Zum_Bachelor_mit_Erfolg

ефективності ЗНО. Тепер там вважають, що скасування незалежного оцінювання через депутатів домагаються нерентабельні "слабкі" вузи, які не хочуть втрачати державне фінансування через те, що абітурієнти не обирають їх для навчання. "Український ринок вищої освіти скорочується, бо все менше дітей поступають у вузи, тому виникає жорстка конкуренція. А ті, хто хоче повернути іспити, намагається адміністративними методами вплинути на цю конкуренцію", - переконаний викладач Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" Ігор Жиляєв.

Експерти вважають: якщо буде скасоване зовнішнє незалежне оцінювання та відбудеться повернення до вступних іспитів, в Україну повернеться і система, коли діти з незаможних родин мали можливість вчитися тільки в професійно-технічних училищах, які знаходяться неподалік від дому. "Де-факто скасується і система подачі документів на вступ у кілька вузів. Бо бідні батьки не зможуть оплачувати переїзд, проживання та складання іспитів у кількох містах. Тому такі діти будуть змушені вступати в один навчальний заклад та вчитися десь поблизу", - прогнозує експерт Центру освітнього моніторингу Павло Полянський.

Можливі протести

Не допустити скасування ЗНО обіцяють самі студенти, які вже переконалися у перевагах незалежного оцінювання при вступі до вузів. Представник Всеукраїнської студентської профспілки "Пряма дія" Остап Кучма заявив, що студентське самоврядування готове до масових акцій протесту на захист зовнішнього незалежного оцінювання, якщо депутати чи урядовці захочуть його скасувати.

Artikel 2

Україна DW.DE

Вища освіта: від бакалавра до магістра в Україні шлях тернистий

Україні загрожує повернення до радянських часів у системі освіти, застерігають критики, коментуючи протистояння між міністерством освіти й "Могилянкою" навколо так званого "перехресного вступу".

Мабуть у будь-якому діловому виданні тільки б зраділи спеціалісту, який би мав за плечима не лише журналістську школу, але й міг похвалитися фаховими економічними знаннями. Так звана «перехресна освіта» має переваги й у багатьох інших галузях, а не лише в журналістиці. У цьому впевнений адвокат Андрій Гук. Він готував позов Києво-Могилянської академії, яка не захотіла миритися з намаганнями міністерства освіти України скасувати перехресний вступ на магістерські програми. Гук заявляє, що можливість перехресного вступу є питанням інтересу студентів, автономії ВНЗ й конкурентноздатності на ринку праці.

Міносвіти, у свою чергу, заявляє, що для перехресного вступу немає правових підстав. При цьому міністерство посилається на Положення про

193

освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затверджене урядом 1998 році. За ним, як запевняють у міністерстві, присвоїти студенту кваліфікації спеціаліста (магістра) можна лише на базі відповідної програми підготовки бакалавра або спеціаліста, що є складовою галузевого стандарту вищої освіти для цього напряму підготовки (спеціальності). «Неможливо підготувати з бакалавра філології магістра з атомної енергетики», - йдеться у тексті «Роз‘яснення щодо ступеневої вищої освіти», розміщеного на сайті відомства.

Внаслідок переговорів з представниками Києво-Могилянської академії, як повідомив у розмові з DW Гук, чиновники погодились на перехресний вступ лише за деякими спеціальностями. Але в «Могилянці» вирішили поборотись за принцип у цілому. Адже вже зараз багато студентів занепокоєні, що не зможуть вільно обрати собі магістерську спеціалізацію.

Цікаво, чому міністерство освіти раптом взялося за це питання. За словами Гука, в Києво-Могилянській академії перехресний вступ практикується, починаючи від 1996-го року, і досі проблем з ним не було. Юрист не погоджується й з твердженнями про загрозу якості навчання, якщо на магістерську програму приходять студенти, які перед тим вчилися за іншим фаховим напрямком. Як каже юрист, студенти, маючи змогу обирати дисципліни з різних факультетів, упродовж бакалаврату готуються продовжити навчання на магістратурі за іншою спеціальністю. Крім того, для вступу на магістерську програму їм доводиться ще складати вступні іспити, і філологу буде складно скласти фізику, каже Гук. Юрист звернув увагу на те, що в інших європейських країнах перехресний вступ є загальним правилом за певними винятками.

