Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами розраховується як співвідношення розміру джерел власних оборотних коштів до вартості запасів і витрат підприємства. Значення коефіцієнта більше 1 показує надлишки власних коштів в обороті, значення менше 1 — нестачу власних коштів.

Коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення є співвідношенням суми основних коштів, виробничих запасів, незавершеного виробництва і валюти балансу. Коефіцієнт свідчить про те, наскільки ефективно використовуються кошти для здійснення підприємницької діяльності. Мінімальне нормативне значення коефіцієнта становить 0,5.

Використання системи коефіцієнтів для оцінки ліквідності підприємства дозволяє не лише отримати досить повну картину його фінансового стану за різної ліквідності активів, але і дає можливість зовнішнім користувачам інформації судити про фінансове становище підприємства і доцільність подальшої взаємодії з ним. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільший інтерес становить коефіцієнт абсолютної ліквідності, а для банку, що кредитує підприємство, більш важливим є коефіцієнт критичної ліквідності. Тримачів акцій і облігацій, потенційних покупців цінних паперів підприємства більшою мірою цікавитиме значення коефіцієнта поточної ліквідності. Таким чином, кожна група коефіцієнтів відображає певний бік фінансового стану підприємства.

13.3.Фінансове планування

13.3.1.Види планів, зміст і послідовність їх розробки на підприємстві

Плануванням є процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру та визначення шляху найбільш ефективного їх досягнення. Ці установки, що розробляються найчастіше у вигляді дерева цілей, характеризують бажане майбутнє і за можливості чисельно виражаються набором показників, які є стрижневими для певного рівня управління.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами. Назвемо три з них: невизначеність майбутнього, координуюча роль плану та оптимізація економічних наслідків.

Дійсно, якби майбутнє компанії було абсолютно передбачуване, не було б потреби постійно розробляти плани, удосконалювати методи їх складання і структуризації. Звідси, до речі, видно, що головна мета складання будь-якого плану — не визначення точних цифр і орієнтирів, оскільки зробити це неможливо в принципі, а ідентифікація по кожному з найважливіших напрямків деякого «коридору», у межах якого може варіювати той або інший показник.

449

Зміст координуючої ролі плану полягає в тому, що наявність добре структурованих, деталізованих і взаємопов’язаних цільових установок дисциплінує як перспективну, так і поточну діяльність, приводить її до певної системи, дозволяє господарюючому суб’єктові працювати без суттєвих збоїв. Ця роль особливо помітна в найбільших компаніях, що мають складну структуру управління, а також у компаніях, що активно використовують систему постачання сировини «точно в строк», коли обсяг поточного наявного запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів розрахований, виходячи з потреб виробництва на декілька найближчих годин.

Суть оптимізації економічних наслідків в тому, що будь-яке порушення координації в діяльності системи вимагає фінансових витрат (прямих або непрямих) на її подолання. Ймовірність настання подібної неузгодженості набагато нижча, якщо робота здійснюється за планом.

В основі фінансового планування — стратегічний і виробничий плани. Стратегічний план передбачає формулювання мети, завдань, масштабів і сфери діяльності компанії. Нерідко ці цілі формулюються на якісному рівні або у вигляді дуже загальних кількісних орієнтирів.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного плану і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної і інвестиційної політики.

Термін «стратегічне планування» почав застосовуватися порівняно недавно: вважається, що вперше він з’явився в 60-і роки як одна з головних характеристик діяльності ряду транснаціональних корпорацій з штабквартирами в США. На сьогодні відомі різні концепції і трактування цього поняття залежно від широти цільових установок. Зокрема, мова може йти про суто економічну природу стратегічного планування або до уваги беруться і соціально-політичні аспекти діяльності корпорації.

Умежах стратегічного планування цільові установки можуть упорядковуватися в різні способи, проте, як мінімум, розрізняють чотири типи цілей компанії:

ринкові — який сегмент ринку товарів і послуг планується охопити, які пріоритети в основній виробничо-комерційній діяльності компанії;

виробничі — які структури виробництва і технології забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості;

фінансово-економічні — які основні джерела фінансування і прогнозовані фінансові результати обираної стратегії;

соціальні — якою мірою діяльність компанії забезпечить задоволення певних соціальних потреб суспільства загалом або окремих його шарів.

Убудь-якому випадку серед основних цілей, для досягнення яких розробляються стратегічні плани, завжди присутня комбінація «товар —

450

ринок». Іншими словами, основне призначення подібного плану — обґрунтування: по-перше, який товар повинен вироблятися, і по-друге, де він може бути реалізований. Природньо, план не обмежується лише констатацією цілей, він також поєднує їх обґрунтування, у тому числі і ресурсне. Саме тому складовою частиною будь-якого стратегічного плану є фінансова складова.

