Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичний посібник.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
01.12.2018
Размер:
1.59 Mб
Скачать

«Революція» Кейнса

Англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) багато хто схильний вважати найвидатнішим економістом XX сторіччя.

У 1936 р. була опублікована найвідоміша книга Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей». У ній були представлені основні економічні ідеї автора. Серед нихті, котрі дали підстави вести мову про «кейнсіанську революцію».

Що ж такого революційного було в теорії Кейнса? На­самперед те, що він докорінно переглянув класичне визна­чення економічної ролі держави. На думку Кейнса, держа­ва повинна відмовитися від політики невтручання й активно брати участь у регулюванні економічних процесів, прово­дити стабілізаційну макроекономічну політику.

Слід зазначити, що на той час економічна дійсність вже явно не вміщалася в рамки традиційних схем, згідно з яки­ми ринок якнайкраще «все зробить сам». Факти свідчили про значний рівень безробіття, про істотні коливання об­сягів національного виробництва, про нестабільність за­гального рівня цін й інші несприятливі явища. Кейнсіансь-ка теорія ставила діагноз і пропонувала рецепти лікування цих економічних хвороб. Зокрема, передбачалося, що тільки активна фінансова політика держави, яка стимулює попит, могла б вирішити проблему масового безробіття.

На відміну від неокласиків, Кейнс предметом свого ана­лізу зробив народне господарство загалом.

Такий підхід одержав назву макроекономїчного, а ство­рений ним напрямок — кєйнсіанства.

Кейнс заклав основи теорії змішаної економіки — систе­ми взаємодії ринкового й державного регулювання еконо­мічних процесів. На сьогодні ксйнсіанські ідеї є широко прийнятими, державне регулювання економіки розглядається як щось само собою зрозуміле.

Найбільшого поширення кейнсіанство і його моди­фікації одержали в 50-60-ї роки, коли вони допомогли по­м'якшити кризові явища в економіці. Однак на межі 70 - 80-х років у розвинутих країнах назріло нове коректування економічного курсу - тепер уже знову на неокласичній базі.

Новітні тенденції

Як реакція на нездатність маржиналізму вирішити соці­альні проблеми виникає інституційно-еоціологічний на­прямок (від лат. іпзіііиіит — установа). Його пред­ставники: Т. Веблен, У. Мітчел, М. Вебер, В. Зомбарт, Д. Гелбрейт, Г. Мюрдальта ін.

Відповідно до цієї теорії, характер економічного розвитку визначає не ринок сам по собі, а вся система економічнихінститутів, де ринок — лише їх частина. Прихильники цієї теорії виробили ідеал суспільства «соціального благо­денства», у якому повинні бути присутніми соціальні про­грами, індикативне планування, участь трудящих у власності й управлінні виробництвом та інші форми втручання держа­ви в економіку. Певною мірою ці ідеї реалізовані у «шведській моделі» економічного розвитку.

У другій половині XX століття дискусії щодо великих економічних проблем ведуться в аспекті визначення найбільш ефективного співвідношення ринкового й дер­жавного регулювання економічних процесів.

У рамках кейнсіанського напрямку (Р. Харрод, Е. Домар, Дж. Робінсон) розвиваються ідеї більш повного враху­вання факторів економічного зростання, розробляються моделі державного регулювання для різних стадій економіч­ного циклу, використання податково-бюджетних інстру­ментів регулювання.

Неокласичні традиції ліберального державного впливу на економічне життя суспільства підтримані представниками монетаризму (М. Фрідмен), неолібералізму (Ф. Хайєк), теорії соціальнооркнтованогоринкового господарства (Л. Ерхард), економіки пропозиції (А. Лаффер). Особливе місце займає школа неокласичного синтезу (П. Самуельсон), що рекомен­дує в залежності від умов, які склалися в економіці, віддавати перевагу або кейнсіанським, або ліберальним підходам.