Модуль 2 Суб’єкти цивільного права

Глава 7. Учасники цивільних правовідносин

1.Учасники цивільних правовідносин.

2.Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість.

3.Види правоздатності.

4.Цивільна дієздатність.

5.Види дієздатності та їх зміст:

5.1.Часткова дієздатність.

5.2.Неповна цивільна дієздатність.

5.3.Повна цивільна дієздатність.

5.4.Обмежена дієздатність .

5.5.Визнання фізичної особи недієздатною.

Нормативні акти: Конституція України, Глава 4 ЦК України, ЦК УРСР, СК, ГК, закони України: Про громадянство, Про біженців, Про правовий статус закордонних українців,Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , Про психіатричну допомогу, Про міжнародне приватне право, Про електронні документи та електронний документообіг; Про єдиний державний демографічний реєстр,Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію: Постанова КМ України від 29 грудня 1995 р; Типове положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації: постанова КМУ від 30 серпня 2007 р. №1068; Типове положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації: постанова КМУ від 30 серпня 2007 р. №1068 , Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: ППВС України М 3 від 28.03.72 , Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: П ПВСУ від 12 квітня 1996 р. №5, Про затвердження правил опіки і піклування: Наказ Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999р. № 34/166/131/88.

Додаткова література: Антонюк О.І. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права: Навчально-методичний посібник. –Донецьк: Норд-Пресс. 2005. 124с., Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Крен Дэйвис Право Европейского Союза: Пер. со 2-го англ. изд. –К.: Знания, 2005. 406 с., Мічурін Є.О. Вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Видання друге, доповн. і переробл. -Х.: Юрсвіт. 2007. 436 с., Стефанчук М.О. Адикція як підстава обмеження цивільної дієздатності фізичної особи //Університетські наукові записки, -2006, №34 (19-20), -С.173-176; Стефанчук Р.О. Цивільна правоздатність та дієздатність як необхідні передумови здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб // Університетські наукові записки, - 2006, №34 (19-20). –С.114-123:. Суб’єкти цивільного права / За заг. ред. академіка АПрН України Я.М.Шевченко. – Х.: Харків юридичний, 2009, 632 с., Шишка Р.Б. Правоспособность физических лиц и её ограничение // Бизнес-Информ. - № 8. - 1995.

Ключові слова: адикція, деліктоздатність, дієздатність, еманципація, правоздатність, недієздатність,

1.Учасники цивільних правовідносин

Основним елементом цивільних правовідносин є його учасники. В ст.ст. 1 та 2, 24 ЦК України йдеться про категорію „учасник цивільних правовідносин” і мало застосовується категорія „суб’єкт права” – лише стосовно учасників відносин власності (Книга третя) та інтелектуальної власності (Книга четверта). У певних правовідносинах їхній учасник уже йменується відповідно до призначення інституту цивільного права його категоріального апарату, спеціального, а інколи й окремого правового його становища.

На загальному рівні людина котра замовила пошиття костюму є учасник правовідносин (ст. 2 ЦК), дальше фізична особа (ст. 24 ЦК), дієздатна (ст.30 ЦК), правочиноздатна (ч. 2 ст. 203 ЦК), власник грошей чи тканини інших матеріалів з яких буде пошито костюм (ст.318 ЦК України), кредитор за правом вимог та боржник за обов’язками (ст. 510 ЦК України), (замовник за договором підряду ст. ст.847—853 ЦК), замовник за договором побутового підряду (ст. 867 ЦК), споживач (ст. 1 ЗУ „Про захист прав споживачів), може стати потерпілим, якщо його права будуть порушені, - скаржником (претензіоністом) чи позивачем. Кожна із назв вказує на правове становище учасника цивільних правовідносин та рівень їх врегулювання.

Загальні положення про учасників цивільних правовідносин та їх правове становище базуються на загальнотеоретичних положеннях про суб’єктів права взагалі і приватного права зокрема. Перше полягає у тому, що правовідносини можуть виникати тільки між тими, хто має здатність до активної чи пасивної юридично значимої поведінки, може на собі відчувати наслідки дії стихійних сил природи, актів чи бездіяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Йдеться про те, що такими є люди: не буде людей – не буде потреби регулювати правові відносини. Ці відносини виникають там, де людина проявляє цікавість до певних благ і намагається вступити в правовідносини стосовно них.

