Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичний посібник.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
01.12.2018
Размер:
1.59 Mб
Скачать

2. Поняття суспільного виробництва, його фактори та структура.

Вихідним моментом економічної діяльності людей є виробництво. Суспільне виробництво - це цілеспрямована діяльність людини, усього сус­пільства по створенню необхідних благ та послуг. Процес виробництва пе­редбачає існування і взаємодію кілька необхідних факторів. По-перше, участь у виробничому процесі повинна приймати людина з певними здібно­стями та трудовими навичками (особистий фактор виробництва). В економічній літературі здатність людини до праці називається робочою силою. Праця - це процес застосування здібностей та трудових навичок людей, прикладення їх фізичних та розумових зусиль для виробництва продукту. По-друге, необхідно мати сировину, матеріали, з яких буде виготовлятися продукт. Те, над чим працює людина, те, що вона перетворює в результат праці, називається предметами праці. По-третє, необхідні певні умови для здійснення процесу праці - машини, інструменти, обладнання, будинки то­що. Все те, за допомогою чого відбувається процес праці, називається засо­бами праці. Предмети праці у сукупності з засобами праці являють собою засоби виробництва (речовий фактор виробництва). Об'єднання особистого фактора з речовим, їх взаємодія у виробничому процесі, обумовлюють утворення продукту праці - кінцевої мети виробництва. Сукупність особистих і речових факторів виробництва утворює продуктивні сили суспільства. Таку логічну, ґрунтовну характеристику факторів виробництва здійснив К.Маркс, і вона панувала в нашій вітчизняній науці протягом досить тривалого часу (поки існувала планова система).

Прагматичний напрямок західної економічної науки використовує іншу класифікацію факторів виробництва. У відповідності до неї фактори розподіляють на матеріальні - "земля" і "капітал", та людські - "праця" і «підприємницька спроможність». Коли говорять про землю як фактор виробництва, мають на увазі всі природні ресурси, що існують незалежно від волі людини й використовуються нею у виробництві. Це сама земля, грунт, земні надра, ліси й дерева, а також водні ресурси. Капітал - все те, що створено людиною й застосовується нею у виробництві - машини, верстати, обладнання, будинки, споруди. Виділяють реальний капітал, який дійсно бере участь у процесі виробництва, та фінансовий капітал (кошти), що обслуговує цей процес, але в ньому безпосередньо участі не бере. Праця - широкий термін для позначення всіх фізичних і розумових здібностей людей, засто­совуваних ними у виробництві. Підприємницький талант - здатність деяких людей створювати господарські організації, об'єднувати інші види вироб­ничих ресурсів для більш раціонального виробництва благ.

Поверхневий погляд на зазначені підходи не дає змоги визначення суттєвих розбіжностей між ними, а тому, і це знаходить зараз вираз в сучасній навчальній економічній літературі, вони практично не розподіляються, а, навпаки, в певній мірі поєднуються (наприклад, марксистське визначення "особистий фактор" використовується не тільки, коли мова йде про участь у виробничому процесі робочої сили найманого працівника, а й про підприємницькі здібності власників засобів виробництва, тобто поняття «особистий фактор» трактується значно ширше, ніж у К.Маркса). У разі, коли дається схематичне, загальне уявлення про механізм функціонування суспільного виробництва та його основних факторів, такий підхід, тобто поєднання характеристик факторів виробництва, які надані їм різними напрямками економічної науки, є виправданим. Проте якщо здійснювати глибокий аналіз взаємодії факторів виробництва, то необхідне чітке визначення позиції, з якої йде подальший аналіз проблеми. І тут вже необхідно зазначити, що все більше вчених-економістів спираються на прагматичний підхід. Чому? В марксистській теорії чітко визначено, що не всі фактори виробництва створюють додаткову вартість, її джерелом є тільки ви­тання робочої сили, тобто додаткова вартість є функцією змінного капіталу. А західні вчені, що представляють прагматичний напрямок, вважають, що ні один з факторів самостійно не може виробити продукт і принести дохід. Тому процес виробництва являє собою певну взаємодію факторів. Кожного суб'єкта господарювання інтересує питання про пошук такого співвідношення факторів виробництва, за якого можливо отримати максимальний випуск продукції з мінімальними витратами виробництва. Тобто; цією трактовкою кількість виробленого продукту є функцією усіх фактор виробництва:

у =f(а12 ...ап),

де у- кількість виробленого продукту,

f- функція,

а1, а2,…ап - фактори виробництва.

Такий підхід дає змогу, з одного боку, вийти на практичне вирішені проблеми підвищення ефективності функціонування суспільного виробництва, і це відбувається в процесі пошуку оптимального співвідношення факторів виробництва з точки зору отримання максимального кінцевого результату, а, з другого, не розглядати кількість факторів виробництва як якусь застиглу величину, а включати в аналіз, в разі необхідності, все нові й нові фактори, які з'являються в процесі розвитку суспільного виробництва, використання досягнень НТР тощо. За сучасних умов аналіз стану суспільного виробництва та виявлення резервів підвищення ефективності його функціонування не може бути повним без врахування таких факторів виробництва, як наука, інформація, технологія, нові форми організації виробництва та ін.

У процесі виробництва людина взаємодіє, з одного боку, із природою, впливає на неї та перетворює її. Наслідки цього можуть бути як позитивні (наприклад, поліпшення родючості землі), так і негативні - виснаження ресурсів, екологічні проблеми тощо. З іншого боку, людина вступає у процес виробництва у відносини з іншими людьми, вирішуючи питання привласнення ресурсів, організації, керування. Система економічних відносин утворює економічний лад суспільного виробництва. В їх основі лежить сус­пільний спосіб поєднання особистого фактора з засобами виробництва. Са­ме це визначає мету виробничого процесу, його соціальне спрямування. Ця система економічних відносин взаємодіє не тільки з продуктивними сила­ми, вона одночасно є економічним базисом суспільства, на якому ґрунтуються відносини надбудови - правові, сімейні та інші суспільні інститути.

Суспільне виробництво має певну структуру. Його можна розподіли­ти на матеріальне (промисловість, сільське господарство, транспорт, буді­вництво, торгівля) та нематеріальне (охорона здоров'я, освіта, духовні та культурні цінності тощо). Сукупність галузей, що обслуговують виробниц­тво, складає виробничу інфраструктуру. Це - будівництво та експлуатація доріг, каналів, мостів, складів, виробничих будівель, водопостачання, кана­лізація, зв'язок, фінансово-кредитне обслуговування, консультаційні послу­ги тощо. Невиробнича (або соціальна) інфраструктура опосередковано пов'язана з виробництвом (підготовка кадрів, охорона здоров'я, соціальне обслуговування, кредитування, страхування та ін.).