У понеділок 14 січня Окружний адміністративний суд Києва відкрив провадження за позовом "Могилянки". Перше засідання має відбутись 21 січня. Ярина Боренько - координатор групи «Контакти між людьми» Форуму громадянського суспільства Східного партнерства звертає увагу на недосконалість законодавства в Україні. За її словами, в українському суді цілком можна довести, що «Могилянка» не дотримується Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні, де зазначається, що магістр - це рівень, здобутий на основі кваліфікації бакалавра. З іншого боку, як сказала експерт у розмові з DW, реакція чиновників свідчить про небажання реформ у вищій освіті.

На думку адвоката Андрія Гука, й опитаних DW експертів з євроінтеграції, це гальмує в Україні й Болонський процес, адже університети повинні мати більшу автономію, у тому числі й щодо перехресного вступу. «У документах у рамках процесу йдеться про усунення перешкод між циклами освіти. А вимоги міністерства про відповідність напрямів бакалавра та магістратури і є суттєвою перешкодою», - підкреслює адвокат . Як наголосила Ярина Боренько, в багатьох системах перехід між циклами в межах суміжних дисциплін відбувається за рахунок відсотку предметів, обов'язкових при переході на вищий цикл. Приклад - філософ, який хоче поступати на політологію, повинен мати зарахованими 60% політологічних дисциплін в рамках бакалаврату.

194

Радянський підхід

У конфлікті між міністерством освіти та «Могилянкою» експерт з євроінтеграції Андрій Когут вбачає не інакше як повернення до радянської командно-адміністративної практики. Такі дії, на його думку, лише перешкоджають інтеграції України в європейський освітній простір. «Хочуть обмежити право вибору та змоги самостійного формування студентами та абітурієнтами своєї освітньої траєкторії», - зауважив Когут у розмові з DW.

Експерт занепокоєний, що таким чином буде обмежено академічну мобільність, яка є однією з базових засад Болонського процесу й розвитку вищої освіти. Тоді як у світі говорять про потребу міждисциплінарності, мобільності та інноваційності, в Україні, на думку Когута, навпаки намагаються все максимально зарегламентувати, обмежити, звузити.

Artikel 3

Україна DW.DE

PhD в Україні – науковці, яких формально не існує

У той час, як за українськими науковцями полюють іноземні академічні інституції, власна ж країна своєї інтелектуальної еліти, схоже, не потребує. Дипломи Оксфорда чи Сорбонни в Україні не визнаються.

За плечима у Євгена Гораша два роки аспірантури в Києві та два роки наукової роботи над кандидатською дисертацією в Університеті ім. Мартіна Лютера Халле Віттенберг, що в східнонімецькому місті Халле. Успішний захист, отримання диплому доктора інженерних наук (Dr.-Ing.) з відзнакою. Подальша кар‘єра в Німеччині в інженерній галузі була б логічним продовженням такого довгого та непростого наукового шляху.

Однак Гораш вирішив повернутись до України – отримав пропозицію викладати в Харківському Політехнічному Університеті. Окрім того, у рідному Харкові жила ще тоді майбутня дружина. Що його чекало? Аж ніяк не блискавичний кар‘єрний старт у вигляді посади доцента в університеті, адже його німецький диплом та ступінь Dr.-Ing. в Україні не мали жодної юридичної сили. Натомість – принизливе, як він каже, «доведення відповідності», визнання його наукового ступеню доктора – та зрештою отримання українського аналогу, кандидата технічних наук. Так звана, нострифікація – обов‘язкова процедура для усіх, хто отримав на Заході науковий ступінь, наприклад, класичний для післядипломної освіти PhD, поширений в англомовних країнах.

«В Україні мій диплом – це просто аркуш паперу»

«Добре, що хоч дисертацію не примусили перекладати», - каже молодий науковець. Процес нострифікації кандидатської Гораша розтягнувся на 2 роки, впродовж яких неодноразово поставало питання – чи потрібна вона взагалі?

195

«Цей процес для мене асоціювався з приниженням, бо більшість часу була витрачена на підготовку справи для ВАКу (Вища атестаційна комісія – прим. ред.), що в моєму випадку склала понад 200 сторінок. Скільки було змарновано паперу та часу на вистоювання в чергах до кабінетів університетських бюрократів! Я бачив суцільні позбавлені змісту формальності», - продовжує Гораш.

Щоб нострифікувати свій докторський ступінь в Україні, Горашу спочатку довелось легалізувати свій диплом у Німеччині. «Піраміда» легалізації складалась з трьох етапів: нотаріальне засвідчення, після цього місцевий суддя мав підтвердити печатку нотаріуса, й останній крок – завірення диплому в українському посольстві в Берліні. Звісно, крім часу на усю цю бюрократичну тяганину, довелось витрати і чималу суму грошей, включно і з витратами на саму поїздку до Німеччини. Найдорожчими виявились, як не дивно, послуги рідного консульства.

