5. Поняття житла та його види

Особливим об’єктом права власності, що заслуговує спеціальної уваги, є житло чи точніше житлове приміщення. Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті, а її задоволення – основне соціальне завдання та показник добробуту населення країни і якості життя. Воно проявляється у суб’єктивному праві на житло – можливості людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов’язаних суб’єктів забезпечення реалізації цього права в повному обсязі.

Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них. За місцем знаходження житла визначається місце проживання людини. В ст. 14.1.129. Податкового кодексу України введено категорію «об’єкти житлової нерухомості» - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об'єкти житлової нерухомості поділено на типи.

До житла встановлені вимога придатності для постійного проживання – відповідність його встановленим законом будівельним, архітектурним, санітарним та технічним вимогам. Такі вимога встановлюються відповідно до «Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» затвердженого Постановою ради міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. №189. Обстеження проводиться не менше одного разу на п’ять років інженерно-технічними працівниками житлових організацій за участі громадськості.

Жилими будинками відповідно до проектів будівництва можуть бути одноповерхові, мансардні, дво- і трьохповерхові, окремо споруджені або зблоковані (будинок має декілька квартир з окремими виходами на подвір’я), а також малоповерхові (до 5 поверхів) і багатоповерхові (більше 5 поверхів).житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Відповідно до ПК України житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості:

житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Крім того виділено: котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

За ЦК України різновидами житла є:

• житловий будинок – будівля капітального типу, яка споруджена із дотриманням встановлених законом вимог і призначений для постійного проживання в ньому (ст. 380 ЦК). Жилий будинок містить приміщення для проживання та допоміжні приміщення, які призначені для забезпечення його експлуатації, побутового, культурного обслуговування населення за місцем проживання (Додаток 1 до наказу Держжитлокомунггоспу України від 31 грудня 1991 р. «Про затвердження Положення про систему технічного обслуговування , ремонту та реконструкції житлових будівель в містах і селищах України»;

• садиба – земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними та підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст. 381 ЦК). Садиба – складний майновий комплекс до складу котрого входить земельна ділянка, житловий будинок, допоміжні приміщення, багаторічні насадження. Садиба передбачає ведення підсобного господарства та наявність господарських приміщень (сараї, майстерні, хлів, гараж тощо) і зв’язані із тим супутні явища ( запах, виробничий шум тощо);

• котедж земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними та підземними комунікаціями, багаторічними насадженням що призначені виключно для обслуговування будинку та потреб проживаючих в ньому і не передбачає ведення підсобного господарства. Виключення складає утримання домашніх та декоративних тварин;

• лісові будинки (лейнхаузи) – будинки що збудовані на ділянках зайнятих під ліс, призначені для постійного проживання, але без права зміни призначення земельної ділянки;

• таунхаузи – тимчасові (до 20 років служби) будинки барачного типу;

• квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання в ній (ст. 382 ЦК). В Додатку 1 вказаного вище Положення поняття квартири деталізоване : квартира – частина житлового будинку, яка призначена для проживання однієї чи декілька сімей, має обладнані житлові і підсобні приміщення, окремий вихід на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю. Квартира може бути однокімнатною або багатокімнатною. Як річ квартира може бути подільною і неподільною, в останньому випадку квартира може перебувати у спільній частковій чи спільній сумісній власності. При цьому місця загального користування залишаються у спільній сумісній власності без зміни їх цільового використання.

Особливість квартири як об’єкта права власності полягає у наступному: приналежності її о на праві сумісної власності якщо вона набута в порядку приватизації членами сім’ї чи на спільні кошти, спільною власністю на приміщення загального користування (опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання); пов’язаними із цим обмеженнями у здійсненні права власності, необхідності дотримання правил співпроживання та добросусідства.

