Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
86_________.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
3.54 Mб
Скачать
      1. Соціальний прогрес і громадянський поступ

Таким чином, визнання культурної еволюції і традиції як передумови розгортання громадянського суспільства вносить істотно новий вимір щодо інтерпретації його природи. „Оскільки ми завдячуємо устроєм нашого суспільства традиції правил, які ми не дуже добре розуміємо, то весь прогрес повинен основуватись на традиції. Ми повинні будувати на традиції і можемо лише намагатися підправляти її наслідки”625, - вважає Ф. Гаєк. Враховуючи геґелівський аналіз “дихотомії між консервативним “етосом” і приватною інтенцією свободи волі, говоритимемо передусім про такий позитивний сенс культурної еволюції, що може бути “знятий” і означений як соціальний прогрес або ж громадянський поступ. Інтерпретуючи культурну традицію в етичному сенсі, віднайдемо підстави виокремити такі соціальні відносини і звичаї, що складаються власне навколо здійснювання свободи. Проте неможливо ігнорувати відносини протилежного ґатунку: вони складаються в звичаї підданства і покори задля найближчої вигоди, іноді потреби виживання.

Мені довелося мати декілька особистих зустрічей з професором Дж. Макліном за останні 6 років. Двомісячне перебування у Вашингтоні на семінарі з проблем громадянського суспільства дало можливість з’ясувати безпосередньо з професором Дж. Макліном й іншими вченими Америки та Європи важливі питання з означеної проблематики. У дискусіях я висловлював міркування про те, що існують культурно-дискурсивні чинники, які діють супроти можливостей громадянського суспільства. Дж. Маклін підкреслював, що до соціально прогресивних можна зарахувати такі культурні традиції, які утворюються навколо здійснення свободи. Інша річ, що в його концепції культурна традиція має фактично широке значення культурного розвитку конкретного народу. В межах певної культури можуть формуватися й негативні щодо свободи індивіда звичаї, проте вони мають характер “субтрадиції”. Теорія Макліна (як і концепція Р. Патнема) ґрунтовно переконує в тому, що громадянському суспільству може бути наданий продуктивний аналітичний вимір в аспекті дослідження його як розгортання громадянського поступу. Видається, що це можна виконати, застосовуючи передусім інтерпретативний підхід, який пропонує сучасна семіотика.

Що стосується праць професора Дж. Макліна, який є також директором Центру дослідження культури і вартостей, що має розгалуження в 35 країнах світу, то тут йдеться про створення самостійної школи дослідження можливостей розвитку громадянського суспільства з огляду на застосування культурно-антропологічних чинників. Недавно на конференції з проблем громадянського суспільства в Україні, що відбулася на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка (14-15 грудня 2001 р.), проф. Маклін звертав увагу присутніх на те, що, на жаль, у нашому високо раціоналістичному модерному світі освіта в галузі природничих і соціальних наук загалом навчає молоде покоління абстрагуватися від власних культур. Такий підхід містить певну загрозу для громадянського й демократичного поступу. У висловленій думці вловлюємо занепокоєння, яким пройнята праця іншого сучасного американця – Річарда Рорті. У книжці “To Find our Country” він прагне переконати, що майбутній соціальний розвиток, пов’язаний з невпинним примноженням індивідуальної свободи людини, може набувати загрозливих наслідків для самої західної цивілізації. Загроза спричинюється властиво відривом інтелектуалів від історичної і культурної пам’яті власної країни й підступною спокусою стояти поза “дійсністю життєвого світу”, розгорнутою за участю попередніх поколінь. За словами Р. Рорті, “ми не повинні дозволяти абстрактно описаному ліпшому ставати ворогом доброму”626. „Добрими ж людей зробила не природа і не розум, а традиція”,- вважав Ф. Гаєк627.

Особливого значення в концепції проф. Дж. Макліна набуває явище доповнюваності (субсидіарності) індивідів, а надто – груп та спільнот, які в умовах позитивного взаємозацікавлення створюють потужну мережу взаємних довіри і соціальної самоорганізації. Субсидіарність також визначається в спеціальній літературі як мережа функціонування публічності або форма здійснення публічної влади „на основі забезпечення корпоративних інтересів територіальних громад”628, серед яких особливе місце належить соціальним, культурним та повсякденним інтересам індивідів. Окрім того, доповнюваність є формою децентралізації політичної влади на основі залучення до управління кожного громадянина і кожної місцевої громади з метою найповнішого вияву і врахування їхніх потреб, інтересів та здібностей629. Важливо взяти до уваги, що доповнюваність у громадянському суспільстві не ототожнюється з явищем самоврядування. Значення останнього може істотно змінюватися залежно від його загальнонаціональної ролі та залученості до демократичних політичних процесів. Самостійність локальних громад не завжди була наслідком правового державного консенсусу. Свого часу Юрій Панейко ґрунтовно довів, що в „становій державі поняття свободи і незалежності громадської організації зовсім не було зв’язане з тодішніми державними інтересами”630. Щоб вияснити суть доповнюваності в контексті громадянського суспільства, важливо зрозуміти взаємозв”язок самоврядування і демократії. Ю. Панейко зокрема зауважує, що після Великої Французької революції „разом з розвитком новітньої французької демократії йде виразне обмеження самостійності самоврядних органів і опертя всієї адміністративної системи на централістично організовану ієрархію органів правління, повністю підпорядкованих органам центральної влади”631. Проте саме з цього часу активно формується дискурс громадянського суспільства та свобод і прав громадянина, створюються відповідні соціально-полі­тичні інституції. Влучне спостереження залишив М. Драгоманов: французи „змішували ідею про свободу з ідеєю про „верховність загальної, або народної волі”, або народного самодержавства, ... тому надії, що революція здійснить у Франції ідеал політичної свободи, виявились даремними”632. Проте цілком інакше повелися справи в Швейцарії, Нідерландах, Шотландії, Англії та Сполучених Штатах Америки, де „в рамках самоврядування [корпоративного, громадського і земського] встигли ... розвинутися права людини і громадянина, які врешті були систематизовані в конституціях різних штатів ... і з яких ідея цих прав перенесена була в законодавство Франції та інших країн Європи”633.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]