Необхідно зазначити, що термін «стратегічний» зовсім не рівнозначний терміну «довгостроковий» — перший набагато об’ємніший другого в концептуальному і змістовному сенсах, хоча, безумовно, стратегічне планування здійснюється з позиції довгострокової перспективи. Стратегічний план може мати таку структуру:

Розділ 1. Зміст і цільові установки діяльності фірми — визначається призначення і стратегічна мета діяльності фірми, масштаби і сфера діяльності, тактичні цілі і завдання.

Розділ 2. Прогнози і орієнтири — наводять прогноз економічної ситуації на ринках капіталів, продукції і праці, намічені перспективні орієнтири за основними показниками.

Розділ 3. Спеціалізовані плани і прогнози: виробництво, маркетинг, фінанси (фінансовий план), кадрова політика, інноваційна політика (нау- ково-дослідна і конструкторські розробки), нова продукція і ринки збуту.

Фінансовим планом є документ, що характеризує спосіб досягнення фінансових цілей компанії і який пов’язує її доходи і витрати. В процесі фінансового планування: а) ідентифікуються фінансові цілі та орієнтири фірми; б) встановлюється міра відповідності цих цілей поточному фінансовому стану фірми; в) формулюється послідовність дій із досягнення поставлених цілей.

Розрізняють два фінансових плани: довгостроковий і короткостроковий. Основне цільове призначення першого — визначення допустимих із позиції фінансової стійкості темпів розширення фірми; метою другого є забезпечення постійної платоспроможності фірми.

Розрізняють такі етапи процесу фінансового планування: а) аналіз фінансового становища компанії; б) складання прогнозних кошторисів і бюджетів; у) визначення потреби компанії у фінансових ресурсах; г) прогнозування структури джерел фінансування; д) створення і підтримка дієвої системи контролю і управління; е) розробка процедури внесення змін до системи планів.

Із позиції практики рекомендується готувати декілька варіантів фінансового плану: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний. При підготовці плану потрібно враховувати: а) наявність обмежень, із якими стикається підприємство (вимоги по охороні довкілля; вимоги ринку за об’ємом, структурою і якістю продукції; технічні, технологічні і кадрові особливості певного підприємства); б) дисциплінуючу роль плану для ро-

451

боти фінансового менеджера; в) умовність будь-яких планів через природню невизначеність розвитку економічної ситуації в глобальному і локальному масштабах.

У найбільш загальному вигляді фінансовим планом є документ, що містить такі розділи:

1. Інвестиційна політика:

Політика фінансування основних засобів. Політика фінансування нематеріальних активів.

Політика відносно довгострокових фінансових вкладень.

2.Управління оборотним капіталом:

Управління грошовими коштами і їх еквівалентами. Фінансування виробничих запасів.

Політика стосунків із контрагентами та управління дебіторською заборгованістю.

3.Дивідендна політика і структура джерел.

4.Фінансові прогнози: Характеристика фінансових умов. Доходи фірми.

Витрати фірми.

Прогнозна фінансова звітність. Бюджет грошових коштів. Загальна потреба в капіталі.

Потреба в зовнішньому фінансуванні.

5.Облікова політика.

6.Система управлінського контролю.

Як бачимо, фінансовий план досить складний як за структурою, так і за змістом; крім того, для його розробки потрібні зусилля різних підрозділів компанії.

13.3.2. Основні фінансові показники в системі бізнес-планування

Одним із найважливіших елементів процесу планування є складання бізнес-планів. Цей термін набув поширення в країні порівняно нещодавно — лише на початку 90-х років.

Бізнес-план — це документ, що відображає в концентрованій формі стрижневі показники, що обґрунтовують доцільність деякого проекту, чітко і наочно розкриває суть передбачуваного нового напрямку діяльності фірми. Відсутність такого документа призводить до неефективного розподілу обмежених фінансових і матеріальних ресурсів; не дозволяє сконцентрувати зусилля всього персоналу на вирішенні найбільш перспективних завдань, створює складнощі для проведення ефективного контролю через

452

відсутність іншого узагальнювального документа, що дозволяє оцінити міру відхилення фактично досягнутих результатів від запланованих.

Можна без перебільшення сказати, що бізнес-план є одним із найбільш ефективних інструментів, що знаходяться в арсеналі вищого керівництва компанії, незалежно від її розмірів, сфери і масштабів діяльності. Перш ніж почати підприємницьку діяльність, треба бути упевненим, що вона приноситиме дохід, достатній для забезпечення нормального життя підприємства, обслуговування поточних розрахунків із постачальниками і кредиторами і розширення виробництва. Бізнес-план не лише дає можливість обґрунтувати, скільки буде потрібно засобів для цього, але і є деяким еталоном, щодо якого оцінюється діяльність певної фірми. З позиції економічної теорії цей документ виконує чотири функції.

