–оцінка становища компанії на ринку капіталу;

–управління портфельними інвестиціями;

–управління власним капіталом;

–управління позиковим капіталом;

–оцінка вартості і структури капіталу;

–особливості управління фінансами компанії у разі зміни її органі- заційно-правової форми;

–управління фінансами компанії в умовах банкрутства;

–управління фінансами компанії в умовах цінових змін;

–особливості управління фінансами некомерційних організацій. Наведений перелік дає лише загальне уявлення про змістовну частину

теорії і практики фінансового менеджменту.

13.1.2. Принципи організації фінансового менеджменту

Сьогодні управління фінансами на підприємстві здійснюється за двома напрямками:

1)управління активами (як розпорядитися наявними фінансовими ресурсами);

2)управління пасивами (як залучити необхідні фінансові ресурси на підприємство).

Фінансовий менеджмент дозволяє відповісти на питання: якими мають бути структура активів, співвідношення товарно-матеріальних цінностей і грошових ресурсів, як організувати рух оборотних коштів з метою найбільш ефективного їх використання на всіх стадіях кругообігу. Управління пасивами означає не лише пошук можливих джерел отримання коштів, але і формування їх оптимальної структури, що забезпечує максимальну віддачу на кожну вкладену грошову одиницю в розвиток діяльності підприємства.

Мистецтво фінансового управління полягає в поєднанні дій і рішень по забезпеченню стійкого поточного фінансового становища підприємства, його платоспроможності і ліквідності, а також перспектив розвитку, підкріплених довгостроковими джерелами фінансування, що формують структуру активів. Оперативне реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо в умовах становлення ринку, — обов’язкова вимога для ефективного фінансового управління.

Таким чином, фінансовий менеджмент як наука є системою знань щодо ефективного управління грошовими фондами і фінансовими ресурсами підприємств для досягнення стратегічних цілей і вирішення тактичних завдань.

Як система управління, фінансовий менеджмент організовує взаємини всередині підприємства і за його межами. Всередині підприємства форму-

437

ється відповідна мотивація співробітників, що поєднує цілі підприємства і суб’єкта управління — фінансового менеджера на основі особистої зацікавленості в збільшені прибутковості, а також можливості кар’єрного зростання.

Дієвість фінансового менеджменту розкривається у виконуваних ним функціях. Будучи складовою частиною загальної системи управління, він покликаний вирішувати завдання з організації, планування, мотивації і контролю.

Водночас, фінансовий менеджмент має виражену специфіку — управління грошовими потоками, тому його функції значною мірою зумовлені завданнями фінансів підприємств. Виконання розподільної функції зосереджене на забезпеченні ефективної структури капіталу підприємства та формуванні фондів фінансових ресурсів. Будучи пріоритетною системою в загальній структурі управління, фінансовий менеджмент покликаний організувати фінансові потоки таким чином, щоб забезпечити ефективний і безперебійний відтворювальний процес на підприємстві. Забезпечення достатності грошових коштів для нормального функціонування підприємства, збалансованість матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу досягаються завдяки відтворювальній функції фінансового менеджменту.

Друга функція фінансового менеджменту — організаційна. Її реалізація забезпечує системний підхід до організації управління грошовими потоками і фондами, взаємодії функціональних структур підприємства з метою досягнення наміченого фінансового результату. Організаційна функція передбачає взаємозв’язок ресурсів у просторі та часі.

Фінансове планування як функція фінансового менеджменту визначає кількісну оцінку передбачуваних процесів і заходів. Базуючись на аналізі господарської діяльності підприємства, фінансове планування формує конкретні показники, задає економічні пропорції розвитку завдяки розподілу фінансових ресурсів. Це дуже дієвий інструмент забезпечення стійкого розвитку, за допомогою якого можна визначити, скільки і яких ресурсів слід залучити, щоб забезпечити відповідні обсяги виробництва і продажу для задоволення платоспроможного попиту споживачів.

