2. Сутність, показники і види зайнятості. Проблеми зайнятості в Україні.

Соціально-економічна суть зайнятості

Зайнятість розкриває один з найбільш важливих аспектів соці­ально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб в сфері праці. З іншого боку, трудова зайнятість насе­лення країни забезпечує виробництво валового внутрішнього продукту, а отже - економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає по­треби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість - це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також аспекти раціо­нального використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у підвищенні кваліфікації; соціальної підтримки у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволен­ням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодав­ству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

— виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностя­ми до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працюва­ти, а якщо працювати - то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією із рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як, наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнен­ня здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші не заборонені види діяльності);

— створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу у працевлашту­ванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відпо­відності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в сфері сприяння зайнятості: забез­печення рівних можливостей всім громадянам України незалеж­но від національності, статі, віку, соціального положення, полі­тичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприян­ня розвиткові їх здібностей до продуктивної, творчої праці; за­безпечення соціального захисту під час зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових ро­бочих місць тощо.

Показники і види зайнятості

Для ефективного управління зайнятістю потрібно мати оцінку її динаміки. Основними показниками зайнятості є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості, що характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15-70 років - це віднос­ний показник зайнятості, що відображає її поширеність і нази­вається рівнем зайнятості:

Рз = (Чз ÷ Чн) 100%

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучен­ня до роботи працездатного населення, як це було в радянські ча­си, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соці­ального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу сус­пільства. Проте сама по собі повна зайнятість ще не означає най­більш раціональне, доцільне використання ресурсів для праці.

Раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні цього поняття: суспільною ко­рисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здо­ров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціо­нальності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю. Підкреслюємо, що ці поняття більш широкі і об'ємні, ніж понять продуктивність та ефективність праці.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відобра­жає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою насе­лення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприят­ливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зро­зуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і сус­пільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, до якого прагне суспільство.

Ефективність зайнятості

В економічній теорії і практиці розроблена система показни­ків, яка відображає рівень ефективності зайнятості в країні. Вона включає такі групи показників:

1. Пропорції розподілу ресурсів праці за характером їх участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях, і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та інше, а громадяни можуть мати більше віль­ного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість з рос­том продуктивності праці досягається за зменшення рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оп­лачуваній роботі, а з іншого боку — потребу суспільного госпо­дарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що прино­сить доход, до загальної кількості працездатного населення. За­вищений рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечується достатній рівень продуктивності праці і достойній рівень її оплати.

3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті, представляє собою пропорції роз­поділу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загаль­носвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зро­стання чисельності і частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з по­требою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна профе­сійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно неефективна і значно відрізняється від аналогічної структури в країнах з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих висо­ка частка працівників фізичної праці, низько-кваліфікованих ро­бітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це свідчить про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структу­ри інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітни­ків, спеціалістів, науковців. Проблеми одержання якісної профе­сійної (особливо вищої) освіти, що загострилися останнім часом, також призводять до погіршення ситуації. Вирішення таких про­блем потребує особливої уваги держави.

Соціально-економічна політика зайнятості

Наведена система показників дозволяє оцінити зайнятість на макрорівні з позицій її ефективності. Такі оцінки важливі не ли­ше для виявлення проблем, але і для визначення нових тенденцій в зайнятості населення. Сам зміст показників свідчить, що зай­нятість має не лише економічне, а і значне соціальне значення, в зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економіч­ної політики держави.

Зайнятість населення України забезпечується державою шля­хом проведення активної соціально-економічної політики, спря­мованої на задоволення його потреб у добровільному виборі ви­ду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика України щодо зайнятості населення базу­ється на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалеж­но від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для роз­витку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та ре­гіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) під­приємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами держав­ного управління в розробці, реалізації та контролі за виконан­ням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайня­тості населення, включаючи працю громадян України за кор­доном та іноземних громадян в Україні. Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень).

Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на до­сягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпе­чення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропонування праці. Це можливо лише за комплексного підходу, що включає стимулювання, з одного боку, підвищення попиту на працю (покращання в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток малого підприємництва та само зайнятості, створення додаткових робочих місць на держав­них підприємствах, стимулювання розширення попиту на працю на недержавних підприємствах тощо), а, з іншого боку зменшен­ня пропозиції праці, подолання характерної нині для України над зайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги ма­терям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається, тощо).

Важливою проблемою формування нового якісного стану зай­нятості є трудова мотивація. Ринкові відносини створюють лише передумови, але не гарантують нове ставлення до праці і досяг­нення її високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що не будь-яка ринкова модель забезпечує високий рівень соціальної і економічної ефективності. В Україні в умовах глибокої і затяжної кризи на перше місце за силою впливу на трудову мотивацію ви­ходить соціальне самопочуття громадян, під яким мається на увазі навіть не реальне покращання життя, а впевненість у пра­вильності обраних шляхів реформування суспільства і соціально­му захисті з боку держави. Соціальний захист нерідко зводиться лише до підтримки обездолених людей, але справжній його зміст полягає в забезпеченні випереджувальних заходів щодо недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров'я населенням.

