5. Економічні категорії. Економічні закони.

Використання політекономією в якості наукового пізнання метода наукової абстракції дозволяє вченим сформулювати поняття, які відобра­жають суть економічних явищ і за допомогою яких йде процес вивчення за­кономірностей економічного розвитку суспільства. Ці поняття в економіч­ній науці називають економічними категоріями. Економічні категорії - це найбільш загальне, логічне поняття, теоретичний вираз економічних явищ і процесів, які реально існують. Економічні категорії мають 1) об'єктивний характер, оскільки в дійсності існують ті виробничі відносини, виразом яких вони є; 2) історичний характер - поява певних виробничих відносин означає й появу нових економічних категорій. Так, за умов натурального виробництва не виникало відносин купівлі-продажу, а значить, не було і та­ких категорій, як товар, вартість та ін. Практично всі поняття, які в процесі аналізу використовує політична економія, відображають певну сторону ви­робничих відносин і є економічними категоріями (гроші, ціна, капітал, при­буток, заробітна плата тощо).

Пізнання економічних явищ за допомогою економічних категорій дозволяє перейти до більш глибокого вивчення їх суті – визначення об’єктивних, причинено – наслідкових зв’язків у виробничих відносинах. На цьому етапі пізнання мова вже йде про економічні закони. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто діють незалежно від свідомості і волі людини, проте, і це відрізняє економічні закони від законів природи, оскільки вони проявляються через господарську діяльність людей, то людина в певній мірі може впливати на дію економічних законів. Ось чому в західній економічній літературі економічні закони називають принципами та, характеризуючи певні сталі зв’язки, роблять припущення «за незмінюваності всіх інших умов».

З метою поглиблення вивчення економічних законів вчені – економісти здійснюють їхню певну класифікацію. Якісна визначеність останньої залежить від підходу, на базі якого дослідник вивчає економічні закономірності розвитку суспільства. Ті вчені, які в якості основи викорис­товують формаційний підхід, виділяють та аналізують такі основні види за­конів: 1) загальні економічні закони - вони діють у всіх без винятку спо­собах виробництва (закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнен­ня виробництва й праці, закон зростаючих потреб); 2) специфічні економі­чні закони - вони діють лише в межах одного способу виробництва та ви­ражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виника­ють на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (тут мо­ва йде про конкретні економічні закони тієї чи іншої формації). В межах цієї групи законів ще, як правило, виділяється основний економічний закон формації, в якому виражаються мета й засоби її (при капіталізмі таким за­коном К.Маркс вважав закон додаткової вартості); 3) особливі економічні закони - вони діють при наявності певних умов і можуть охоплювати декілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо.

Вчені, які при вивченні економічних відносин відштовхуються від цивілізаційного підходу (а він передбачає розгляд світової історії як єдино­го планетарного цілого з поступовою зміною цивілізацій, не враховує кла­сові умовності, проголошує пріоритет загальнолюдських цінностей над кла­совими, національними), виділяють в процесі аналізу тільки дві групи зако­нів: 1) загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспі­льства та 2) особливі економічні закони, які діють при наявності певних умов.

Необхідно зазначити, що і перша, і друга класифікації є науково -обґрунтованими, в цілому характеризують сутність та якісну визначеність існуючої на тому чи іншому етапі економічного розвитку систему економі­чних законів, а їхня поява та використання обумовлені цілями економічного аналізу, який здійснюється дослідниками.