Як самостійну функцію фінансового менеджменту можна назвати прогнозування. Довгостроковий прогноз показників фінансової діяльності підприємства і кінцевих результатів заходів, що проводяться, дозволяє виявити певні тенденції, що складаються на ринку. Екстраполюючи їх на тривалий період, можна розробити варіанти стратегії й тактики для досягнення наміченої мети підприємства.

Стимулююча функція фінансового менеджменту забезпечує необхідну мотивацію як власникам, так і колективу підприємства загалом. Зацікавленість у високій результативності власної праці забезпечується відпо-

438

відною організацією системи оплати. Використання ресурсів стає ефективним, якщо особистий внесок працівника в нарощування капіталу забезпечується помітним його заохоченням.

Контрольна функція фінансового менеджменту відображає стан кругообігу ресурсів, ефективність господарювання, забезпечує контроль за управлінськими рішеннями в галузі фінансів, передбачаючи аналіз чинників, що стали причиною відхилення від запланованих параметрів. Контроль і аналіз дозволяють визначити закономірності і тенденції в динаміці натуральних і вартісних показників, розкрити наявні внутрішні резерви. Таким чином, контрольна функція є зв’язуючим елементом всіх сторін фінансового менеджменту, забезпечуючи їх взаємодію на підприємстві: регулювання процесу, організацію виробництва з реальною структурою управління, планування і прогнозування, зацікавленість в результатах ефективного господарювання. Формами відповідальності за наслідками фінансового контролю можуть бути штрафи, пені, неустойки, що стягуються при порушенні договірних зобов’язань, несвоєчасному погашенні кредитів, виникаючих неплатежах. Крайнім заходом щодо неефективно працюючого підприємства може стати процедура оголошення його банкрутом.

Ефективність фінансового менеджменту залежить від правильного використання функцій, знання прийомів управління, стандартів обліку і регулюючих актів діяльності підприємства, уміння і навиків оцінки конкретних фінансових ситуацій, використання сучасних інформаційних систем та їх програмного забезпечення.

13.1.3. Суб’єкти і об’єкти фінансового управління на підприємстві

Як система управління фінансовий менеджмент передбачає наявність суб’єкта і об’єкта управління. Як суб’єкти управління на підприємстві можуть виступати посадові особи фінансової служби або працівники, в компетенцію яких входить управління організацією грошового обороту на підприємстві. Фінансова діяльність може бути розподілена між службами і виконавцями, що перебувають на різних ієрархічних рівнях управління. Оскільки малий бізнес не передбачає глибокого розподілу управлінських функцій, то суб’єктами фінансового менеджменту можуть виступати керівник підприємства і бухгалтер.

На великих підприємствах для управління фінансами створюються самостійні підрозділи — фінансові служби і дирекції. Фінансовий директор (віце-президент з фінансових питань) — головний відповідальний фінансист. Функції суб’єкта фінансового управління можуть бути також делеговані фінансовому менеджеру, головному бухгалтеру, адміністративному директору, керівнику фінансово-збутової служби та іншим уповноваженим. Створення фінансової дирекції, визначення кола її завдань і можливостей є

439

прерогативою найвищого органу управління підприємства — ради директорів чи наглядової ради.

Об’єктами управління у фінансовому менеджменті є грошові надходження і виплати, які складають грошовий фонд підприємства. Керований грошовий потік є замкнутим циклом припливу і відтоку коштів підприємства, розміри якого залежать від обсягу продажів, розміру дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідних запасів, структури капіталу, фінансових ресурсів тощо. Потоки грошових коштів підприємства мають певні джерела: власний капітал, позикові засоби, інші пасиви. Напрямок використання коштів передбачає створення різних активів.

грошовий фонд підприємства складається в процесі руху грошових коштів, що обслуговують найрізноманітніші господарські операції. Всі операції можуть бути згруповані за основними напрямками економічної діяльності підприємства: поточною, інвестиційною і фінансовою. Це означає, що організований рух грошових коштів у кожному конкретному випадку покликаний вирішувати певні завдання і загальна результативність господарювання залежатиме від успіхів у здійсненні кожного напрямку діяльності. Звичайно, результати поточної діяльності багато в чому визначають можливості підприємства, але й інші види діяльності також можуть сприяти подоланню виникаючої фінансової скрути.

