550 Педагогіка

практиці новаторського досвіду колег, а також нових ідей, методик та технологій, запропонованих педагогічною наукою.

У перебігу інноваційних процесів визначено кілька законів (Див.: Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инновации: Опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. — М.. 1991):

1. закон незворотної дестабілізації педагогічного середовища (під впливом внесених у педагогічне середовище незворотних змін попередньо функціонуюча цілісна система починає руйнуватися і по­ требує певного часу для створення нової системи на базі нових еле­ ментів або асиміляції старої);

2. закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу (передба­ чає обов'язкову реалізацію будь-якого інноваційного процесу за умо­ ви, коли в його основі лежить педагогічне відкриття);

3. закон стереотипізації педагогічних інновацій (засвідчує, що будь-яка інновація з часом перетворюється у звичні поняття та дії і стає стереотипною).

Ці закони зумовлюють і певні етапи функціонування інновацій, про які в широкому розумінні цього слова образно сказав відомий аме­риканський філософ і психолог Вільям Джеймс: „Будь-яка доктрина проходить три етапи: спочатку її атакують, оголошують абсурдною, потім допускають, що вона, очевидно, справедлива, але не значима. Визнають, зрештою, її істинну важливість, і тоді її противники бо­рються за честь її відкриття".

Принципи розбудови інноваційної педагогічної системи за­гальноосвітнього закладу. Чи не найскладнішою ділянкою в інно­ваційній діяльності загальноосвітнього закладу є освоєння ним інно­ваційної педагогічної системи. Таке освоєння нерідко страждає по­рушенням взаємозв'язків між її елементами, що негативно впливає на загальносистемну (емерджентну) властивість останньої. Це вимагає детального розгляду таких систем на основі вихідних принципів їх­ньої розбудови. Такі принципи детально розроблені відомим вітчиз­няним вченим академіком О.В.Киричуком (Див.: Киричук В.О. Прин­цип розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу //Рідна школа. - 2000. - №11. — С. 3-9). Найважливішим серед них він визначає принцип системності. Згідно з ним адекватне уявлення про складну динамічну педагогічну систему освітнього закладу дає інте­грація трьох площин її розгляду - предметної (компонентно-струк­турної), функціональної (зовнішнього і внутрішнього функціонуван­ня) та історичної (генетичного і прогностичного аналізів).

Розділ 5. Школознавство 551

Так, на основі компонентно-структурного аналізу в системі загально­освітнього закладу можна виділити три підсистеми, які тісно пов'язані між собою: а) адміністративно-господарську; б) організаційно-управ­лінську; в) психолого-педагогічну. У свою чергу у психолого-педагогіч-ній системі можна виділити три складники: а) розвиток - саморозви­ток індивіда; б) його виховання - самовиховання; в) освіту - самоосві­ту. Головною функцією першої підсистеми є організація сприятливого енергоінформаційного простору для розвитку потенційних можливос­тей учня, його внутрішнього світу, унікальності; захисту від негативних зовнішніх впливів та власних негативних сугестивних комплексів; для стимулювання духовно-катарсичної активності. Функціями другої під­системи є виховання свободи особистості, тобто створення максималь­но сприятливих умов для творчої самореалізації підростаючої людини; розвиток автономного „само" (саморозвиток свободоздатності) (Газман О. С.); допомога дитині як суб'єкту вільної свідомості (самосвідомості), вільної діяльності (самодіяльності), вільної поведінки (життєдіяльнос­ті) у вирішенні внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Третя підсистема пе­редбачає педагогічну підтримку учня в освіті (самоосвіті), в інтеграції у собі природного надбання і набутого культурного досвіду.

Розгляд педагогічної системи у вертикальному розрізі, за О.В. Ки-ричуком, дає змогу виділити в ній п'ять основних компонентів: 1) ме­ту; 2) завдання, які конкретизують цю мету; 3) засоби вирішення цих завдань; 4) умови, за яких той чи інший засіб може дати позитивний ефект; 5) результат функціонування педагогічної системи.

Однак будь-яка системна властивість ніколи не зводиться до зви­чайного поєднання властивостей її складових, у зв'язку з чим їй влас­тива така якість, як неаддитивність (емерджентність). У зв'язку з цим виявити закономірності взаємозв'язків основних компонентів педаго­гічної системи, які надають їй цілісності і цим самим сприяють появі деяких нових властивостей, що не зводяться до властивостей її скла­дових, допомагає структурний аналіз. Він же дає можливість визна­чити ступінь складності педагогічної системи, яка залежить від того, на скількох рівнях розміщуються її компоненти або підсистеми.

Функціональний аналіз інноваційної педагогічної системи перед­бачає два вектори аналізу: зовнішнього і внутрішнього функціонуван­ня. Зовнішнє функціонування зумовлюється тим, що будь-яка педа­гогічна система є підсистемою значно ширших систем, її розвиток завжди відбувається у контексті умов соціального середовища, яке за­вжди змінюється. Звідси випливає важлива об'єктивна вимога, згідно з якою інноваційна педагогічна система повинна бути адаптивною,