В архітектурній практиці виділяють соціальне житло із низькими стандартами, яке розраховане на потреби людей із невеликими достатками; житло для середнього класу та елітне житло. Одним із сучасних напрямків є так званий розумний будинок (англ.digital home) — жилий автоматизований будинок сучасного типу, який організований для зручності проживання людей за допомозі високотехнологічних пристроїв. Таким є технологічна система, яка здатна розпізнавати конкретні ситуації, які проходять в ньому, відповідним (запрограмованим) чином на них реагувати на основі наперед розроблених алгоритмів та об’єднання окремих підсистем в єдиний управляємий комплекс у тому числі на основі дистанційного управління.

Виділяють також види тимчасового житла, зокрема :

готелі – майнові комплекси (будинки, споруди, частини споруд, інші побудови) із мебльованими кімнатами («номерами») для тимчасового проживання. Такий же правовий статус мають й автокемпінги, санаторії та інші призначені для проживання приміщення;

дебаркадери – причальні споруди які складаються із понтона і надбудови і використовується для розміщення готелівкафе,рестораніві навіть проживання.

автотрейлери (автокаравани, автобудинки, причеп-дачі, жилі причепи, подорожі, кемпінг, караванинг) – спеціальні на колесах причепи, які призначені для проживання в них із установкою у встановлених чи не заборонених законодавством місцях;

палатки – переносні із тканини чи брезенту вироби, які призначені для тимчасового проживання в них і позволяють обмежити доступ до них інших осіб.

Особливо виділяються садові будинки, якими відповідно п. 3. 41 Державних будівельних норм України Містобудівництво «Планування та забудова міських та сільських поселень» ДБН 360-92, є будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, встановлених для житлових домівок.

До житла відноситься також «дачний будинок» –житловий будинок для використання протягом року з метою заміського відпочинку (п. 3.41 наведеного нормативно-правового акту).

6. Підстави виникнення та припинення права власності на житло

Відповідно cт. 47 Конституції України забезпечення житлових прав насамперед пов’язується із набуттям прав приватної власності на житло. Відповідно до неї держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Кожна особа має право вільно володіти своїм майном. Його можна набути різними шляхами, зокрема: будівництво, отримання будинку у власність у процесі приватизації, спадкування. Придбати житло можна також за договорами: купівлі (викупу), міни, дарування, довічного утримання тощо.

Будівництво жилого будинку пов’язано з наявністю земельної ділянки та ряд інших формальних вимог, які встановлені актами законодавства: порядок надання земельних ділянок для будівництва – ЗК України та нормативно-правовими актами земельного законодавства. Зокрема, для зведення жилого будинку в місті або селищі міського типу необхідні такі документи: рішення виконавчого органу відповідної ради про виділення земельної ділянки під індивідуальне будівництво, акт про надання земельної ділянки та визначення її меж у натурі, затверджений проект забудови, нотаріально завірений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального жилого будинку або свідоцтво на право приватної власності на земельну ділянку, дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю на проведення робіт. У сільській місцевості для того необхідно мати рішення: про виділення земельної ділянки, про згоду на будівництво, затверджений проект, свідоцтво на право на забудівлю присадибної ділянки. Після закінчення будівництва жилий будинок має бути зареєстрований у встановленому порядку. У подальшому власник жилого будинку може проводити його переобладнання та перепланування у тому числі за умови її узгодження.

Слід зважати, що особи, які брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі договору про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, мають право вимагати не визнання права власності на будинок, а лише відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Недоведення ними розміру цих витрат може бути підставою для відшкодування останніх у розмірі, встановленому судом, а не для відмови в задоволенні позову.

Окремо йдеться про виникнення права власності на самочинне будівництво. Зокрема Державна реєстраційна служба (Укрдержреєстр) у листі від 12.03.2013 № 95-06-15-13 надала роз’яснення стосовно реєстрації прав із виданням свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке побудоване до 1992 року. В ньому пояснено, що інспекції Держархбудконтролю до 31.12.2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів приймають в експлуатацію об’єкти, які побудовані без дозволу на виконання будівельних робіт. Якщо в результаті технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж виявлено їх відповідність, то такі будівлі можуть бути зареєстровані. Насамперед це стосується індивідуальних (усадебные) жилих будинків, садових, дачних будинків, господарських (приусадебные) споруд, прибудов до них, які побудовані в період з 05.08.1992 до 12.03.2011.