У цілому слід сказати, що система соціального захисту ^грома­дян в трудовій сфері в Україні лише починає формуватися. її осно­ви закладені Конституцією України, Законом України "Про зай­нятість населення" та іншими законодавчими актами, але попере­ду важлива робота з розробки і реалізації конкретних програм І комплексної системи соціальної підтримки і захисту працівників.

Проблеми зайнятості в Україні

Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначальними в галузі соціально-трудових відносин. Хоча корені багатьох з цих проблем зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони розкрилися в процесі переходу України до рин­кової системи і демократичного суспільства.

Основна проблема ринку праці України - скорочення попиту на працю - частіше приводить до прихованого безробіття в офіцій­ному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетовар­ному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань пра­цевлаштування. Обстеженім робочої сили, що періодично проводяться в Україні починаючи з 1995 року, виявляють набагато ви­щий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зай­нятості. Оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показники скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зростання рівня безробіття, передусім, за рахунок пе­ретворення прихованого безробіття у відкрите.

У зв'язку із змінами в галузевій структурі зайнятості загостри­лися регіональні проблеми зайнятості. Регіональна диференціація гостроти безробіття вже з 1991 року була дуже значною (найви­щий і найнижчий рівні безробіття за регіонами відрізнялися в 10 разів), і далі зберігається. Найбільше загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів. По-перше, західні області з ви­соким природним приростом населення, де на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць не лише не збільшується, а й скорочується, у цих областях найвища частка трудової (в тому числі зовнішньої) міграції насе­лення. Слід зазначити, що такі проблеми в західних регіонах існували і в минулому, але нині вони все більше загострюються. По-друге, особливі проблеми зайнятості переживають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких високу питому вагу мають га­лузі, що знаходяться в кризовому стані.

Важливим для України є питання сільського безробіття. На по­чатку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже працєдефіцитною, здатною забезпечити роботою значну кількість безробітних міських жителів. Ці прогнози не виправдалися. Падіння рівня споживання і експорту сільськогосподарської про­дукції вкрай загострили проблеми її збуту, і в результаті, за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опи­нилися ще в більш важкому становищі, ніж городяни. Починаючи з 1994 року рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Існує величезна на­пруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць практично немає. Найвищий рівень сільського безробіття спос­терігається в регіонах з високим природним приростом населення.

Приховане безробіття. Основна причина цього явища - спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кіль­кісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або струк­турними змінами в ньому, але продовжують формально вважати­ся зайнятими, і які при покращанні економічної кон'юнктури або будуть (готові) працювати ефективно, або повинні будуть вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихо­ваного безробіття спричинена неконтрольованим падінням ре­альної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття існує в таких формах:

- надлишкова чисельність працівників, які одержують повну за­робітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безро­бітними, але від їх звільнення робота підприємства не погір­шиться, а отже їх утримання є важким тягарем для економіки підприємства, веде до подорожчання продукції, і в кінцевому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;

- утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах не­повного робочого часу, отримують відповідну неповну зар­плату, бажають працювати повний час, але з причини скоро­чення виробництва не мають такої можливості. Зазначимо, що ця форма прихованого безробіття називається частковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах по­вної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною неповною зай­нятістю, що є рівноправною формою задоволення трудових потреб громадян;

- оформлення певній частині працівників відпусток без збере­ження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця фор­ма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вторинну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час за­лишаються з мінімальною або і без заробітної плати;

- наявність цілоденних і внутрішньо змінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв’язків, відсутність електроенергії тощо).

Із розвитком ринкових відносин, посиленням жорсткості фі­нансово-кредитної політики держави, розгортанням конкуренції приховане безробіття буде скорочуватися, і цей процес уже по­чався. Завдання полягає в тому, щоб воно скорочувалося на ко­ристь ефективної зайнятості працівників, а не лише перетворен­ням прихованого безробіття у відкрите.

Неформальна і нетоварна зайнятість. Значне поширення в Укра­їні "тіньової економіки" спричиняє поділ ринку праці на формаль­ний та неформальний. До першого, формального ринку праці, від­носяться офіційно діючі переважно великі та середні підприємства, де здебільшого дотримуються стандарти державного законодавст­ва про працю. До другого, неформального ринку праці, відносять­ся "тіньові" та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.

Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зрос­тання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба. Масове зубожіння населення за роки еко­номічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

- відсутність офіційної реєстрації діяльності;

- переважання само зайнятості;

- низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкідливі технології;

- легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

- низький рівень доходів, безправ'я працівників;

- нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення при­хованого безробіття стимулює і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Нерідко основну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний грома­дянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісницт­вом в формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

Зайнятість в нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівника­ми або членами їх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка за нормальної платоспроможності є плат­ними послугами (наприклад, ремонт квартири, чистка чи пошит­тя одягу, тощо). Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу ча­стку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.

Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секто­рах можна звести до таких груп: (1) порушення норм законодав­ства про працю, зокрема, щодо її безпеки, тривалості, оплати, тяжкості і шкідливості для здоров’я, використання дитячої праці і тощо; (2) соціальна незахищеність працівників на випадок втра­ти роботи, виробничої травми, хвороби, старості; (3) несплата податків державі.

Вирішення проблем зайнятості можливе лише за сформування сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулювання створення нових робочих місць.