього важко досягти за умови, коли він сприймає його лише через призму успішності в навчанні, дисципліні, соціального статусу батьків, пев­них соматичних характеристик, зовнішності.

П'ятим структурним компонентом вертикального зрізу іннова­ційної педагогічної системи, за О.В.Киричуком, є результат її ефек­тивного функціонування. Ним має стати достатньо високий рівень конструктивної активності вихованця в окремих видах діяльності, що організується освітнім закладом. Така діяльність, з одного боку, виступає передумовою подальшого різнобічного розвитку учня, а з іншого боку, є наслідком реалізації в навчально-виховному процесі принципу свободовідповідності.

Стратегічним завданням будь-якого освітнього закладу є допомога його вихованцям стати суб'єктами власного життя, тобто складати свою життєву програму на близьку й далеку перспективу на основі рефлексивного досвіду, що включає у себе самопізнання і самооцін­ку; досвіду освоєння себе як інструмента власної активності; досві­ду самовизначення і самореалізації. Словом, бути суб'єктом у цьому розумінні - значить бути свободоздатним, робити автономний вибір дій, діяльності та вчинку.

Зовнішнім проявом свободоздатності вихованця є його духовно-катарсична активність - основний соціально-психологічний механізм