Перша функція пов’язана з можливістю використання бізнес-плану для формування концепції розвитку, тобто стратегії бізнесу. Ця функція вкрай необхідна в період створення фірми, а також при розробці принципово нових напрямків діяльності. В цьому випадку бізнес-план використовується як деякий формалізований засіб якісного і кількісного обґрунтування доцільності і правильності обраного курсу. Друга функція — власне планування. Вона необхідна для економічної оцінки вибраного напрямку діяльності та ідентифікації головних орієнтирів, а в разі реалізації бізнесплану — для контролю за його виконанням. Третя функція — залучення позик і кредитів. З метою страхування себе від цілком можливого неповернення кредитів, що надаються, банки, зазвичай, вимагають — і їх вимоги слід визнати обґрунтованими — не лише гарантій і реальної застави, але і ретельно пропрацьованої концепції стратегії бізнесу. Жоден серйозний кредитор або банк не видасть під нову справу кредити, якщо йому не буде наданий переконливий і обґрунтований план роботи фірми. Тому добре підготовлений бізнес-план стає одним із головних чинників у вирішенні питання про залучення джерел фінансування. Четверта функція — реклам- но-пропагандистська. Вона необхідна для залучення до нової справи потенційних партнерів, які можуть вкласти в намічений проект власний капітал або сприяти мобілізації інших джерел. В цьому випадку бізнесплан може розроблятися як документ, призначений для того, щоб переконати потенційних партнерів або інвесторів в перспективності майбутньої справи і можливості особистої участі в ньому.

Обсяг, міра деталізації і структура бізнес-плану визначаються призначенням і специфікою господарського об’єкта, його розмірами, сферою діяльності. Проте в будь-якому його варіанті мають бути присутніми відповіді на найбільш загальні питання: хто, що, коли, яким чином, за рахунок яких коштів і наскільки ефективно здійснюватиме свій бізнес?

Бізнес-план розробляється на рік або на триваліший період залежно від масштабу цільового проекту. Чим коротший планований період, тим

453

більше детальним має бути опрацювання основних аспектів діяльності. В тому випадку, якщо проект розрахований на декілька років, основні показники і орієнтири для першого року подаються в розбивці по місяцях; для наступних років зазвичай обмежуються річними даними.

Форм, що жорстко регламентують бізнес-план і його структуру, природно, не існує. Вони залежать від призначення бізнес-плану, особливостей підприємства, продукції, що випускається, і ряду інших чинників. Проте будь-який бізнес-план повинен досить чітко і переконливо обґрунтувати такі питання:

–суть бізнесу (проекту);

–матеріальне, технічне, ресурсне і технологічне забезпечення;

–заходи в галузі маркетингу;

–організація справи, у т.ч. її кадрове забезпечення;

–міра надійності і характеристика засобів щодо її підвищення;

–фінансове забезпечення.

Особливе місце в структурі бізнес-плану посідає фінансовий розділ, оскільки він є узагальненням попередніх етапів планування в грошовому вираженні. Завданнями цього розділу є:

–визначення розміру і термінів інвестицій, необхідних для реалізації бізнес-плану;

–розрахунок планованого прибутку по роках (кварталам);

–визначення і прогноз прибутковості представленого варіанту біз- нес-плану;

–побудова прогнозної звітності.

Джерелом інформації для цього розділу є дані бухгалтерського обліку і звітності, відомості окремих розділів бізнес-плану і, передусім, прогнози обсягів продажів і витрат виробництва та обігу. Головними результатами цього етапу планування, тобто суттю розділу, є побудовані за роками прогнозні варіанти звіту про прибутки і збитки та звіту про рух грошових коштів. В процесі розрахунків використовуються дані про плановані обсяги реалізації, витрати виробництва в розрізі окремих статей, комерційні витраті і т. п. Рекомендується додатково обчислювати точку критичного обсягу продажів (окупності) проекту. Це дозволить встановити залежність між прибутком, обсягом реалізації і собівартістю реалізованої продукції. Основна ідея отриманих при цьому розрахунків полягає у визначенні мінімального обсягу продажів, що забезпечує беззбитковість виробництва і реалізації певного виду продукції. Розрахунок може виконуватися або графічним, або аналітичним шляхом.

Прогноз руху грошових коштів необхідний, оскільки зміна прибутку необов’язково супроводжується відповідною зміною коштів на рахунку. (Момент реалізації продукції не завжди збігається з реальним надходженням грошей; частина платежів здійснюється поквартально або раз на рік;

454