Глава 27. Право спільної власності

1. Загальні положення про право спільної власності.

2. Право спільної часткової власності.

3. Право спільної сумісної власності.

Нормативні акти: Конституція України, Глава 26 ЦК України, СК України,

Додаткова література: Жилинкова И.В. Право собственности супругов. - Х.: Ксилон, 1997, Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. - Х.: Ксилон, 2000, Маслов В.Ф. Вопросы общей собственности в судебной практике. М.: 1963., Немков А.М. Имущественные правоотношения в семье. Пермь, 1966, Право власності в Україні: Навч. посібник / О.В.Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової, -К.: Юрінком Інтер, 2000, Сафончик О.В Проблемні питання реалізації спільної часткової власності за законодавством України //Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. Випуск 66. – С.42 – 48.

Ключові слова: виділ, власність, власник, майно,подружжя, співвласник, частка,

1. Загальні положення

Серед видів права власності особливої уваги заслуговує спільна власність – приналежність прав на один і той же об’єкт одночасно двом та більше співвласникам. Право власності на майно може належати одному власнику чи двом та більше власникам одночасно. У останньому випадку такі відносини охоплюються поняттям „спільна власність”. Спільній власності протипоставляться власність однієї особи, яка має не обмежене право. Це може бути право окремої фізичної особи, особиста приватна власність дружини чи чоловіка (ст.57 СК України), власність юридичної особи тощо.

Для спільної власності характерним є приналежності речей декільком особам, яка полягає у встановлені щодо спільної речі правил, які врегульовують відносини між співвласниками при здійсненні належних їм правомочностей. В юридичній літературі поряд з терміном „спільна власність” вживається й термін „право спільної власності”. Зокрема, глава 26 ЦК України називається „Право спільної власності”. Це допустимо, оскільки йдеться про систему норм, які регулюють відносини між співвласниками стосовно однієї і тієї ж речі (майна).

Спільна власність характеризується: наявністю майна, призначення якого чи правовий режим не може бути змінені без змін у правовому становищі співвласників; наявністю двох та більше осіб, які мають одночасно право власності стосовно однієї речі (майна), наявністю н6орм, які вирішують спори співвласників стосовно спільного майна.

Такий вид власності виникає в разі спільних дій декількох учасників цивільних правовідносин (набуття майна у тім числі й приватизації майна), на підставі договорів, при спадкуванні, перебуванні у шлюбі, створення селянського (фермерського) господарства тощо). Як встановлено у п. З ст. 355 ЦК України, що право спільної власності виникає з не заборонених законом підстав. На цій підставі можна виділити два режими спільної власності: законний та договірний.

Для спільної власності властива множинність співвласників та єдність об'єкта: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (п. 1 ст. 355 ЦК України). Така конструкція з часів римського права сповідується багатьма правовими порядками. В умовах існування адміністративно-командної системи були встановлення певні обмеження щодо суб'єктного складу спільної власності. За ст. 112 ЦК УРСР 1963 р. майно могло належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі та одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним організаціям, або двом чи кільком громадянам (спільна сумісна власність виникала лише між подружжям або членами колгоспного двору). Тож можливість спільної власності громадян та держави чи організацій не передбачалася, а якщо й виникала, то відповідно до ст. 117 ЦК УРСР повинна була бути припинена протягом одного року. ЗУ «Про власність» були зняті обмеження щодо суб'єктного складу спільної власності.

Множинність співвласників зумовлює особливості даного виду права власності та спеціальне правове регулювання правовідносин між співвласниками співвласниками та іншими особами. Тут є дві групи правовідносин: між самими співвласниками та співвласниками і не власниками. Основне в праві спільної власності є відносини між самими співвласниками, особливо коли частки їх є нерівними. За рівності правомочностей щодо володіння користування та розпорядження, їхні можливості можуть бути різними. Тут діє презумпція що співвласникам належать рівні правомочності щодо володіння. користування та розпорядження спільним майном, але здійснити вони його можуть з певних умов, у певному порядку, на певну вартість та у встановленому законом порядку). Для реалізації цих правомочностей встановлено економічну категорію (ідеальна доля – визначення міри права на вартість майна в відсотковому чи іншому співвідношенні між співласниками), реальна доля (яка може бути реально виділена кожному із співвласників за умови збереження функціональності об’єкта права спільної власності). При поділі подільного спільного майна приймається до увага реальна доля, а неподільного – ідеальна доля. Якщо реальна доля менша ніж ідеальна то співвласник який її отримав вправі вимагати від іншого чи інших співвласників доплат в грошовій, а за згоди в натуральній формі.

Виділено два види спільної власності — спільну часткову і спільну сумісну (п. 4 ст. 355 ЦК України. За першої кожен із співвласників має визначену йому заздалегідь частку у власності (1/2, 1\4, 3\4; тощо). Навпроти спільна сумісна власність не передбачає часток у спільному майні, а право кожного із співвласників поширюється на все майно у рівній мірі. У той же час співвласники можуть на підставі договору чи рішення суду виділити частки і сумісну власність перетворити у часткову.

Разом з тим з практичною метою законодавець встановлює різновиди кожного із видів спільної власності та критерієм об’єкта (нерухому майно, наприклад квартира чи будинок чи рухому майно, наприклад предмети домашнього вжитку) чи суб’єкта (подружжя: фактичне чи юридичне, члени сім’ї, учасники господарського утворення (фермерського господарства, підсобного селянського господарства чи сімейного підприємства).

Відповідно ст. 355 ЦК України право особи права на частку у спільному майні за рішенням суду може бути припинене на підставі позову інших співвласників у разі: якщо частка є незначеною і не може бути виділена у натурі; річ є неподільною; спільне користування та володіння майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та члена його сім’ї.