3. Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права

Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права за ст.1 ЦК є домінуючими. Їх особливість в тому, що вони одночасно є елементом правоздатності та суб’єктивним правом. Це проявилось в структурі ЦК Книги друга “Особисті немайнові права” Україна стала кроком до гармонізації законодавства до визнаних стандартів прав людини. Визнано, що ці права є предметом цивільно-правового регулювання і мають пріоритет над майновими відносинами, підлягають охороні та захисту при їх порушенні у приватному порядку. Вони наділені позитивним змістом та диференційовані за структурою та проявами, способами захисту в разі порушення.

Концептуальні ідеї щодо особистих немайнових прав закріплені у ст. 269 ЦК і полягають у тому, що вони: 1) належать кожній фізичній особі від народження або визнані законом; 2) не мають економічного змісту; 3) пов’язані із фізичною особою; 4) є невідчужуваними і від них не можна відмовитися або їх позбавити; 5) належать особі довічно. Деякі з них у порядку виключення на підставі рішення суду можуть на певний строк припинятися, чи обмежуватися або зменшуватися у своєму обсязі; 6) є стабільними і на них нема певного стандарту.

Види цих прав передбачені ст. 270 ЦК: право на життя і охорону здоров'я, право на свободу й особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на вільний вибір місця проживання і свободу пересування, право на таємницю листування, телефонних розмов і інші права. Цей перелік за п.3 ст.270 ЦК не є вичерпним.

За цільовою спрямованістю виділені особисті немайнові права:

1) що забезпечують природне існування фізичної особи (Глава 21 ЦК.) - право на життя, право на охорону здоров'я, право на свободу, право на особисту недоторканність, право на родину та ін.);

2) що забезпечують соціальне існування фізичної особи (Глава 22 ЦК) - право на ім'я, право на індивідуальність, право на інформацію, право на таємницю кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір роду занять тощо.

Особливими немайновими правами є честь, гідність та ділова репутація. Честь полісемантична за значенням правова категорія, що полягає в усвідомленні індивідом свого суспільного значення і визнання його оточуючими. Честь пов’язана з суспільно значимою поведінкою для підтримання особи або престижу тієї спільноти до якої належить індивід. Проявом честі є офіцерська честь як певна характеристика офіцера, яку він повинен підтримувати у службовій та побутовій сфері: бути відповідальним за свої слова і поступки, підтримувати сказане ділом, слідкувати за своїм зовнішнім видом, не допускати неряшливості. Тож честь надається особі від суспільства чи певної соціальної групи і є офіційною оцінкою людини, що відображена в характеристиці, рекомендаційному листі, атестації тощо.

Гідність – поняття моральне, що відображає уявлення особи про її самоцінність, моральну рівність з іншими та відображає морально-правове ставлення індивіда до самого себе. Гідність – самооцінка особистості, яка відображає суб’єктивне сприйняття індивіда себе самим і включає в себе право особистості на повагу, визнання її прав і передбачає усвідомлення нею обов’язку і відповідальності.

Ділова репутація категорія для юридичних осіб та професіоналів. За п.13 ст. 1 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” ділова репутація - сукупність підтвердженої інформації про особу, що дозволяє зробити висновок про професійні, управлінські здібності такої особи, її порядність і відповідність її діяльності вимогам закону.