523

Розділ 5. ШКОЛОЗНАВСТВО

Трудність полягає не у сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих

уявлень.

Джон М. Кейнс

5.1. Управління та педагогічний менеджмент у загальноосвітніх навчальних закладах

Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управ­ління освітою. „Ми знаємо, що дитина, як і рослина, створює себе із середини, — писав видатний французький педагог Селестен Френе, - і цей процес є строго індивідуальним... Зовнішні умови слугують ли­ше „матеріальною базою", як і рослині такою базою слугує ґрунт, із якого вона черпає ресурси, необхідні для її живлення і росту. На нас лежить зобов'язання наблизити до неї ці ресурси, створити для неї сприятливе середовище живлення і росту" (Френе С. Нравственное и гражданское виспитание // Френе С. Педагогические сочинения. - М., 1990. - С. 151). Таким чином, як бачимо, розуміння необхідності ав-тентично-акмеологічних підходів до розв'язання проблем розвитку, виховання та навчання підростаючої людини мало місце давно.

Із зануренням окремих високорозвинутих країн в інформаційну ста­дію суспільства така необхідність ще більше зросла, що виявилося у появі та розвитку нової галузі психолого-педагогічних знань - педаго­гічній акмеології. Особливого звучання набула ця проблема в Україні, яка прагне динамічної інтеграції у загальноєвропейський економічний і культурний простір. Панівна протягом тривалого часу на вітчизня­них теренах авторитарна система освіти вступила у суперечність із ви­могами нового часу. В умовах ринкової економіки неухильно зростає попит на професіоналів високого класу, здатних до найповнішої само-актуалізації та самовивільнення творчого потенціалу. Низка держав­них документів, які з'явилися в останні роки з метою реформування освітньої галузі, дала можливість створити диференційовану мережу закладів освіти, профільні класи з поглибленим вивченням окремих предметів або допрофесійною підготовкою, змінити систему оціню­вання учнівських знань, що певним чином заклало базу для реалізації особистісно-орієнтованого виховання і навчання учнів з метою найпо­внішої реалізації їх внутрішньозакладених тенденцій розвитку.

524 Педагогіка

Однак оскільки навчально-виховний процес не однобокий, бо по­єднує діяльність вчителя та учня, то виникає необхідність нових підхо­дів до діяльності та умов її здійснення. Причому визначальну роль тут починають грати не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, що висуває нові вимоги до змісту та характеру управління загальноосвіт­нім навчальним закладом. Започатковується поступовий процес пере­ходу від централізованої, жорстко детермінованої системи управління закладами освіти до мобільної, демократичної, сприйнятливої до інно­вацій та пошуку шляхів творчого вирішення поставлених завдань. Та­ким чином, йдеться про оновлення системи управління освітою, у тому числі й внутрішньошкільного управління, за рахунок педагогічного ме­неджменту - самостійного специфічного відгалуження управління.

Сам термін „управління" визначається як „...елемент, функція ор­ганізмів, систем різного походження (біологічних, соціальних, техніч­них), які забезпечують збереження структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програм" (Большой энциклопедический сло­варь. - М., 1998. - С. 1252).

Основоположниками першої школи „наукового управління" на по­чатку XX століття стали американський інженер Ф.Тейлор і французь­кий менеджер А.Файоль. Перший вирішував завдання удосконалення управління підприємством на основі пошуку оптимальних шляхів та засобів „формальних" організаційних структур і систем на основі по­передньо розроблених принципів управління.

У 30-і роки розвиток управлінської думки пов'язується з появою в управлінській проблематиці школи „людських відносин", представ­ники якої ратували за необхідність урахування у процесі управління відомого людського чинника виробництва.

Великий вплив на зміну управлінської думки на зламі 70-х років мали прихильники теорії „соціальних систем", які, стверджуючи, що будь-яка організація є відкритою системою, здатною пристосовувати­ся до умов середовища, запропонували розглядати кожну з них як со­ціальну систему, яку слід аналізувати в цілому згідно з теорією „люд­ських відносин".

Згодом, у 80-і роки могутнім інструментом у теорії управління ви­знається відома „організаційна культура", яка фокусує увагу на свідо­мості людини, засвоєнні нею норм культури діяльності та поведінки.

Особливо багатими на нові тенденції у сфері управління були 90-і роки. За однією з них суттєве підвищення продуктивності праці вба­чалося у поєднанні високопродуктивної діяльності людини з техноло­гічними чинниками виробництва. Згідно з іншою зверталася увага не

Розділ S. Школознавство 525

лише на піднесення організаційної культури виробництва, а й на ви­користання можливостей демократизації управління, участі в управ­лінських процесах рядових членів трудових колективів. Третя кон­центрувала увагу на підсиленні міжнародного характеру управління. Таким чином, упродовж XX століття теорія управління розвинулася як міждисциплінарна галузь знань, що враховувала багатий управлін­ський досвід з метою отримання високих результатів діяльності на основі погодження дій усіх її учасників.

В освіті цей термін почав використовуватися у другій половині 70-х років, замінивши термін „керівництво". До початку 90-х років його сутність визначалася характером командно-адміністративної управ­лінської системи.

В останні роки сформована нова методологічна основа для здійснен­ня внутрішньошкільного управління - процесів діяльності управ­ляючої підсистеми, які враховують внутрішні тенденції розвитку підсистеми, що управляється, з метою встановлення такої відпо­відності між цими підсистемами, яка б забезпечила високу ефектив­ність навчально-виховного процесу в освітньому закладі. Така основа вибудовується на головних положеннях філософії сучасної освіти: 1) принципі субстанціональної єдності та діалогової згоди всіх учасників педагогічного процесу; 2) розгляді суб 'єкта та об 'єкта управління як поєднання, в якому діяльність першого вибудовується на основі вра­хування внутрішніх закономірностей розвитку другого; 3) підході до об 'єкта управління як нестабільного системного утворення, в управ­лінні яким необхідно використовувати синергетичну методологію, що дає змогу синтезувати організуюче та стихійне начало у розвитку цього об 'єкта. Таким чином, на зміну філософії „впливу" в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом приходить філософія співро­бітництва всіх учасників педагогічного процесу з метою досягнення спільних цілей. Філософія, яка спрямовується на творення, згідно з Се-лестеном Френе, того „ґрунту", з якого дитина, як рослина, черпала б ресурси для свого „живлення і росту", створюючи себе „із середини". А таке управління потребує свого доповнення теорією і практикою пе­дагогічного менеджменту - галузі знань, що акумулює останні досяг­нення педагогічної та суміжних із нею наук і відповідний практичний досвід, які у своїй сумі спрямовані на об 'єкт управління як системне утворення з метою отримання запланованої системної властивості.

Теорія менеджменту покликана насамперед змінити стиль взаємо­відносин між адміністрацією навчального закладу та вчителями, між педагогами та учнями, встановити дух співробітництва, взаємоуваги,