552 Педогогіка

тобто не лише мати особистісно-орієнтований характер, а й гнучко реагувати на соціокультурні зміни природного, предметного і соціо-культурного середовища.

В історії педагогіки, робить висновок О.В.Киричук, відомо чимало педагогічних систем, які можна розташувати в біполярному контину­умі - від педоцентричних до соціоцентричних. Коли перші абсолюти­зують прагнення дитини без урахування потреб сім'ї, етносу, держави, то другі абсолютизують значення суспільних вимог. У кожної із цих систем свої позитивні та негативні аспекти. Тому, на думку вченого, однією з важливих педагогічних проблем сьогодення є проблема мак­симальної інтеграції позитивних сторін педоцентричних і соціоцен­тричних систем у нових умовах з урахуванням певної стадії розвитку дитини, її потреб, можливостей і життєвої позиції.

Генетичний аналіз будь-якої педагогічної системи в кінцевому під­сумку зводиться до психолого-педагогічної діагностики, що виводить на новий рівень розвитку системи - її прогнозування, яке автор кон­цепції розуміє як передбачення майбутніх змін у розвитку, вихованості та освіченості людини на певному віковому етапі. Механізмом прогно­зування стає виявлення рівнів конструктивної чи деструктивної актив­ності вихованця в основних сферах його життєдіяльності. Результати досліджень засвідчили, що за цими рівнями у певному виді діяльності учня можна прогнозувати його подальший розвиток і саморозвиток.

Принцип системності передбачає підхід до розвитку - саморозвит­ку вихованця не лише у багатоманітності чинників та механізмів, що вивчаються біологією, фізіологією, психологією, соціологією, куль­турологією, а й у взаємодоповненні принципів природо-культуро- та свободовідповідності. Кожний із цих принципів, вважає О.В.Кири­чук, потребує особливої уваги у процесі розбудови інноваційної педа­гогічної системи освітнього закладу.

Принцип природовідповідності. Згідно з ним педагог у своїй ді­яльності повинен керуватися чинниками природного розвитку дити­ни. На практиці у розбудові інноваційної педагогічної системи він по­кликаний передбачити:

• розвиток успадкованих потенційних можливостей дитини - фізич­ них, психічних, соціальних, духовних;

• індивідуальну психолого-педагогічну допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб (безпеці, самоактуалізації, самореаліза- ції тощо);

• створення умов для максимально вільної реалізації успадкованих фізичних, інтелектуальних, емоційних, соціальних здібностей;

Розділ 5. Школознавство 553

- підтримку вихованця в автономному духовному творчому будів­ ництві („неадаптивній активності" за В.Петровським), у розвитку здатності до життєвого самовизначення (екзистенціального вибору). Однак, попереджає вчений, гіперболізація цього принципу може

призвести до того, що „отрута антисоціальності" (В.В.Зеньковський) почне роз'їдати основи особистості як системної якості, що опосеред­ковує її взаємодію із соціумом. За такої умови ідея гуманізму сприй­мається як виправдання аморалізму, можливості бути ким завгодно через байдужість оточуючих.

Дотримання принципу природовідповідності у розбудові іннова­ційної педагогічної системи освітнього закладу насамперед передба­чає психолого-педагогічну діагностику природних потенціалів роз­витку дитини. Результати обстеження учнів загальноосвітніх шкіл окремих регіонів України показали, що особлива увага має бути при­ділена діагностиці:

• у психофізіологічному розвитку - рівнів тривожності та імпульсив­ ності, оскільки вони створюють сприятливий грунт для формуван­ ня агресивності, невпевненості в собі, естетичної нечутливості;

• у психічному - емоційної, почуттєвої, когнітивної та вольової сфер, що безпосередньо пов'язані з потребами, потенційними можливостями і життєвою позицією підростаючої людини;

• у соціальному - рівня розвитку особистості як інтегральної харак­ теристики індивіда, що опосередковує його зв'язок із соціумом і міжособистісні стосунки;

- у духовному - рівня здатності учня до вільного вибору дії, вчинку;

змісту системи цінностей; рівня розвитку потреби самопізнання,

самооцінки, самовизнання, самоактуалізації, самореалізації.

Розглянуті компоненти цілісного процесу розвитку перебувають у тісній взаємозалежності. Розвиток одного створює сприятливі умови для розвитку інших. За умови прогресивних змін кожного з компонен­тів має місце синдром росту, регресивних - синдром розпаду.

Дотримання принципу природовідповідності вимагає також моні­торингу матеріальних та соціальних умов індивідуального розвитку: 1) у сім"ї - форм ставлення батьків (бажана теплота - вимога); інтен­сивності включення у певні види діяльності; системи матеріальних, соціальних та духовних цінностей; 2) у первинному дитячому колек­тиві - офіційного і неофіційного статусу дитини, системи цінностей малої соціальної групи, рівня її соціального розвитку; 3) у референт­ній групі - системи цінностей, її спрямованості, провідного виду ді­яльності; 4) в освітньому закладі - переважаючого стилю спілкування