Таким чином, об’єктами фінансового управління є активи і пасиви (фінансові зобов’язання) підприємства, що формуються в процесі поточної діяльності та здійснення інвестицій.

При створенні підприємства пріоритетним завданням є визначення розміру засобів, необхідних для фінансування новостворюваних активів. При цьому вирішується завдання оптимізації джерел фінансування, формування такої структури, яка забезпечить необхідну фінансову стійкість підприємства при низьких значеннях вартості капіталу. Надалі власні фінансові ресурси визначатимуть можливості підприємства у вирішенні стратегічних завдань. Основна увага в управлінні власними фінансовими ресурсами має бути приділена формуванню чистого прибутку і амортизаційним відрахуванням. Але не лише власні джерела обумовлюють розмір грошового потоку, неабиякою мірою фінансова ефективність залежить від поєднання власних і позикових коштів в обороті. Це висуває перед фінансовим менеджментом завдання визначення загальної потреби в позикових коштах та оптимізації співвідношення короткострокової і довгострокової заборгованості.

Оборотні і необоротні активи є суттю будь-якого підприємства. Виступаючи як об’єкти фінансового управління, вони мають бути передусім визначені в абсолютних значеннях по своїх видах, оскільки від цього залежать масштаби діяльності самого підприємства, а також розміри і фінансова структура капіталу. Водночас принципові відмінності кругообігу окре-

440

мих складових частин активів вимагають різних підходів до управління оборотними і необоротними активами. Визначення тривалості обороту окремих видів фінансових активів створює передумови раціонального управління запасами товарно-матеріальних цінностей, дебіторською заборгованістю і оборотними коштами загалом.

У складі необоротних активів питому вагу займають основні фонди. Управління цією частиною активів передбачає аналіз структури і ефективності використання окремих їх видів, а також заходи щодо забезпечення поточного і капітального ремонту, своєчасного оновлення, заміни машин і обладнання.

Управління необоротними активами вимагає вирішення такого завдання, як управління реальними інвестиціями. Для цього необхідно здійснити оцінку інвестиційної привабливості розроблених проектів, розглянути їх ефективність з погляду доцільності капіталовкладень.

На особливу увагу у фінансовому менеджменті заслуговує діяльність підприємства на фондовому ринку. Формування і оперативне управління портфелем цінних паперів означають не тільки можливість отримання додаткових прибутків, але і наявність ризиків, характерних для цієї діяльності. Вибір фінансових інструментів, формування оптимальної структури інвестиційного портфеля, що дозволяє збалансувати ризик і прибутковість,

— основні напрямки управління цією частиною активів підприємства. Ризики супроводжують не лише фінансову діяльність, вони є характерним фактором практично будь-якого виду бізнесу. Фінансове управління стає ефективним тільки тоді, коли визначений перелік супутніх підприємству ризиків, встановлена їх структура і можливі наслідки настання ризикових подій. Управління ризиками означає також проведення превентивних заходів, мінімізацію передбачуваних фінансових ризиків, забезпечення страхового захисту за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Об’єкти фінансового менеджменту — активи і пасиви підприємства тісно пов’язані між собою. Рішення про здійснення вкладень в певні активи передбачає наявність джерел фінансування. Ціна джерел, що залучаються, може бути різною, і це відіб’ється на рішенні, що приймається. Власні ресурси, на відміну від позикових, не можуть бути оцінені з погляду плати за ресурси, але можуть використовуватися достатньо ефективно при виборі ефективного варіанту інвестування. Отже, об’єкти фінансового менеджменту перебувають в постійній взаємодії і їх взаємообумовленість ставить перед суб’єктом управління завдання розробки варіантів можливих дій, забезпечуючи раціональну мобілізацію і використання грошових коштів. Питання: де взяти необхідні кошти і як із найбільшою вигодою ними розпорядитися — ніколи не матиме однозначної відповіді. Пошук альтернатив, найбільш вигідних варіантів рішень — мистецтво фінансового менеджера.

441