Цивільні правовідносини виникають у певній правосфері, яка зумовлена економічними (сектор ринку) чи соціальними (особисті відносини) процесами, встановленням правових норм, які відображають певні об’єктивні закономірності, мету встановлення правового порядку, стан розуміння шляхів досягнення мети. Йдеться про спрямування особи: до нестримного накопичення та суспільства споживання, що не забезпечене природними матеріальними ресурсами, чи аскетизму та стриманості у споживанні матеріальних благ.

Лише з появою учасника правовідносин він підпадає під вплив норм права: для нього виписані (імперативи) чи рекомендовані (диспозитиви) як правила поведінки із моменту появи до моменту припинення цих правовідносин. Для цього вироблені відповідні вимоги до його учасників (правоздатність та дієздатність) за яких вони можуть реалізувати правові можливості та приписи в тому числі із захисту порушених суб’єктивних прав.

Відповідно ст.2 ЦК України виділено дві загальні категорії учасників цивільних правовідносин:

1) особи – фізичні та юридичні (ч.1);

2) держава України, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ч. 2). При тому держава діє у цивільних відносинах на рівних із іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 ЦК України) і може бути представлена створюваними державою юридичними особами публічного права (ч.2 ст.167 ЦК України) та юридичними особами приватного права (ч.3). На таких же засадах приймає участь у цивільних відносинах й АРК (ст. 168 ЦК України) та територіальні громади (ст. 169 ЦК України).

Стаття 2 ЦК синхронізована із ст. 30 ЦПК України де вказано, що сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Правда не продовжено стосовно інших учасників цивільних правовідносин, зокрема народу України та суспільства.

Можливість бути учасником цивільних правовідносин пов’язується із наявністю у їх учасника спеціальних правових властивостей:

1. цивільної правоздатності як юридичної можливості бути учасником цивільних правовідносин і мати права та юридичні обов’язки;

2. цивільної дієздатності – для особи, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, самостійно своїми діями набувати права та мати юридичні обов’язки, нести відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання.

Правоздатність та дієздатність є універсальними правовими властивостями¹ учасника цивільних правовідносин. Вони повинні бути виписані у ЦК не стосовно окремого різновиду учасника правовідносин, а на загальному рівні як конститутивна ознака цивільного права і учасників цивільних правовідносин. В межах правоздатності розрізняють ряд її видів: фізичних осіб та юридичних осіб, загальну та спеціальну чи навіть виключну), а дієздатності – правочиноздатність як здатність своїми діями учиняти правочини та набувати за ними цивільних прав та обов’язків та деліктоздатність – здатність нести цивільно-правову відповідальність.

З моменту появи учасників цивільних правовідносин (народження людини чи реєстрації юридичної особи) за ними визнаються певні права незалежно від того скористаються вони ними у подальшому чи ні. За ними закріплюються й юридичні обов’язки.

Домінуючими учасниками цивільних правовідносин є люди, які йменуються терміном “фізичні особи”. З часом склались усереднені у праві підходи до людей історичному плані (ретроспективі) від потреби співпраці заради виживання перед силами природи, у подальшому – виключності прав окремих представників, до усвідомлення та встановлення універсального підходу до визначення правових властивостей на засадах, що вказані в ст. 3 ЦК України. Поведінка людей у суспільстві повинна відповідати певним правилам релігійного, морального та іншого характеру. Їх дотримання - запорука правопорядку.

Деякі люди мають загальні або унікальні (екстрасенси), в тому числі набуті (гіпнотизери) властивості. Наразі появилися особливі люди-індиго. Вони характеризуються особливим кольором аури – синьо-фіолетовий (звідти й назва) та особливими властивостями: природжений талант та мудрість, готовність сприйняти нові та складні для пересічних людей знання, можливість входження в енергетичні рівні, здатністю до телепатії та сприйняття мови тварин, реінкарнаційними проявами, великою кількістю кодоконів (до 32), різкістю прояву реакцій на порушення їх прав і охоронюваних законом інтересів та нерозуміння зі сторони інших людей¹. Тому виникає проблема правовими засобами за рахунок введення спеціальних застережень стримувати можливості до зловживань та забезпечення можливості учинення правочинів.

