4.Тенденції розвитку міжнародних прямих інвестицій.

У сучасних умовах вивіз капіталу є однією з динамічних форм міжнародних економічних відносин: темпи зростання вивозу капіталу вищі, ніж темпи зростання зовнішньої торгівлі. Особли­вого значення у цьому зв'язку набувають прямі іноземні інвес­тиції, які стають найбільш важливою формою вивозу капіталу у зв'язку із розвитком інтернаціоналізації господарського життя, виробничої і науково-технічної кооперації та діяльності транс­національних корпорацій: темпи зростання прямих іноземних інвестицій вищі, ніж вивозу капіталу.

Основний обмін прямих іноземних інвестицій здійснюється між промислово розвиненими країнами: в структурі експорту ка­піталу частка розвинених країн складає більше 90%, країн, що розвиваються — 8%, постсоціалістичних країн — до 1%. Дещо інша структура імпорту прямих іноземних інвестицій: розвинені країни — більше 70%, країни, що розвиваються — біля 25%, постсоціалістичні країни — до 2%.

Галузеві пріоритети прямих іноземних інвестицій обумовлені розвитком НТП — основна частка іде в новітні галузі — хімічна промисловість, автомобілебудування, інформаційно-комуніка­ційна техніка, приладобудування, та в цілому машинобудування. Зрозуміло, що країни, які розвиваються, можуть просто не мати потреби в реалізації прямих інвестицій в таких галузях внаслідок їх нерозвиненості. В той же час в 90-х рр. в країни, що розвива­ються, були вкладені рекордні у порівнянні з попередніми періо­дами, розміри прямих інвестицій.

Лідером як серед експортерів прямих іноземних інвестицій, так і серед імпортерів, є США та країни ЄС. Японія активно експортує прямі інвестиції, але не прагне допускати іноземні корпо­рації на власний ринок. Характерною особливістю іноземного інвестування в кінці XX ст. є активна конкурентна боротьба за залучення прямих іноземних інвестицій, які сприяють впровад­женню новітніх технологій.

5.Торгівля ліцензіями. Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит

Вивіз капіталу у позичковій формі здійснюється в основному шляхом надання міжнародних кредитів. Для того, щоб надання капіталу отримало форму кредиту мають дотримуватись певні умови: гроші мають бути повернуті (зворотність); повернуті у визначений термін (терміновість); за користування грошима тре­ба платити (платність).

Міжнародний кредит можна класифікувати у відповідності до певних критеріїв. За джерелами розрізняють державний (наданий державними органами) та приватний. За формою надання — то­варні (у товарній формі) і валютні (у валютній формі). За цільовим призначенням — зв'язані (на строго конкретні цілі — інвестиційні, комерційні, часто у товарній формі) та фінансові (без жорсткого цільового призначення, як правило в валютній формі). За строка­ми — короткострокові (до 1 року, як правило, на поповнення обі­гових коштів). Середньострокові (1-5 років, як правило, на за­купівлю основного обладнання) та довгострокові (більше 5 ро­ків, як правило, на нове будівництво). За видами позичальників — надані іноземним державам, окремим корпораціям, приватним підприємствам та ін.

Важливою тенденцією розвитку сучасного міжнародного кре­диту є підвищення ролі банківського капіталу, посилення його ак­тивності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це сто­сується найбільших транснаціональних банків (ТНБ): їхні капіта­ли стрімко зростають, випереджаючи збільшення всього сус­пільного банківського капіталу. Серед ТНБ лікуючі позиції займа­ють банки США, хоча спостерігається посилення позицій банків інших розвинених країн. Найбільші ТНБ відіграють значну роль у розміщенні іноземних позик, випуску міжнародних облігацій, про­веденні інших операцій у сфері міжнародного кредиту.

На світовому ринку позичкових капіталів функціонує ряд між­народних фінансових центрів, які акумулюють й розподіляють фінансові ресурси по всьому світу. У фінансових центрах зосере­джені численні фінансово-кредитні організації, що обслуговують міжнародну міграцію капіталу. Найбільшими світовими фінансовими центрами є Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, Гонконг і ін.

Торгівля ліцензіями

Основна форма торгівлі науково-технічними знаннями — тор­гівля ліцензіями. Ліцензія — це надання права однією стороною другій стороні права на промисловий та комерційний винахід на протязі обумовленого строку за певну винагороду на певній те­риторії.

Ліцензії включають як угоди з приводу патентів на винаходи, так і угоди з приводу ноу-хау. Ліцензії на передачу прав викори­стання патентів без відповідного ноу-хау (так звані патентні ліцензії) відіграють відносно скромну роль у ліцензійній торгівлі внаслідок того, що використання запатентованого винаходу у виробництво потребує, як правило, значних додаткових досліджень, при цьому існує ризик, що винахід може бути економічно нерентабельним, або технологічно неприйнятним. Найбільше роз­повсюдження у зовнішньоекономічній діяльності отримали ліцен­зійні угоди, які передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаного з ними ноу-хау. В той же час зро­стає кількість ліцензій на використання ноу-хау без патентів на дослідження. Додаткова перевага цих типів угод у тому, що бага­то з таких ліцензій крім передавання технічних знань передбача­ють надання супутніх науково-технічних послуг з організації лі­цензійного виробництва, а нерідко — і відповідні поставки облад­нання, окремих вузлів готової продукції, вихідної сировини тощо.

За надання ліцензійних прав на використання винаходу та іншого об'єкту ліцензування передбачаються ліцензійні винаго­роди (плата за ліцензії). До основних форм плати за ліцензії відносять: роялті (періодичні поточні процентні відрахування, які мають вид фіксованих процентних ставок від фактичного еко­номічного результату використання ліцензії за кожний період) та паушальні платежі (чітко зафіксовані в угодах суми, що вста­новлюються на основі оцінки очікуваного економічного ефекту і виплачуються разово або в декілька разів). Зовнішньоекономічна ліцензійна торгівля зростає дуже швидкими темпами, оскільки прибутковість ліцензійних операцій час­то вища, ніж інвестиційних, а ризики є меншими.