«Якщо печатки нотаріуса та німецького судді коштували по 10 євро, то печатка в українському консульстві коштувала 50 євро. Думаю, різниця тут зрозуміла», - каже Гораш.

Вразила науковця і відмінність академічних вимог – за німецькими стандартами дисертація має бути лаконічною, короткою, послідовною та зрозумілою, та не має перевищувати 100 сторінок двостороннього друку. А для ВАКу Гораш був вимушений, як він каже, «налити води» на 150 сторінок.

Лабораторні дослідження – банальне виконання плану

Історія Гораша не є типовою, адже переважна більшість науковців, що поїхали здобувати освіту за кордон, як правило, там і продовжують свою наукову кар‘єру. Причини для цього полягають не лише у невизнанні диплому, а відповідно, професійності в рідній країні, а також у практичній відсутності лабораторного забезпечення в Україні й надзвичайно низькій заробітній платні науковців.

Олена Ткаченко за освітою біолог, генетик, працює в сфері репродуктивної медицини. Олена потрапила до Німеччини у 2005 році, одержавши стипендію ДААД на 10-місячне стажування. За кілька місяців вона захищатиме дисертацію у Берлінському Вільному Університеті, тому проблема визнання диплому також актуальна.

«Перезахищати дисертацію в Україні, щоб довести, що вона рівноцінна ступеню кандидата наук, – це сором для України, а також купа грошей. Я ніколи не стану цього робити. Або Україна «доросте» до того, щоб визнати мій ступінь, або я залишу країну для того, щоб працювати на людей, що цінують мій досвід», - каже Ткаченко.

ВАК скасували, бюрократії не зменшилось

На початку 2011 року ВАК указом президента як інституцію скасовано, її повноваження передані Міністерству освіти України. До цього Вища атестаційна комісія підпорядковувалась напряму Кабінету міністрів.

«Указ президента скасував ВАК як інституцію, однак система ґрунтовно не змінилась. Те, що зроблено – це попросту оптимізація державних структур»,

196

- вважає Михайло Винницький, директор докторської програми КиєвоМогилянської Академії. Даний крок Винницький розглядає як спосіб збільшити повноваження Міністерства освіти і ще більше централізувати усі питання, що стосується Управління освіти і науки при Міністерстві.

За словами Винницького, за радянських часів функція Вищої атестаційної комісії полягала у перевірці «благонадійності» людей, які були прошукачами наукових ступенів. На Заході ж аналогу ВАКу не існує, бо там функціонує принцип автономності університетів – навчальний заклад сам відповідає за якість диплому, який він видає, й держава в це не втручається.

«Присудження наукових ступенів, це явно не державна справа, це питання конкретного університету чи наукової установи, яка присуджує даний ступінь», - додає Винницький.

До речі, диплом бакалавра, отриманий самим Винницьким у Канаді, та дипломи магістра та PhD з Кембриджського університету в Україні «нічого не значили». Єдиний висновок, який сам напрошується в цьому контексті – Україні не потрібні висококваліфіковані кадри із західною освітою.

Український PhD – на свій страх і ризик

Отримати ступінь PhD (доктора філософських або в ширшому сенсі - гуманітарних наук) в Україні також можливо. В 2008 році на базі Національного університету «Києво-Могилянська академія» розпочато PhD – експеримент, відкрито чотири докторські програми. Цього року відбувся вже перший захист докторантів. Дарія Орлова, студентка програми «Масові комунікації», належить до першого набору PhD в НаУКМА й наразі розпочала останній, четвертий рік навчання. Попереду – написання і захист дисертації.

«Я усвідомлювала, що вступ на PhD-програму є деякою мірою авантюрою, оскільки нас попередили про те, що навчання на такій програмі поки що не має офіційного статусу», - розповідає докторантка.

Однак Дарію передусім цікавили реальні знання, а не статус. Оскільки навчання на PhD-програмі передбачало міждисциплінарні курси, глибоке вивчення методів досліджень, фахові курси та семінари закордонних викладачів, це все видавалось цікавим та вартим ризику.

«Зараз виглядає так, що, якщо я хочу мати легітимний ступінь кандидата наук в Україні, мені доведеться нострифікувати мою дисертацію», - продовжує Дарія. Фактично, її отриманий в Україні диплом PhD визнається в Європі, однак не в самій Україні.