На основі нанотехнологій людина зазнає штучних змін, підсилює свій власний інтелект шляхом імплантації в тіло потужніших нейрочіпів; створює планетарні комп’ютерні мережі, зазнає незвіданого досі інформаційного пресингу; вибудовує „розумне середовище мешкання”, за допомогою якого здійснює турботу про своє буття у світі, змінює його, долає його обмеженість²; намагається проникнути у віртуальний світ і існувати там після смерті у безтілесній формі. Спрогнозовано, що років через сто людське тіло буде настільки комп’ютеризованим і енергозалежним, що утилітарна технічна доцільність стане головним чинником визначення його долі. Ці зміни у подальшому впливатимуть на правове становище людей як учасників цивільних правовідносин. Щоб віртуальна людина могла спілкуватися із фізичними людьми потрібна буде спеціальна правова властивість, яку ми назвемо віртуальною правоздатністю, а здатність власними діями здійснювати свої права та виконувати обов’язки у віртуальній дійсності – віртуальною дієздатністю.

Правове становище людей у цивільних правовідносинах залежить від економічних, правових, особистих, соціальних та інших чинників. П’ять онтологічних етапів людини: народження – підліткове становлення – відтворення собі подібних – клімактеричне зів’янення – смерть так чи інакше враховуються при встановленні правового становища у напрямі від людини суб’єкта до об’єкта – тіла людини. Взяті окремо по собі або у їх взаємодії вони спонукають до вступу цивільні правовідносини і набуття суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків.

Люди мають загальний, спеціальний і індивідуальний правовий статус який може впливати на можливість брати участь у певних правовідносинах. За загальним статусом всі люди поділяються на громадян України (знаходяться у правовому зв’язку з державою Україна, на них поширюється дія її законодавства, мають публічні повинності перед державою, взяті під правову охорону їх прав і інтересів незалежно від місця перебування) і інших (негромадян України) та негромадян.

Правовий зв’язок особи із державою формалізується отриманням громадянства України та паспорта громадянина України. Без цього реалізація зв’язаних з ідентифікацією особистості, прав неможлива. Так, громадяни, які в установленому порядку не замінили паспорт громадянина СРСР на паспорт громадянина України, не можуть: укласти шлюб, розірвати шлюб, виїхати в ті країни, з якими спрощений візовий режим, придбати білет на літак, укласти інші правочини, які потребують пред’явлення паспорта. Тим вони обмежують свою правочиноздатність. Проте більшість нормативних актів застосовує терміни „громадянин” і „фізична особа” як аналоги, що ускладнює розуміння їх змісту.

Деякі правові можливості у цивільному праві надаються лише громадянам України: повіреного у справах інтелектуальної власності, аудитора тощо. Правове становище громадянства України проявляється при захисті прав у інших країнах.

З огляду на адаптаційний напрям розвитку національного законодавства та намагання інтегруватися у ЄС важливе значення надається принципу вільного переміщення громадян ЄС. Громадянство ЄС відповідно ст. 18 ДОЄС є умовою того, що кожен громадянин має право безперешкодного в’їзду та проживання на території будь-якої держави-члена ЄС. Амстердамським договором та ст. 17 ДОЄС встановлено, що особа яка є громадянином однієї із країн-членів ЄС є громадянином ЄС. Громадяни цих країн мають можливість реалізовувати права і користуватися перевагами, що слідують із принципів вільного переміщення. Правове становище громадян ЄС опосередковано надається й членам сімей громадян Євросоюзу, наприклад тим, які мають громадянство інших держав, що не є членами ЄС. Так якщо громадянка України заміжня за громадянином ЄС, то вона опосередковано набуває прав громадянки ЄС.

Громадяни ЄС наділені „економічним статусом”, який є передумовою для укладання договорів особливо у сфері економічної діяльності. При тому ЄСівське законодавство основне регулятивне навантаження зв’язує саме із економічним статусом, що зумовлене економічною по суті його природою, та менше надає уваги іншим статусам. Три директиви (так звані 90-ті директиви) закріплюють право на вільне переміщення. Так, Директива 93/96/ЄЕС визначає права студентів, що проходять курс професійної (спеціальної) освіти на території будь-якої держави, за умови, що вони мають досить коштів для того, щоб не бути тягарем для країни перебування, Директива 90/365/ЄЕС закріпила в право колишніх працівників не за наймом, що припинили трудову діяльність та пішли на пенсію змінити місце свого проживання та будь-яку країну союзу, Директива 90/364/ЄЕС надала права особам, правовий статус яких не визначено законодавством союзу, перебувати у їх країнах за умови, що вони мають достатньо коштів та не становлять тягар для системи соціального забезпечення країни перебування.

