22Соціально-економічний зміст капіталу.

Суть поняття «капітал» досить поширене як в економічній теорій, так і в економічній практиці. Тому від правильного його розуміння значеною мірою залежить наукова оцінка напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, а також соціально–економічних процесів, що відбуваються в сучасній Україні.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив ще Аристотель, який ввів у науковий обіг поняття «хремастика», тобто «мистецтво наживати або нагромаджувати багатство», діяльність, спрямована на одержання прибутку, нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то він і розглядався як основне джерело збагачення.

Таке розуміння капіталу (нагромаджене майно, певна сума грошей) характерне й для економістів, які започаткували політекономію як науку. Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г – Т – Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал – це гроші, а гроші – капітал. Класики політекономії, перенісши свій аналіз із сфери обігу в сферу виробництва, розуміли капітал дещо ширше. Вони ототожнювали його з нагромадженою працею взагалі (масою засобів виробництва, засобів існування, грошей). «Капітал, – писав Д. Рікардо, – є та частина багатства країни яка вживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин...».

Глибинна суть даної категорії може бути розкрита лише за умови розгляду капіталу в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально–речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти. що капітал – це не просто сукупність речей (засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Так, у простих товаровиробників (у господарствах, заснованих на трудовій приватній власності) була певна сума вартостей, але в їхніх руках вона не зростала, а тому ні гроші, ні товари не ставали капіталом. Сума вартостей стає капіталом лише тоді коли вона використовується для отримання додаткової вартості.

Поза капіталістичними виробничими відносинами засоби виробництва, інші матеріальні блага не утворюють капіталу. Наприклад, у первісному суспільстві засоби виробництва не були капіталом, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького й феодального ладу, оскільки і раб, і кріпак самі належали до знарядь праці, не були вільними й не могли продавати свою робочу силу. Лише при капіталізмі засоби виробництва стають знаряддям вилучення додаткової вартості, знаряддям експлуатації найманої праці, а тому перетворюються в капітал.

Таким чином, визначаючи капітал, яка вартість, що шляхом експлуатації найманої праці приносить додаткову вартість, ми цим самим Підкреслюємо досить важливу його рису. А саме: гроші, товари, засоби виробництва самі по собі – не капітал. Капіталом вони стають лише при певних відносинах, тобто тоді, коли один клас є власником засобів виробництва і прагне свою власність примножити, а другий позбавлений їх і тому, щоб існувати, продає свою робочу силу. Отже, капітал – це виробниче відношення. Для того, щоб зрозуміти це, слід розрізняти натурально–речову й суспільно–соціальну сторону капіталу. Див. схему 1

Схема 1

Суть капіталу

Певна сума грошей			Певна сума засобів виробництва			Певна сума товарів
0
			Речовий зміст
			КАПІТАЛ
			Суспільний зміст
Самозростаюча вартість			Вартість, що приносить додаткову вартість			Вартість, що втулює в собі додаткову вартість

23Сутність, структура і функції ціни.

Найпростішим і історично першим визначенням ціни є: ціна – це грошовий вираз вартості. Воно відображає період розвитку простого товарного виробництва (тобто виникнення капіталістичного способу виробництва), коли ціни коливалися навколо вартості товарів.

Нині найпростішим визначенням ціни є: ціна — це певна сума грошей, яка вилучається за товар. За капіталістичного способу виробництва відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей на єдину суспільну, або ринкову вартість (внаслідок внутрігалузевої конкуренції), а останньої — на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).

За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхідні витрати виробництва:

W = c + v + m,

де W — вартість товару; с — витрати товаровиробника на придбання засобів виробництва; v — витрати на відтворення робочої сили (за капіталізму виступають у форми заробітної плати); m — додатковий продукт (за капіталізму існує у формі додаткової вартості).

Ціна виробництва. За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією.

Ц_в = c + v + р,

де Ц_в — ціна виробництва, с — постійний капітал, v — змінний капітал, р — прибуток.

Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції, з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, у яких виробництво товарів не задовольняє потреби споживачів, з відповідним коливанням цін (зростанні їх при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при перевищенні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визичалися законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються дією закону попиту і закону пропозиції. На цій підставі виникає таке визначення ціни:

Ціна — грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та законів попиту і пропозиції.

Оскільки капіталізм проходить у своєму розвитку і вишу стадію, логічно виникає запитання: які зміни відбуваються в категорії ціни у ХХ ст. (період існування вищої стадії)?

Щодо цього слід зазначити, що визначення ціни як грошового виразу ціни виробництва відображає переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму ХVІ—ХІХ ст. З виникненням монополій, олігополій (групових монополій) процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни.

Монопольні ціни виробництва. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою

М_цв = c + v + р + р₁,

де М_цв — монопольна ціна виробництва; с — постійний капітал; v — змінний капітал; р — середній прибуток; р₁ — монопольно високий прибуток. Цей прибуток привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сферах виробництва та обігу. З урахуванням цього ціна за сучасних умов виступає грошовим виразом монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій).

Монопольні ціни — це насамперед ціни виробництва. Завдяки зосередженню у себе найсучаснішої техніки, найкваліфікованішої робочої сили, впровадженню найпрогресивніших форм та методів організації виробництва і праці тощо на підприємствах та філіях гігантських компаній формуються найнижчі витрати виробництва (а отже, і найнижча собівартість). Оскільки на таких підприємствах виробляють основну масу продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає виготовлення 93,7% загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ цін на цей вид товарів є витрати виробництва на цих підприємствах. Але якби ціни на автомобілі встановлювали лише на основі витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольно високими. Такими їх робить диктат монополій на ринку.

Тому монопольні ціни є й цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл частини додаткової вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів.

Сутність ціни, як і будь–якого економічного явища чи процесу, повніше, або комплексно, розкривається у виконуваних нею функціях.

Функції ціни. Ціна виконує такі основні функції: 1) облікову; 2) розподільчу; 3) стимулюючу.

Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину при виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням та ін.

Розподільча функція ціни реалізується в процесі внутрі– та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової вартості, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, в яких виробництво товарів і послуг здійснюється відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Стимулююча функція ціни полягає в тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції на впровадження нової техніки, досконаліших форм і методів організації виробництва тощо.