Києво-Могилянська Академія Цю ситуацію директор докторської програми НаУКМА Винницький

коментує таким чином: «Ми очікували певних реформ, які мали б відбутися в законодавчому полі України. В тому числі ми дуже надіялися, що в 2008 році Україна дійсно виконає зобов‘язання по Болонському процесу і до 2010 року ухвалить новий закон про вищу освіту, в якому буде легітимізований європейський третій цикл освіти, тобто поєднання освіти і науки й автономність університетів. На жаль, законодавство не змінилося».

Академічний провінціалізм

197

Проблема визнання дипломів, отриманих за кордоном, для України не нова. Ще в 2005 році Україна на формальному рівні долучилася до Болонського процесу, основною метою якого була заявлена студентська мобільність та створення єдиного Європейського простору вищої освіти. Однак, уже шість років минуло від того часу – й на практичному рівні мало що змінилося. Усе задеклароване на папері так і залишилось лише багатообіцяючим проектом.

Зрештою, отримувати PhD чи ні, нострифікувати ступінь чи відмовитись від цієї процедури – не є основною проблемою. Питання у тому, які академічні перспективи стоять перед молодими науковцями в Україні, адже, як висловилась одна докторантка НаУКМА, сучасний науковець без академічної мобільності приречений на провінціалізм у своїй роботі.

Автор: Євгенія Куца

Artikel 4

Україна DW.DE

Тонкощі студентського бюджету в Україні та Німеччині

Безкоштовні походи в театр та квитки на потяг. Басейн за один євро, пиво - за два та інші знижки. Де студентам легше живеться - в Німеччині чи Україні? DW зазирнула до обох "споживчих кошиків".

25-річна українка Єлизавета вивчає театрознавство в місті Майнц. Вона належить до тих щасливчиків, які в Німеччині отримують стипендію. За даними Німецького товариства допомоги студентам (Deutsches Studentenwerk), лише три відсотки німецьких студентів фінансують своє навчання за рахунок стипендії. Інші мають підзаробляти або покладатися на допомогу батьків.

Ліза отримує гроші від Німецької служби академічних обмінів (DAAD) - 750 євро щомісяця та раз на рік 460 євро "дослідницьких" грошей. Дівчині не треба піклуватися і про медичне страхування: тут теж платить DAAD.

На їжі студенти не заощаджують. В університетських їдальнях завжди людно.

750 євро - мало це чи багато? Найбільше грошей з‘їдає житло, ділиться своїм досвідом дівчина. Студенти в Німеччині часто-густо витрачають на квартплату до 50 відсотків власного бюджету. Ліза платить 270 євро на місяць за кімнату в гуртожитку: кожен студент має власний "барліг", а кухнею й ванною користується весь поверх. "Плачу за житло і лишається 530 євро. Економлю переважно на одязі, щоб подорожувати й добре харчуватися - це важливо для мізків", - усміхається дівчина.

До сталих витрат студентів у Німеччині належать і семестрові внески. Вони в різних вишах різні. У Майнці, наприклад, доводиться раз на півроку платити 270 євро. Сюди входить проїзний квиток і користування бібліотекою. Це важливо, оскільки тоді нові підручники купувати майже не доводиться. А студентський проїзний дозволяє обмандрувати всю федеральну землю, в якій

198

навчаєшся. Також щотижня 10-12 євро йдуть на ксерокс і роздруковування різних матеріалів для навчання.

Хоч трохи та розгуляєшся

Студентське буття в Німеччині полегшують пільги. В альма-матер існують десятки безкоштовних спортивних і мистецьких гуртків. "Вечорами співаю в хорі, займаюся пілатесом. У басейні плаваю за один євро", - оповідає Ліза. Легко дбати не лише про тіло, а й дух. До театрів Майнца спудеїв пускають безоплатно. Ліза буває на виставах щотижня і так заощаджує до сотні євро на місяць.

У здоровому тілі - здоровий дух. Німецькі виші пропонують студентам безліч безплатних гуртків.

На їжі дівчина не економить, але й не витрачає зайвого: обідає в студентській їдальні, а не в кафе, на вихідних готує вдома. Одяг, взуття й косметику купує на сезонних розпродажах. Оскільки Ліза отримує стипендію й живе в гуртожитку, то може відмовитися й від підробітку. Тим більше, що навчання забирає в неї всі сили й час. "Умикаєш самодисципліну й спокійно живеш на стипендію", - розмірковує наша співрозмовниця.