Окрім того легалізуються таких же чином на побудовані до 12.03.2011:

 - громадські будівлі I і II категорій складності;

 - споруди та будівлі сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.

Для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, яке побудоване до 05.08.1992 р, документом, що посвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна.

Виникнення права власності в процесі приватизації є окремим способом набуття права власності. Громадянин України може придбати у власність шляхом приватизації житло з державного або комунального фонду. Таке право Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають всі бажаючі, які мешкають у квартирах державного житлового фонду, окрім випадків, коли останній не підлягає приватизації. Відповідно приватизація є способом набуття права власності на житло, чим скористалися більше половини (за деякими даними більше 80 %) громадян України.

Згідно ст. 4 Житлового кодексу, до державного житлового фонду належать жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що є державними, тобто які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій і власності місцевих рад. Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Право на приватизацію житла мають усі члени сім’ї наймача, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Відповідно до п. З ст. 8 зазначеного закону, передача зайнятих квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну чи спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Рішення про передачу квартири у власність громадян приймається відповідним органом приватизації протягом місяця з дня одержання заяви на приватизацію. У п. 31 Положення “Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, зазначено, що строк оформлення документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) не повинен перевищувати одного місяця. Залежно від розміру житла можлива тільки безоплатна передача або частково безоплатна та частково оплатна передача житла у власність громадян. В обох випадках за законом не вимагається оформлення приватизації відповідним договором.

Передача житла у власність оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації. Така передача житла не потребує нотаріального посвідчення (ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”). У даному разі відчуження квартири (жилого будинку) від одного власника до іншого (від держави до громадянина) здійснюється без укладення договору про відчуження у вигляді, оформленому єдиним договірним документом. Тому постають питання визначення моменту виникнення права власності. Момент виникнення права власності на житло, що приватизується, може визначатися трьома чинниками: 1) поданням заяви та всіх необхідних документів до органів приватизації на приватизацію державного житлового фонду; 2) прийняттям рішення органом приватизації протягом одного місяця з дня подачі документів шляхом його реєстрації; 3) видачею свідоцтва про право власності.

Роз’ясненням Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 28 грудня 1994 р. встановлено, що право власності виникає з моменту підписання розпорядження про передачу житла у власність. Тож, якщо одинокий наймач подав заяву і, не одержавши свідоцтво про право власності, помер, то у разі підписання розпорядження про передачу житла у власність після його смерті квартира переходить у власність держави, якщо термін оформлення не було порушено й розпорядження підписано до його смерті, — до спадкоємців, за нормами інституту спадкового права. Якщо термін оформлення розпорядження було порушено і громадянин помер після закінчення місячного терміну, необхідного для оформлення документів, то спадкоємці можуть звернутися з позовом до суду про визнання своїх прав на спадщину.

Проте, якщо до органу приватизації надійшла велика кількість заяв на приватизацію квартир державного житлового фонду і він не встигає оформити всі заяви протягом одного місяця (цим самим порушуючи закон) або виникають якісь інші суб’єктивні чи об’єктивні обставини, які призводять до неможливості оформлення свідоцтв про право власності за один місяць, то у цьому випадку роз’яснення Держжитлокомунгоспу діють на користь спадкоємців, в противному разі — на користь держави.

Абзац 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. за № 20 наголошує: якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї тільки тоді, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Викуп житла державної форми власності. Така підстава передбачена Концепцією державної житлової політики, що була затверджена Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р., за якою передбачено розселення квартир, в яких мешкають кілька родин, а також ч. З ст. 50 ЖК України. Йдеться про те, що мешканці комунальних квартир у випадках звільнення однієї кімнати або кімнат в їх комунальній квартирі мають право поліпшити свої житлові умови. Співвласники житла можуть поліпшити свої умови проживання шляхом використання привілеєвого права на придбання частки у спільній власності, за договором купівлі-продажу частини квартири. Очевидно, що розумним є надання права громадянам, які мешкають у комунальних квартирах і є учасниками спільної часткової власності, викупати частину комунальної квартири, яка звільнилася і перейшла у власність держави (якщо вони мають таке бажання і можливість).

