58.Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

В довгостроковому періоді підприємство може змінювати всі фактори виробництва, що використовуються ним для виготовлення продукції. Це дає можливість йому за рахунок встановлення раціо­нальної структури споживання різних ресурсів оптимізувати вироб­ничу програму підприємства, тобто встановити такий обсяг вироб­ництва і вибрати таку структуру споживання ресурсів, які забезпе­чують можливість отримати максимальний обсяг виробництва. По­кажемо, як підприємства здійснюють вибір співвідношення факто­рів виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції.

Візьмемо два змінних фактора: праця (вимірюється в годинах) і капітал (вимірюється в годинах використання машин і обладнання). І праця і капітал можуть бути залучені на конкурентній основі. Ціна праці дорівнює ставці заробітної плати (W), а ціна капіталу - орен­дній платі за обладнання (r). Ціна факторів є постійною, тому що вони надходять із конкурентного ринку.

Витрати виробництва можливо представити графічно в вигляді кривих, що носять назву ізокост. Ізокоста відтворює всі можливі співвідношення використання ресурсів праці і капіталу, за яких зберігається однакова сумарна вартість, тобто рівні валові витрати. Ізокоста аналогічна бюджетній лінії в теорії споживання.

Валові витрати на виробництво продукції дорівнюють сумі ви­трат на оплату праці (WЧ) та капітальних витрат (rК):

ВВ = WЧ + rК (7.1)

Для кожного значення валових витрат рівняння (7.1) може бути відображено окремою ізокостою.

Якщо переписати рівняння (7.1) відповідно К, одержимо

К=

Звідси виходить, що ізокоста має кутовий коефіцієнт, рівний

J=- тобто відношенню ставки заробітної плати до орендної плати за користування капіталом. Цей коефіцієнт аналогічний коефіцієнту нахилу бюджетної лінії. Він показує, що коли підприємство відмов­ляється від одиниці праці і економить W грн., щоб придбати (W/r) одиниць капіталу по ціні г грн./од., валові витрати виробництва за­лишаються без зміни.

Для того щоб визначити, яким чином можливо досягти задано­го обсягу виробництва з заданими мінімальними витратами, потрі­бно сумістити дві криві: ізокосту та ізокванту, так щоб ізокоста ста­ла дотичною до ізокванти (рис. 7.З.).

Якщо витрати зростають в однаковій мірі, кут нахилу ізокости не змінюється. Вона переміщується паралельно сама собі. Якщо ж ціна одного з факторів виробництва змінюється (росте), допустимо праці, тоді кут нахилу (- W/Ч) збільшується, а сама ізокоста стає крутішою.

Враховуючи зростання ціни на працю підприємство, щоб виро­бляти той же обсяг продукції Кп і мінімізувати витрати, має змінити структуру витрат. Воно має скоротити споживання ресурсу, який став більш дорогим (праці) з Ча до Чб і замінити це зниження споживанням більшої кількості капіталу (з КА до КБ), який став віднос­но дешевшим (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Заміщення більш дорогого ресурсу дешевим

З більшення використання ресурсів в виробництві або ж розши­рення економічної діяльності підприємства відбувається одночасно з оптимізацією їх співвідношення, що може бути показано графіком

59Правило мінімізації витрат ї максимізації прибутку.

Маємо задачу максимізації прибутку

(Q)=TR(Q)­TC(Q)→(max,

де  - прибуток фірми, TR – валова виручка від реалізації, TC – загальні витрати.

Загальна (валова) виручка – це ціна (Р) проданого товару, помножена на обсяг продаж (Q). Ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми може впливати свій дохід, тільки змінюючи обсяг продажу.

До проблеми визначення обсягу продукції, за якою фірма максимізує прибуток, можна підійти двома шляхами: 1)оцінюючи граничні значення виручки та витрат; 2)аналізуючи сумарні величини виручки та витрат.

Проведемо граничний аналіз максимізації прибутку.

Умовою того, що точка Q є точкою (локального) максимуму, є рівність нулю часткової похідної функції прибутку, звідки

d =d(TR)-d(TС)=0=MR-MC=P-MC або P=MC

Таким чином, у випадку конкурентної фірми умова максимізації прибутку набуває вигляду: необхідно вибрати такий обсяг виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють ціні. Будь-які відхилення від Q невигідні фірмі, вона завжди буде прагнути виробляти саме цей обсяг продукції, тобто фірма перебуває в рівновазі.

Рівність P=MC – це частковий випадок більш загальної рівності MR=MC.Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці, є для фірми точним орієнтиром максимізації (економічного) прибутку або мінімізації збитку незалежно від того, функціонує фірма в умовах досконалої чи недосконалої конкуренції.

Максимум прибутку досягається в точці перетину лінії граничних витрат MC(Q) з горизонтальною прямою P=P .Достатня умова означає, що лінія MC(Q) строго зростає (графік 8.1.).

Щ одо другого шляху визначення обсягу виробництва, за яким прибуток досягає максимуму, то він здійснюється порівнянням величини сумарної виручки і сумарних витрат (TR і TC). Той обсяг виробництва, для якого TR перевищує TC на максимальну величину і визначить шукану рівноважну величину Q (графік 8.3).

Фірма, яка прагне максимізувати прибуток, повинна діяти відповідно до правила граничного випуску і правила закриття.

Правило граничного випуску говорить, що фірма повинна вийти на такий рівень виробництва, за якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці (MC=MR).

Правило закриття говорить, що фірма закривається завжди, коли економічний прибуток менший від нуля за будь-якого рівня виробництва. Це означає, що ціна товару не перевищує середніх змінних витрат (Р<AVC), або виручка не перевищує змінних витрат (TR<TVC).