Термінологічний словник

Методологія – вчення про структуру логічної організації, методи та засоби діяльності.

Головна мета методології – вивчення засобів, методів та прийомів дослідження, за допомогою яких можна одержати нові знання у науці.

Предмет вивчення методології – поняття та методи самої науки, їх сфера застосування, обґрунтованість наукових результатів, усвідомлення досягнень науки з точки зору загальнолюдської культури.

Загальна методологія – це принципи матеріалістичної діалектики, а також теорія пізнання, яка досліджує закони розвитку наукового знання окремих наук.

Окрема методологія – це закони окремих наук і методи їх дослідження.

Методологія науки (гр. methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) – це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форми побудови наукового знання.

Метод – це спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до вивчення їх наукового пізнання та встановлення істини, це форма практичного та теоретичного освоєння дійсності у відповідності з законами руху досліджуваного об’єкта. Кожна наука включає в себе один або декілька методів дослідження.

Методика досліджень – сукупність методів та прийомів вірного та цілеспрямованого вивчення явищ.

Методика дослідження теми – це конкретизація прийомів і способів виконання робіт відповідно до мети та плану дослідження.

Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження.

Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження.

Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об’єктивних явищ.

Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.

Експеримент – апробація знання досліджуваних явищ контрольованих або штучно створених умовах.

Моделювання – це основний метод дослідження та наведення технологічних систем.

Системний аналіз – це сукупність методів, що дозволяють реалі­зувати системний підхід при дослідженні великих і складних об’єктів.

Системний підхід – це необхідність комплексного дослідження великих і складних об’єктів, вивчення їх як єдиного цілого з узгодженням функціонування усіх елементів та частин.

Об’єкт пізнання – те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника.

Предмет пізнання – досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкту.

Наукова теорія – система наукових знань у формі стверджень та доказів. Теорія є самостійною формою знання. Вона може саморозвиватися.

Аксіома – фундаментальні поняття певної теорії, значення яких відомі і не потребують визначення.

Теорема – знання істинність яких необхідно довести дослідженнями.

Причина – таке явище, яке стає наслідком певних змін початкового стану об’єкту дослідження.

Визначення – логічний прийом, що дає змогу передати відмінність ознак і результатів дослідження за допомогою мовних засобів. Мовною формою визначення поняття є ім’я. Якщо визначення відповідає на запитання, яке поняття позначається цим ім’ям, то воно називається номінальним. Визначення, яке розкриває зміст поняття – називається реальним. Крім того, розрізняють вербальне визначення, що пояснює поняття, позначене цим словом.

Опис – викладення ознак предмета, явищ, події.

Характеристика – розкриття найбільш типових ознак предмета.

Пояснення – розкриття не всього змісту поняття, а лише частини його з певною метою.

Порівняння – застосовується для пояснення одного поняття іншим, більш зрозумілим.

Гіпотеза – наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того, щоб стати достовірною науковою теорією.

Доказ – процедура за допомогою якої встановлюється істинність будь-якого твердження. У структурі доказів є такі елементи як теза, аргумент і форма доказу.

Теза – твердження, яке підлягає доведенню.

Аргумент – це положення, яке використовується для доведення тези.

Форма доказу (демонстрація) – спосіб зв’язку аргументів між собою, а також з тезою.