Ліза примудряється зі своєї стипендії заощадити навіть на мандри. Якщо забронювати квитки заздалегідь і літати дешевими авіалініями, дорога до Барселони чи Берліна дешевшає на 50-70%. А коли знайти в інтернеті "коучсерфера" - місцевого мешканця, котрий погодиться безкоштовно пустити мандрівників на нічліг і ще й місто покаже, - менше вже нікуди.

Україна: студентам не до навчання

На відміну від Німеччини, в Україні підробляти доводиться навіть тим, хто отримує стипендію. Від вересня 2012 року базова стипендія для студентів університетів – 730 гривень, підвищена - 790. Тож тим, хто не має заможних батьків або хоче вести самостійне життя, без підробітку не обійтися.

"Я працюю контент-менеджером на освітньому інтернет-порталі. Заробляю близько чотирьох тисяч гривень на місяць", - розповідає 22-річна Руслана, студентка Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дівчина навчається на останньому курсі і повністю себе забезпечує.

Без підробітку студенту обійтися складно як в Німеччині, так і в Україні Півзарплатні їй доводиться віддавати за найману квартиру, але Руслана

не шкодує: "Я чотири роки жила в гуртожитку й не хочу туди більше. Квартира дає відчуття самостійності. Можу вертатися додому, о котрій захочу. Не чекаю годину під дверима ванної, бо сусідки люблять там посидіти. Не ходжу навшпиньки, бо хтось ліг спати раніше", - перераховує студентка.

Є час – нема грошей, є гроші – нема часу

На життя їй лишається близько двох тисяч гривень. "Цього вистачає на нормальне харчування й розваги - кіно, кафе, інколи - похід у театр чи на концерт", - каже Руслана. Але купити зимове пальто чи чоботи їй допомагають батьки. За словами дівчини, місяць у Києві можна прожити і на тисячу гривень.

199

Якщо звести потреби тільки до харчів і проїзду, не хворіти й відмовитися від розваг.

Українському студентові навіть звичайна застуда не завжди по кишені Руслана заощаджує потрошку на всьому. На їжу вона витрачає до 700

гривень щомісяця. Шукає знижки на піцу чи суші в інтернеті. Гігієнічні засоби забирають близько двох сотень. Дівчина намагається не хворіти, бо це дорога халепа: звичайна застуда забере три-чотири сотні гривень, попри офіційно безкоштовну медицину. На розваги Руслані вистачає близько 400 гривень на місяць.

Навіть вдається відкладати "заначку". "На щось та згодиться. Треба бути готовою до неочікуваних поворотів, щоб потім не позичати. Маючи три-чотири тисячі запасу, почуваєшся спокійно", - каже дівчина.

Навчання на останньому курсі трохи ускладнює життя, вважає студентка. Треба ходити на пари тоді, коли можна було б попрацювати. "Предметів, що справді несуть нову інформацію, дуже мало. Інколи здається, що марнуєш час", - зітхає вона.

Останнім часом Руслана рідко мандрує. Річ не тільки в візах. "Востаннє я подорожувала влітку, була в Німеччині за студентським обміном. Зараз майже не виїжджаю з Києва, хіба що до батьків. Якщо не працюєш, є час, але нема грошей. І навпаки", - ділиться своїм життєвим досвідом дівчина.

Teil 4. SPECHANLÄSSE ZUM THEMA

Bewerbung an einer deutschen Universität: von A bis Z. Beschreiben Sie das Porträt eines modernen ukrainischen Studenten. Schaffen Sie das Porträt eines modernen deutschen Studenten.

Schreiben Sie das Ende des Films „Das fliegende Klassenzimmer― (nach dem gleichnamigen Werk von E. Kästner).

Arbeiten Sie mit dem Buch von E. Kästner „Das fliegende Klassenzimmer―.

Wählen Sie eine Passage, schreiben sie Ihren Kommentar dazu und spielen Sie eine Szene daraus vor / lernen Sie eine Szene auswendig.

Schreiben Sie einen ausführlichen Bericht über das Leben und Schaffen von E. Kästner. Erzählen Sie über die Bedeutung seiner Werke für die Entwicklung der modernen deutschen Literatur.

Die Zusammenarbeit der ukrainischen und deutschen Universitäten.

Die berühmtesten Universitäten Deutschlands und der Ukraine im Vergleich. Der Austauschdienst.

Die Forderungen an die ausländischen Studenten. Studentenalltag an einer Universität in Deutschland. Studentenalltag an einer Universität in der Ukraine.

Pround Contraargumente der Ausbildung in Deutschland und in der Ukraine. Exkursion durch die Linguistische Universität Kiew.

Die Universitäten Österreichs. Das Studium in der Schweiz.

200