Який зміст методики навчання і удосконалення техніки вправ та виховання силових можливостей на тренажерних пристроях?
Важливим чинником, що забезпечує високу ефективність підготовки спортсменів у силових видах спорту, є використання різноманітних снарядів і тренажерів. Ці засоби тренування справляють різнобічну дію на м'язову систему спортсменів, сприяють вибірковому опрацюванню окремих м'язових груп, підвищенню ефективності тренувального процесу, який не дає змоги організму адаптуватися до застосовуваних подразників.
Ефективність тренувального процесу в культуризмі багато у чому залежить від його технічного оснащення. Протягом останніх років у системі підготовки спортсменів реалізовано низку методичних підходів, що засновані на використанні традиційних обтяжень та опору (штанги, гантелі, блочні пристрої, гирі, гума, опір партнера тощо), і спеціальних тренажерних пристроїв.
Використання тренажерних пристроїв у підготовці спортсменів дає можливість створити недосяжні у природних умовах режими м'язової діяльності під час виконання вправ. Конструктивні особливості таких тренажерів передбачають мінімальні відхилення від раціональної техніки виконання запланованої дії, усунення помилок і побудову умов для якісного тренування запланованої групи м'язів.
Нині багатьма закордонними фірмами виготовляється близько 30 конструкцій машин, які забезпечують точно спрямований розвиток м'язових груп. Якщо врахувати, що деякі з тренажерів мають багатоцільове спрямування та дають можливість виконувати від 2 до 5 споріднених вправ і різнобічно навантажувати окремі м'язові групи чи групи м'язів-антагоністів, то загальна кількість вправ може становити 40-50.
Конструкція деяких тренажерів дозволяє м'язам спортсменів працювати в ізокінетичному режимі, тобто забезпечувати можливість зміни навантаження протягом усієї амплітуди руху. Швидкість переміщення від 0 до 200 град-с-1 і більше, у той час як під час використання звичайних обтяжень (штанга, гантелі) швидкість переміщення біоланок тіла не перевищує 50-60 граде-1.
Деякі закордонні фірми винайшли принципово новий підхід для створення сучасних тренажерів. В основі їхньої конструкції застосовуються важелі та ексцентричні диски (кулачки), довжина котрих змінюється протягом руху. Наявність пристосувань блочного типу та набору ваг сприяє виконанню рухів з максимально можливою амплітудою, що забезпечується примусовим розтягуванням м'язів протягом уступаючої частини руху, а також забезпечувати рухи в умовах концентричної і ексцентричної роботи. Основний елемент тренажерів – ексцентричний диск, який використовується у системі силової передачі та забезпечує можливість зміни опору в разі зміни кута обертання. Цим досягається зміна опору в різних фазах амплітуди руху (Платонов, 1997).
При виконанні вправ на таких тренажерах спостерігаються значні коливання між максимальними та мінімальними показниками сили, що зареєстровано у різних фазах руху. Це переконливо свідчить про перевагу тренажерів, у яких змінюється опір, порівняно з іншими засобами розвитку сили (особливо штангою, гантелями, звичними тренажерами блочного типу).
Тренажерні пристрої та тренажери є індивідуального і колективного користування, а їх вплив на м'язову систему – загальним чи локальним. За педагогічною спрямованістю та конструктивним рішенням тренажерні пристрої бувають із регульованим зовнішнім опором, імітаційного чи полегшеного лідирування, керованої взаємодії тощо.
Під час роботи на тренажерах велике значення має форма та розміри рукояток (рис. 44). їх конструкція дозволяє регулювати положення кистей і ступень спортсменів, що у свою чергу дозволяє вибірково впливати на різні ділянки м'яза чи групу м'язів.
Основні рекомендації для тих, хто займається на тренажерах:
1. При виборі обтяжень користуються такою методикою: спортсмен має виконувати в окремій спробі 8-12 повторень з граничною амплітудою. Якщо він неспроможний виконати 8 повторень, вагу зменшують на 5 %, якщо легко виконуються 12 повторень і більше – вагу збільшують на 5 %.
2. Кількість повторень у кожній спробі має забезпечувати розвиток утоми, під час якої спортсмен буде неспроможний виконати вправу за запланованою структурою.
3. Вправи виконуються у повільному темпі: долаюча фаза – за 1,5-2,5 с, уступаюча – у два рази повільніше, тобто за 3-5 с і з граничною амплітудою.
4. Під час виконання вправи вдих здійснюється, якщо грудна клітка розширяється, а видих – під час її зтискання. Завжди акцентовану частину вправи (наприклад – жим) треба супроводжувати вдихом.
Рис. 44. Форми рукояток, що використовуються під час тренувань на тренажерах