Викуп частини квартир стосується випадків, коли використано право на приватизацію житла відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не в межах номінальної вартості житлового чеку. Йдеться про випадки, якщо розмір квартири більше чим це передбачено для безоплатної передачі у власність. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.96 р. № 572 “Про організацію продажу квартир у м. Києві” було затверджено Положення про порядок продажу квартир у місті Києві. Відповідно до цього положення продаж квартир у жилих будинках проводиться з метою залучення додаткових коштів на будівництво та реконструкцію жилих будинків у м. Києві, задоволення потреб громадян у жилих приміщеннях.

Продажу полягають квартири, що є комунальною власністю м. Києва або передані до міської комунальної власності у встановленому порядку, на які не видані ордери або інші документи, що дають право на їх заселення, та які не перебувають під забороною (арештом). Об’єктами продажу встановлені: окремі квартири багатоквартирного жилого будинку; квартири частини багатоквартирного жилого будинку (поверху, секції тощо); всі квартири багатоквартирного жилого будинку.

Продаж квартир проводиться квартирним управлінням, яке є продавцем двома способами: за ринковими цінами та на аукціоні. Продаж квартир за ринковими цінами здійснюється в межах, визначених у встановленому порядку квот, а продаж квартир на аукціоні здійснюється організатором аукціону і проводиться за наявності не менш як двох учасників.

Викуп житла на аукціоні. Реалізація житла через біржові торги вчиняється у встановлених законом випадках. Так, 25 серпня 1998 р. КМ України Постановою за № 1340 затвердив Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження їм. Дія його поширюється і на будівлі, жилі приміщення та їх частини, конфісковані на підставі рішення суду, подаровані державі власником та отримані нею за правом спадкування. Вони оцінюються комісією, до складу якої входять представники державних податкових інспекцій, фінансових органів і органів чи організацій, які здійснюють розпорядження жилими приміщеннями. За результатами їх роботи складається акт опису, оцінки та передачі майна, який має бути підписаний членами комісії і затверджений протягом трьох днів після його складання керівником органу (організації) чи його заступником, що здійснив вилучення.

Будівлі, споруди, жилі приміщення та їх частини оцінюються на підставі висновків спеціалістів-експертів з урахуванням ринкових цін і фактичного їх стану на день оцінки, а потім реалізуються через біржові торги, аукціони за стартовою ціною, не нижчою, від зазначеної в акті опису, оцінки та передачі майна.

Виникнення права власності на нове житло у зв’язку з вилученням земельної ділянки. Зокрема при зносі будинку, що належить подружжю та його неповнолітнім дітям, сім’ї надається квартира та виплачується грошова компенсація за будинок. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджений Постановою КМ України від 19 квітня 1993 р. за № 284. Надання окремих квартир для подружжя неможливе, коли йдеться про спільну сумісну власність, а не про спільну часткову. Якщо сім’я розпалась, тоді колишнє подружжя може претендувати на надання кожному з подружжя окремих квартир.

Поширеним є інвестування коштів у будівництво із залученням професійних посередників – фондів фінансування будівництва. Реалізація права на житло через інвестування визначена Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і приватне майно при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. Гарантування інвестицій ФФБ, які є замовниками в підрядних договорах, безумовно, є позитивним законодавчим вирішенням. Водночас, плата за посередницькі послуги в будь-якій сфері призводить до подорожчання вартості товарів, робіт, послуг, що набуваються за участю посередників; інвестуючи кошти навіть при окресленні конкретного об’єкта, індивідуальний інвестор абсолютно усувається від реальної участі в здачі-прийманні об’єкта в експлуатацію і контролю за діями як підрядника, так і посередника.

7. Зміст права власності на житло

Право на житло тісно пов'язане з обов’язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об’єктом права власності (золота тріада трьох правомочностей ). Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема які проживають разом із ним у тому числі на праві спільної власності. Деякі із них можуть належати іншим особам, іпотекодержателям, державній виконавчій службі, наймачам. Основне надається цільовому використанні житла – для проживання, та обов’язку забезпечувати належні санітарний та технічний стан житла.

