82. Грошово-кредитне регулювання економіки. Сутність і методика розрахунку грошового мультиплікатора.

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей (М^s) з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.

Грошово-кредитне регулювання економіки визначається урядом країни, але в життя проводиться Центральним Банком (НБУ).

Завдання Центрального Банку:-забезпечення стабільності національної валюти. -забезпечення стабільності банківської системи в цілому.-забезпечення ліквідності комерційних банків.-забезпечення платіжного обігу.-сприяння державному контролю за приватними банками.

Центральний Банк (НБУ) використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей (в основному у формі банківських депозитів), або на процентні ставки.

Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки:

-гнучкий валютно-політичний інструмент, який проявляється в продажу чи купівлі Центральним Банком цінних паперів на “відкритому ринку” у комерційних банків.

-Застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

Політика облікової ставки:- інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу.- застосовується для управління кредитною активністю.- виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юктурних коливань економіки.

Політика мінімальних резервів:- найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання.- застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.-виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках НБУ.

Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей (М^S).

Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей (М^S).

Сутність і методика розрахунку грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор (m *) – це ускладнений варіант депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і населення. Він визначається за формулою:

m * = 1+ d /r + d

де m * - грошовий мультиплікатор; d – відношення готівкових грошей до депозитів у населення; r – норма обов’язкових банківських резервів.

З формули витікає:

1) чим більша величина d, тим менший грошовий мультиплікатор; 2) чим більша норма обов’язкових банківських резервів, тим менший мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор визначається як відношення грошової маси (М^S) до грошової бази (Н) (гроші НБУ).

Грошовий мультиплікатор використовується інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування пропозиції грошей і регулювання грошової маси. Грошовий мультиплікатор визначає силу грошей.

83. Основні структурні співвідношення на макрорівні.

В найзагальнішому розумінні структура економіки — це співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взає­мозалежності між окремими частинами економіки, окреми­ми її секторами, галузями тощо.

Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв'яз­ки між якими відображаються в пропорціях, розрізняють такі основні види структурних співвідношень на макрорівні: відтворювальні, галузеві та територіальні.

Відтворювальні пропорції характеризують співвідношен­ня елементів, сторін, підрозділів процесу суспільного від­творення {виробництва, розподілу, обміну та споживання), описують відтворювальну структуру економіки.

Галузеві пропорції відображають співвідношення між галузями та групами галузей у виробництві суспільного продукту, наявну галузеву структуру економіки.

Територіальні пропорції (іноді їх називають регіональ­ними) відображають розміщення продуктивних сил у краї­ні, співвідношення економічних районів, регіонів та інших територіальних утворень у виробництві суспільного продук­ту, територіально-господарську структуру економіки.

Виходячи з того, що сукупним результатом економічної діяльності країни є суспільний продукт, перелічені струк­турні пропорції відображають передусім співвідношення між його складовими елементами, частками, створеними в тих чи інших підрозділах, галузях тощо. Тому розгляд структури суспільного продукту (відтворювальної, галузе­вої територіальної) можна вважати аналогічним аналізу структури економіки на макрорівні. У зв'язку з тим, що сус­пільний продукт має матеріально-речовий зміст і одночас­но виступає у вартісній формі, розрізняють матеріально-речові та вартісні пропорції економіки. Матеріально-речові пропорції відображають співвідношення, які склалися в структурі національного господарства, на основі порівнян­ня відповідних показників у натуральних одиницях, а вар­тісні — у грошових.

84 Структурна політика держави та методи її реалізації.

Під структурною політикою держави розуміють обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень в еко­номіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення між ними, її призначення — сприяти досяг­ненню такої структури національної економіки, за якої на даному історичному етапі забезпечуються економічне зро­стання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Основними напрямами структурної політики можуть бути: подолання технічної відсталості та оновлення виробни­чого апарату; збільшення порівняльних переваг національних вироб­ників відносно іноземних конкурентів; зменшення залежності від імпорту ресурсів; згортання трудо-, енєрго- та матеріаломістких галузей і товарних груп; зростання ресурсозберігаючих виробництв і галузей з передовою технологією; рівномірний територіальний розподіл виробничих ресур­сів; створення розвинутого споживчого сектора; зниження негативних наслідків структурних перетворень для ринку праці (так званого структурного безробіття) то що.

Розрізняють галузеву та регіональну структурну політи­ку. У першому випадку об'єктом державної політики висту­пають підприємства певних галузей чи виробництв, у друго­му — увага зосереджується на економічно відсталих райо­нах з метою підтягування їх до середнього по країні рівня розвитку. Крім того, самостійною ланкою економічної політики стала технологічна структурна політика, спрямована на підтримку НТП як фундаментальної основи структурних перетворень.

При формуванні структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямів у розвитку окремих галузей, видів виробництв, економічних районів. Так, на­приклад, залежно від стадії Індустріального розвитку кра­їни ставка робиться на пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. При виборі прі­оритетної галузі звичайно враховуються критерії пріоритет­ності: експортний потенціал галузі, перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення ви­щої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурс о місткості промислового виробництва з цілому; мінімізація дефіциту у торговому балансі країни; розв'язання проблем зайнято­сті; вирішення екологічних проблем та іи. Зрозуміло, що я міни, які постійно відбуваються в умовах економічного роз­витку, вносять зміни І в пріоритетність окремих галузей. Головна мета струк­турної політики — формування збалансованої структури національного господарства — може бути не досягнутою В галузевій структурній політиці виділяють два напрх'-ми державної підтримки галузей: І) економічна політика держави, спрямована на захист та подання фінансової до­помоги галузям, які перебувають у стані занепаду і по­требують докорінної реконструкції виробничого апарату шляхом надання субсидії, високих імпортних тарифів, по­даткових та кредитних пільг тощо; 2) економічна політика, спрямована па стимулювання розвитку галузей, які або відповідають передовим напрямам, або мають велике¹ ек­спортне значення.

Важелі державного стимулювання структурних зрушень можуть бути різноманітними: система податків з їх диференціацією за відповідними суб'єктами та об'єктами оподаткування і застосуванням податкових ставок та пільг; надання різноманітних кредитних пільг, проведення по­літики прискореної амортизації; надання фіна псової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, бюджетних позичок на розви­ток окремих галузей, виробництв, регіонів; проведення митної політики, в тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.