27 Аграрні відносини і особливості їх розвитку в Україні. Земельна рента.

Центральне місце у відносинах власності в сільському господарстві посідає власність на землю. Проблема відносин власності на землю є однією з важливих складових системи соціальної справедливості в суспільстві, тому що земля — не є продуктом праці, а даром природи, і тому доступ до користування и благами повинні мати всі люди однаковою мірою. Від того, чи буде земля приватною, колективною, чи загальнодержавною, залежатиме, з одного боку, хто володітиме, користуватиметься й розпоряджатиметься нею і продуктами її функціонування; тобто залежатиме, як дотримуватиметься принцип соціальної справедливості, закладений природою. З іншого боку, форми власності на землю визначають і форми власності між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарських продуктів.

Історично ці відносини складалися по–різному в різні епохи: общинне володіння землею у первіснообщинному ладі, приватне володіння у рабовласницькому та феодальному ладі, спроби націоналізації землі на початку соціалізму, і реалізації її в СРСР та інших постсоціалістичних країнах, перехід до приватної власності на землю в цих країнах після краху соціалізму — все це свідчить про надзвичайну складність проблеми соціальної справедливості у відносинах між людьми щодо землі.

У даний час в Україні згідно з Указом Президента України “Про прискорення реформування аграрних відносин” від 2 грудня 1999 р. здійснюється процес суттєвих змін у відносинах власності на селі. Широкого розмаху набуває створення приватних орендно–пайових господарств на основі передачі частини сільськогосподарських земель у приватну власність сільських жителів. Одержавши земельний пай у свою власність, селянин має право розпорядитись ним на свій розсуд:

— самому працювати на виділеній ділянці;

— передати і іншими господарям на умовах оренди й одержувати відповідні дивіденди — орендну плату;

— залишити пай у реформованому господарстві з правом також одержання певного доходу (орендної плати).

Паралельно вирішується гостра проблема — перетворення землі у товар. З часом, коли ринок землі набуде цивілізованого характеру, власник паю може його продати за вигідною йому ціною.

Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29 січня 2001 р. після розпаювання землі, видачі земельних сертифікатів і передачі земельних паїв в оренду новим приватним агроструктурам, буде здійснене і розпаювання майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) між селянами з видачею майнових сертифікатів, і подальшою передачею х в оренду за відповідну орендну плату. На основі майнових пав братимуть в оренду цілісні майнові комплекси з виплатою

орендної плати залежно від вартості майнового паю.Таким чином, на селі поступово з’явиться реальний господар землі, приватний власник, який буде зацікавлений у найефективнішому її використанні.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу. Таким доходом стає земельна рента. Земельна рента взагалі – це нетрудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента . це економічна форма реалізації власності на землю.

Власність на землю існує давно (ще з рабовласницького суспільства), тому слід розрізняти ренту докапіталістичну й капіталістичну. Докапіталістична (рабовласницька, феодальна) земельна рента вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала) й тому охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного.

Отже, земельна рента за своєю природою – це не що інше, як надлишкова додаткова вартість. Але у промисловості надлишкова додаткова вартість – явище тимчасове, а в сільському господарстві вона в ринковій системі існує постійно. В чому причина? Причиною є природні й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференціальну, абсолютну й монопольну.

28. Методи та форми управління підприємництвом.

Форми підприємства в Україні виділяють наступні:

• монопольна (великі середні і малі підприємництва)

• комерційна (організована на базі державних)

• різні форми малого підприємництва (посередники)

Напрямки регулювання підприємницької діяльності:

• податкова і фінансово – кредитна політика

• квота, лізинг, ліцензії, концесії, норми та нормативи

• різні наукові, технічні пограми

• договори на виконання робіт та державних портеб

Цілі державного регулювання:

• запобігання зростанню цін

• стримування або стимулювання певних товарів

• приток додаткових коштів до бюджету

• запобігання значній диференціації доходів

• антимонопольне законодавство (заходи)