Чинним законодавством передбачені обов’язки власника: зобов’язання власністю (ч. 4 ст. 319 ЦК України), особливо стосовно квартири та правил співмешкання та добросусідства; недопустимості використання власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні властивості землі (ч.5 ст. 319 ЦК України; тягаря утримання майна (ст. 322 ЦК України); ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України). Щодо тягаря утримання житла, то він конкретизований «Правилами утримання будинків та прибудинкової території»

Право володіння житлом означає можливість фактичного панування над ним, перебування його у власника, можливість безпосереднього впливу на житло, усвідомлення своєї влади над ним. Володіння охоплює і право впливати на будинок, учиняти певні дії щодо його удосконалення чи поліпшення гарантій такого володіння надалі. Володіння може бути як законнимтак інезаконним. Титульне володіння житлом здійснюється на підставі вказівки (припису) акту цивільного законодавства. Більше проблем із незаконним володінням житлом внаслідок його захоплення без правових підстав. Право володіння окрім власника чи співвласників житла може належати такої наймачу, виконавцю заповіту.

Право користування житлом передбачає вилучення його корисних властивостей – задоволення житлових потреб власника, члені його сім’ї, інших осіб (гостей, наймачів, утриманців, колишніх членів сім’ї). Проте використання не повинне завдавати шкоди іншим особам. Тож користування житлом може бути добросовісне– таке яке не призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, танедобросовісне– якщо внаслідок використання речі одним, від того потерпають інші. Йдеться про набуття прав власності на частку у житлі та здійснення прав з наміром «витіснити» власника чи заставити його продати належну йому частку за безцінь.

Користування житлом може бути визначене договором чи звичаями щодо всіх приміщень чи лише житлових приміщень: кімната батьків, дітей, інших члені сім’ї та з дотриманням права на приватність.

Користування житлом може бути законнимтанезаконним.Перше характеризується дотримання вимог чинного законодавства, а для наймачів – домовленостей із наймодавцем. Незаконне здійснюється з порушення загальних та спеціальних приписів чинного законодавства щодо використання житла взагалі (для проживання), та для певних цілей (відпочинку). Протиправним є використання житла для здійснення підприємництва.

Право розпорядження – можливість власника житла визначати юридичну та фактичну його долю: розібрати житло, перевести його у категорію нежитлового приміщення, відчужити іншим особам. Це право – прерогатива власника, але в передбачених законом випадках і на підставі визначеного у законі порядку його можуть здійснити інші особи: примусове вилучення при націоналізації, конфіскації, реквізиції, примусовому продажі при виконанні стягнень на нього.

Держава не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6 ст. 319 ЦК України), але водночас діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7 ст. 319 ЦК України).

Реалізація прав на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність з поліпшення житлових умов; користування жилим приміщенням; участь в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб’єктів ;

3) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;

4) заявлення вимог про застосування норм житлового права, винесення справедливих індивідуально-правові рішень і домагатися їх виконання.

Якщо житло належить одночасно двом та більше особам, то ці правомочності здійснюються за правилами спільної власності.

Наразі проблемними є захоплення чужого майна, внаслідок чого завдається шкода власнику, використання житла не за призначенням (утримання тварин, зокрема значну кількість собак та кішок з порушеннями санітарних правил, використання житла як приміщень для ведення бізнесу, тощо.

Контрольні питання:

1.Загальні положення про об’єкти права власності.

2.Земельна ділянка як об`єкт права власності.

3.Правовий режим земельних ділянок.

4.Особливості здійснення права власності на земельні ділянки в залежності від їх правового режиму.

5.Суб`єкти права власності на земельну ділянку.

6.Зміст права власності на земельну ділянку.

7.Припинення права власності на земельну ділянку.

8.Поняття житла та його види.

9.Види житлових приміщень та їх особливості.

10. Способи набуття прав на житло.

11. Момент набуття права власності на житло.

12. Зміст прав на житло.

13. Утримання житла.

14.Здійснення прав на житлові приміщення.