65. Політика монополії в питаннях ціноутворення. Картельні угоди, їх характеристика.

Залежно від форм і видів кон­куренції формуються відповідні види цін. За панування монополій домінують монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів і отримує внаслідок цього високі прибутки. Ціни на ринку за умов монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції коливаються передусім навколо монопольно високих цін виробництва, в які трансформується ціна виробництва.

Монопольна ціна — якісно нова форма ціни, яку встановлюють монополії (олігополїї) у процесі купівлі-продажу товарів та послуг і яка забезпечує їм монопольні прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлюють малі і середні фірми, дрібні фермери, державні підприємства та інші господарюючі суб'єкти під тиском гігантських монополій. Ціни на товари і послуги, які виробляють державні підприємства, водночас регулює держава (електроенергія, послуги зв'язку й пошти тощо).

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, «притягують» конкурентів, тому монополії мають постійної шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Монопольну ціну виробництва формують монопольно низькі витрати виробництва (індивідуальна вартість на підприємствах великих монополій) і монопольно високий середній прибуток і надлишковий прибуток монополії. Для малих і середніх підприємств ціна виробництва складається з витрат виробництва на цих підприємствах і середньої норми прибутку немонополізованого сектору, що частково перерозподіляється на користь монополій. Тому запанування гігантських монополій встановлюється не одна, а дві норми середнього прибутку.

Для монополіста, як і для конкурентного виробника, залишається справедливою методика вибору його стратегії на підставі загального та граничного підходу. Для нього, як і для конкурентного виробника, існує поняття коротко- та довгострокового періоду

Фірма-монополіст не зацікавлена у виробництві нескінченно великої кількості продукції, тому що це значно знизить ціну на її продукцію і поставить компанію у невигідне економічне становище. Фірма також не може значно обмежити свій випуск, піднявши при цьому ціну. Тоді дані товари взагалі можуть не знайти свого покупця.

Таким чином, підприємства – монополісти максимізують свій прибуток, змінюючи і обсяг продажу, і ціну.

Постійне зменшення ціни має й інший наслідок – це спадний характер середнього і граничного доходів. В умовах недосконалої конкуренції кожна додаткова одиниця проданої продукції приносить граничний дохід менший, ніж попередня. Причому, граничний дохід зменшується швидше, ніж середній, хоча спочатку вино рівні.

При розгляді питань еластичності попиту за ціною відмічено взаємозв’язок між ціною і сукупним доходом при незмінності попиту: якщо попит еластичний, то зменшення ціни викличе збільшення сукупного доходу, і навпаки, нееластичний попит призведе до падіння доходу при зниженні ціни.

Цінова дискримінація – це практика встановлення різних цін на різні одиниці товару, які не відрізняються різницею в затратах.

Умови цінової дискримінації:

продавці мають монопольну владу (можливості виробника назначати ціну вище граничних витрат) для встановлення ціни й обсягу продаж;

продавець може виділити окремі групи покупців, які готові платити різні ціни;

споживач не має можливості перепродувати товар.

Ціна встановлюється вища на ринку, де менш еластичний попит по ціні. За досконалої дискримінації кожному покупцю призначається своя ціна. При застосуванні цінової дискримінації монополіст збільшує обсяг продажу і свій сукупний прибуток.

Методами досягнення такого стану на ринку олігополії є відкрита, таємна і бездоговірна змови. При відкритій змові між фірмами-олігополістами укладається відкрита угода про фіксування цін, поділ ринку чи інші умови, що суттєво обмежують конкуренцію. Найпростішою формою відкритої змови є картель. Це письмова чи усна угода між фірмами про запровадження спільної ціни на продукт, про обсяги виробництва окремих фірм та про територіальний поділ ринків збуту продукції. Учасники картелю укладають угоду про ціну, що максимізує їхній прибуток. Така угода стає обов'язковою для кожного учасника. Крім того, кожному учаснику встановлюється квота випуску продукції, яку він не повинен порушувати. Це надає картелю, по суті, монопольну владу на ринку, що дає можливість встановлювати ціну вищу, ніж в умовах конкуренції між ними. Крім того, створення картелю дає змогу олігополістам зменшувати невизначеність, збільшувати прибутки і нерідко перешкоджати входженню в галузь нових конкурентів. Однак на практиці картелі не відзначаються стійкістю, бо між його учасниками ведеться боротьба за вигідніші умови саме для своєї фірми. Виникає спокуса обдурити своїх парі перів, що і стає причиною розпаду картелю. Найвідомішим представником картелю є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

66. Ринок праці. Рівень заробітної плати та гранична продуктивність праці. Ринок праці в умовах монополії

Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.

Праця (або послуги праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника.

Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.

Праця (або послуги праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника.

Граничною продуктивністю праці (ГПп) називається зміна обсягу виробництва продукції за рахунок зміни працезатрат на одиницю при незмінних інших факторах, що впливають на обсяг виробництва продукції.

Граничним продуктом праці називається додатковий продукт , отриманий у результаті додаткових затрат праці при незмінних затратах решти факторів виробництва.

розглядаючи класифікацію ринкiв праці залежно вiд кiлькiсного спiввiдношення суб’єктів, треба мати на увазi, що пiд продавцями робочої сили розумiють як iндивiдуальних найманих працiвникiв, так i їхні спiлки. Донедавна в умовах адмiнiс­тративно-командної економiки в Українi ринок працi виступав у формi монопсонiї, при якiй безлiчi продавцiв робочої сили протистояв по сутi один покупець — держава, що була єдиним власником засобiв виробництва. У рамках державних пiдприємств держава диктувала умови найму, зокрема: жорсткi рiвнi заробiтної плати, трудозатрат, режим працi, вiдпочинку, виробничi функцiї, трудовi вiдносини, структуру виробництва, обсяги закупок продукцiї, цiни тощо. Формально виразником господарсько-трудових iнтересiв працiвникiв мали виступати профспiлки, але вони цих функцiй здебiльшого не виконували.