Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цив. право Том 1.doc
Скачиваний:
444
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
3.98 Mб
Скачать

3.6. Договори як джерело цивільного права

Відносини динаміки здебільше врегульовані договорами. Згідно ст.6 ЦК сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства1. Договори як домовленості двох та більше осіб, що спрямовані на встановлення, зміну та припинення суб’єктивних прав і обов’язків при регулювання цивільних відносин мають важливе значення.

Водночас термін «договір» має вельми широке значення і застосування в праві. Для мети визначення специфіки договірного регулювання цивільних правовідносин слід виділити такі договори: міжнародні; договори з нормативним змістом; договори як мононорми права.

Згідно ст. 10 ЦК міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана ВР України, є частиною національного цивільного законодавства України. Йдеться про міжнародні, міждержавні та міжурядові договори (угоди), учасником яких є Україна: угоди УНР, угоди бувшого СРСР, та до яких Україна приєдналася за роки незалежності.

Важливо підкреслити, що міжнародні угоди мають пріоритет перед власним цивільним законодавством. Законом прямо встановлено, якщо у міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана ВР України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2 ст. 10 ЦК).

Особливість міжнародних договорів як джерел цивільного права полягає у тому що вони:

  • слугують ідеї інтеграції України у світовий і європейський економічний та гуманітарний простір;

  • є орієнтиром для побудови демократичного цивілізованого суспільства. Це стосується принципу заборони погіршення правового становища іноземних фізичних та юридичних осіб у порівнянні з національними суб’єктами права. Реторсія можлива у відповідь на погіршення правового становища громадян України у певній країні на підставі спеціального закону;

  • застосовуються до регулювання цивільних правовідносин безпосередньо, якщо з договору не випливає потреба для його введення прийняття спеціального акта;

  • є каркасом для удосконалення законодавства та приведення його у відповідність міжнародним стандартам;

  • визначає зміст і застосування норм цивільного законодавства:

  • визначає перспективу регулювання спору у суді справедливості.

Останнім часом міждержавними та міжнародними органами приймаються нормативні акти, які безпосередньо не можна віднести до договорів. Це резолюції ООН, Європарламенту, Міжпарламентської асамблеї СНД. Такі норми є своєрідним орієнтиром при прийнятті національних нормативних актів і мають обов’язковий характер, застосовуються Європейським судом справедливості.

Договори з нормативним змістом як джерелом цивільного законодавства є, скоріше, виключенням із загального правила. До них відносяться засновницький договір норми якого є обов’язковими для тих, хто його підписав та для судових і інших органів. Вони мають локальний характер і поширюються на його учасників доти доки не виконані інвестиційні чи вступні зобов’язання.

Згідно ст.6 ЦК встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і цивільного договору. Так, фізичні та юридичні особи (у законі чомусь вони наперед визначені сторонами) мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Вони можуть строго притримуватися моделі закону, правил про правовідносини даного характеру, типового чи зразкового договору, проформи або укласти розроблений і узгоджений ними договір.

Договори відносяться до мононорм права, які регулюють відносини виключно між їх сторонами. Сторони мають право врегулювати договором також відносини, які не врегульовані актами законодавства. Вони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Але вона не можуть ігнорувати і не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.