7.Потреби суспільства, їх сутність і структура. Закон зростання потреб і механізм його дії.

Потреби-це об’єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути. Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Потреби класифікують по-різному в економічній літературі. Так у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Цей закон характеризує не лише зростання, тобто появу дедалі нових і нових потреб, а й зміну їх структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому, від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку. Взаємозв’язок потреб і виробництва характеризується, насамперед, впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення.

У самовираженні (саморозвиток і самореалізація

У повазі (самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості)

Потреби в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, захист у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Рис. 7. Ієрархія потреб

Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його еко-номічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ре-сурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

8Сутність ефективності виробництва та основні форми її виявлення. Критерії та способи підвищення ефективності суспільного виробництва.

Ефективність виробництва — це комплексний кінцевий результат вико­ристання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.

Головною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення кінцевої мети — результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визна­чається об'єктивно діючим законом економії робочого масу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Тому підвищення ефективності виробництва вважають конкретною формою вияву цього закону. Закон економії робочого часу, що відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції і надання послуг, має вигляд:

де З_с— сукупні затрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;

З_уп — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;

З_жп — затрати живої праці на певний товар (заробітна плата) плюс прибуток. Все на стадії життєвого циклу товару;

З_мп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;

Е_ск — сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) за загальною методологією її визначення має такий вигляд:

У практичній діяльності підприємства ефективність визначають як кінцевий результат процесу виробництва. Він відображає матеріалізований результат процесу виробництва, який вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період є частина продукції (новостворена вартість), а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість).

Найбільш поширеними видами ефективності, що використовуються в практичній діяльності, є такі:

• одержаний результат за наслідками: економічна і соціальна ефективність;

• за місцем отримання ефекту: локальна (госпрозрахункова) і народногосподарська;

• за ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна;

• за метою визначення: абсолютна і порівняльна ефективність.

Економічна ефективність — це вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробничої діяльності на підприємстві (організації).

Сюди зараховують: обсяг товарної, чистої, реалізованої продукції, величину одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів), економію, матеріальних і трудових ресурсів, загальну економію від зниження собівартості продукції, продуктивність праці.

Соціальна ефективність — це фактори, що впливають на соціальну сторону життя людей. Зокрема, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і підвищення рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва часом мають і негативний характер (безробіття, посилення інфляції, погіршення екології та ін.).

Локальна (госпрозрахункова) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської діяльності підприємства, в результаті чого є певний дохід (прибуток).

Народногосподарська ефективність — це сукупний ефект, отриманий у сфері виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Первісна ефективність — це одноразовий ефект, одержаний від здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) внаслідок запровадження прибуткових технічних, організаційних та економічних заходів.

Мультиплікаційна ефективність виражається в багаторазовому вжиті вище названих заходів не лише на цьому, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Цей вид ефективності виявляється в кількох специфічних формах.

Специфічні форми мультиплікаційної ефективності:

Як уже сказано, мультиплікаційна ефективність має кілька специфічних форм: дифузійний і резонансний ефекти; ефект "стартового вибуху"; супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується, коли нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюються на інші галузі, унаслідок чого здійснюється його мультиплікація (багаторазове впровадження).

Резонансний ефект, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання поліетилену уможливило виробництво нових видів пластмасових виробів, поліетиленових труб та ін.).

Ефект "стартового вибуху" — це своєрідна "ланцюгова реакція" в перспективі, коли ефект "стартового вибуху" стає початком подальшого лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій чи іншій галузі виробництва (застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві різних галузей народного господарства).

Ефект супровідних можливостей виявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів. Наприклад, використання та утилізація виробничих і побутових відходів (лісова, деревообробна, харчова промисловість).

Ефект акселерації, який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату. Діалектичний взаємозв'язок між цими формами полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект у результаті практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.

Система показників ефективності виробництва

На основі зазначених вище принципів побудована система показників ефективності виробництва, яка включає кілька груп:

• узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

• показники ефективності використання праці (персоналу);

• показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

• показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Групи, системи показників, що характеризують загальну ефективність використання окремих видів ресурсів, подано у табл. 1.

На практиці в процесі господарської діяльності часто виокремлюють також ефективність застосовуваних і споживчих ресурсів як специфічні форми вияву загальної ефективності виробництва.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів (Е_зр) підприємства розраховують за формулою:

де V_чn — обсяг чистої продукції підприємства;

Ч_п — чисельність працівників підприємства;

Ф_ос — середньорічний обсяг основних фондів за відповідною вартістю;

Ф_об — вартість оборотних фондів підприємства;

К_пвп — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного розрахунковий рік національного доходу.

Він застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічній чисельності працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживання ресурсів є показ­ник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

До узагальнюючих показників ефективності виробництва зараховують по­казник частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Розрахунок його здійснюють за формулою:

де Ч _інт — частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва;

Р_з — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %;

V_в — приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.