Термінологічний словник

Об’єкт вивчення дисципліни – це наукова діяльність як вид суспільно корисної праці.

Предмет вивчення – види наукової діяльності.

Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Пізнання – процес руху людської думки від незнання до знання.

Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань.

Наука – це знання, що зведені у систему; по-друге – суспільна роль науки в практичному використанні рекомендацій для вироб­ництва життєвих благ.

Наука – сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення; одна із форм суспільної свідомості; система понять та принципів, фактів і моделей, законів і теорій; специфічна форма суспільного мислення, основу якої складає система знань; вищий щабель розумового розвитку людини, найвище досягнення людської культури.

Наука – це динамічна система знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Основні елементи науки – наукові закони, наукові категорії, принципи, постулати, теорії, аксіоми, закономірності.

Суспільна роль науки – практичне використання рекомендацій для виробництва життєвих благ.

Головна функція науки – пізнання об’єктивного світу, з метою його вивчення та вдосконалення.

Пізнавальна функція науки – задоволення потреб людей у пізнані законів природи і суспільства.

Культурно-виховна функція науки – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини.

Практично-діюча функція науки – вдосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньо виробничої сили матеріального виробництва.

Наукознавство – це вчення про загальні закономірності розвитку і функціонування науки як системи знань, а також система взаємовідносин між теорією і практикою.

Теорія – логічне узагальнення досвіду, суспільної практики, тобто система узагальнюючих у тій чи іншій галузі знань.

Теорія – система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнень інтелекту людей.

Абстрагування – відволікання, що дозволяє переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку.

Аналіз – включає в себе вивчення предмета шляхом розумового або практичного розмежування його на складові елементи (частини об’єкту, його ознаки, властивості, відносини).

Аналогія – науковий розумовий висновок, за допомогою якого досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх схожості (подібності) з іншими.

Вимірювання – визначення кількісних характеристик предметів і явищ.

Дедукція – логічний висновок від загального до окремого, тобто досліджується стан об’єкту в цілому, а потім його окремий випадок та елементи.

Експеримент – це метод, який припускає проведення досліду. Дослід має за мету створення умов, які змінюють природний хід подій і дозволяють виявити властивості предметів і явищ.

Емпіричний метод – заснований на експерименті, а також групу­вання, класифікація і опис результатів експерименту.

Зміст науки – це теорія як система знань, які є досягненням людського інтелекту.

Індукція – дослідження, під час якого загальний висновок про ознаки більшості елементів робиться на основі вивчення цих ознак у частині елементів однієї множини.

Класифікація являє собою розподіл предметів, явищ і понять на класи, групи, розряди у залежності від її загальних ознак.

Конкретизація – дослідження предметів у всій їх різнобічності, у якісній різноманітності реального існування на відміну від абстрактного.

Метод – це спосіб дослідження явищ, який визначає підхід до явищ, що вивчаються (від грец. metholog – дослідження).

Порівняння – має за мету визначити схожість або відмінність явищ і предметів. При порівнянні беруть за увагу найбільш суттєві, головні ознаки. Не можна порівнювати явища, що не порівнюються.. По­рівняння може бути безпосереднім, коли порівнюється два або декіль­ка об’єктів, і опосередкованим, тобто порівняння і співставлення з іншим предметом, явищем (зразком, еталоном).

Синтез – вивчення об’єкта як єдиного цілого в єдності та взаємозв’язку його частин.

Система – комплекс взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле і мають мету існування; це сукупність елементів, що об’єднані для досягнення загальної кінцевої мети або загального кінцевого результату діяльності.

Системний аналіз – вивчення об’єкту дослідження, як сукупності елементів, що утворюють систему.

Спостереження забезпечує досліднику отримання первісної інформації про явища природи і суспільства. Воно повинно бути навмисним, цілеспрямованим, планомірним, систематичним і активним.