Нереальний вид (Modus (casus) irreālis)

При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому.

Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі.

Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу:

a)imperfectum coniunctīvi;

б) plusquamperfectum coniunctīvi.

Imperfectum coniunctīviвиражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена черезpraesens indicatīvi.

Іноді imperfectum coniunctīviозначає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена черезimperfectum indicatīvi.Imperfectum coniunctīvi перекладається умовним способом недоконаного виду.

Plusquamperfectum coniunctīviвиражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому.

Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctīviозначає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена черезperfectumчиplusquamperfectum indicatīvi.

У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctīvi у головному реченні іplusquamperfectum coniunctīviу підрядному.

Схема:

1. Si id credĕres, errārеs. – Якщо б ти повірив в це (тепер), ти б помилився.

2. Si id credidisses, erravisses. – Якщо би ти в це був повірив (тоді), то ти б помилився. (А насправді, ти в це не повірив і тому не помилився).

Приклади:

1. Plurĭbusverbisadtescribĕrem,si res verba desiderāret ac non pro se ipsa loquerētur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе.

2. Si tacuisses,philosophusmansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом.

3. Plurescecidissent,ni nox proelio intervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву.

Означальні речення

Підрядні речення, які характеризують іменник або інші частини мови в ролі іменника в головному реченні вводяться відносними займенниками і прислівниками. Такі речення називаються відносними за способом підпорядкування головному реченню, або означальними за їх семантичною функцією. Вони діляться на три види:

1. чисто означальні речення;

2. узагальнено-означальні речення;

3. обставинно-означальні речення.

Чисто означальні речення

Чисто означальні речення виступають означенням до будь-якого слова у головному реченні. Вони вводяться відносними займенниками: qui, quae, quod– який, а, е,qualis, е– який, а, е,quantus, a, um– який великий, а, е та прислівникамиquot– скільки,ubi– де,unde– звідки,quō– куди,quā– яким чином,ut– як,quomŏdo– яким чином і т.п. і з’єднуються з індикативом. У головному реченні ставиться відповідний вказівний займенник або прислівник.

1. Semperpotentiorlexest,quae vetat,quam,quae permittit. – Завжди сильнішим є той закон, який забороняє, ніж той, який дозволяє.

2. CaesarHelvetiosoppĭdavicosque,quos incendĕrant,restituĕreiussit. – Цезар наказав гельветам відновити міста і села, які вони спалили.

В означальних реченнях може вживатися імператив або кон’юнктив як у незалежному реченні. У таких випадках між головним і підрядним реченнями існує тільки зовнішній зв’язок, а за значенням вони є самостійними висловлюваннями.

Quidenimvidērunt?Hoc,quod, nunc vos, quaeso, perspicĭte. – Що вони побачили? А ось це, що ви тепер, будь ласка, розгляньте.