Серед негромадян України можуть бути іноземці (громадяни інших країн чи піддані), біженці – громадяни інших країн яким за політичні, релігій чи інші погляди переслідуються і вимушені перебувати поза юрисдикцією своєї країни, особи без громадянства (апатриди). Є особи з подвійним і навіть потрійним громадянством.

Правове становище негромадян України визначається також і відповідно мети їх перебування на території України: тимчасове проживання, втеча від переслідувань, навчання, праця, туризм, лікування та відпочинок тощо. Відповідно до п.8 „Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” іноземцям та особам без громадянства які прибули в Україну для працевлаштування на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування і візи типу ІМ-1, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України, ОВС оформляється посвідка на тимчасове проживання в Україні.

Серед негромадян України особливе правове становище відповідно до ЗУ “Про правовий статус закордонних українців” з метою сприяння розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв’язків з батьківщиною та поверненню в Україну надано закордонним українцям – особам, які є громадянами інших держав або особою без громадянства, має українське етнічне походження або є походженням з України. Захист основних прав і свобод людини і громадянина стосовно таких фізичних осіб є невід’ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України.

Загалом всі люди (фізичні особи) на території України у приватній сфері мають рівні права з громадянами України (загальний правовий статус). Виключення складають випадки реторсії – обмеження в правах іноземців на підставі спеціального закону у відповідь на обмеження в таких же правах громадян України на території цих країн, що у цивільному праві застосовується є доволі рідко.

Спеціальне правове становище мають особи яких держава у приватній сфері обмежує у певних правах (державних службовців – займатися підприємництвом, займатися політичною діяльністю), або надає пільги і підвищені гарантії: матері-одиночки, ветерани праці, молоді спеціалісти, тощо. Спеціальний статус, наприклад державного службовця означає додаткові права та більше обов’язки чи обмеження – судді, прокурори не можуть бути представниками інших осіб за виключенням представництва своїх неповнолітніх дітей.

Індивідуальний правовий статус визначається безпосередніми правовими зв’язками (суб’єктивними правами та юридичними обов’язками) конкретної особи. Можна говорити про особу як: повністю право – дієздатну, одружену (заміжню), має/не має дітей, утриманця тощо, члена клубу „Чотири колеса”, клієнта банку тощо. Останнє надає право на корпоративні права та знижки при придбанні їх товарів.

Індивідуальний правовий статус може бути встановлений державою: обмежений в правоздатності, чи дієздатності, встановлена опіка чи піклування, попереджений про недопустимість вживання своїх властивостей на шкоду іншим особам. Він може бути встановлений самою особою: якщо особа відмовилася у судовому порядку за релігійними переконаннями від отримання паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду (ІК) платника податків чи інших публічних засобів ідентифікації особистості, то тим самим вона себе обмежила у можливості здійснення певних прав, які засновані на наявності таких засобів індивідуалізації фізичної особи. У подальшому із введенням електронних ідентифікаторів особистості це може призвести й до інших обмежень: можливості вільного пересування, вибору місця роботи, укладення певних договорів.

В доктрині права правовий статус особи ототожнюється з належними особі суб’єктивними правами¹. Інше розуміння виходить з того що він: система юридичних прав, обов’язків та законних інтересів², стадія розвитку суб’єктивних прав³, правове становище особи до вступу у конкретні правовідносини⁴. Категорія правовий статус охоплює змодельовану в позитивному праві модель для усередненого суб’єкта правовідносин, охоплює всю сферу юридичних зв’язків між особою та суспільством, всю сукупність правових засобів, за допомогою котрих держава визначає та закріплює правове становище людини у систему суспільного устрою⁵.

М.І. Матузов вважав тотожними терміни “правовий статус” та “правове становище”, а питання про їх розмежування таким, що не має ні теоретичної ні практичної необхідності¹. Р.Й. Халфіна виходила з того, що другий термін слід застосовувати для характеристики особи в певних суспільних відносинах, а перший – для загальної характеристики людини у суспільстві².

Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин похідні від суверена, що їх заснував людини чи публічного утворення. Їх участь у цивільних правовідносинах зумовлена метою їх створення і дієздатністю. ЦК виходить з того, що юридичні особи можуть мати такі ж права і обов’язки, що і фізична особа, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини (ст. 91 ЦК). Якщо це комерційні (підприємницькі) особи, то вони приймають участь в економічних за змістом і юридичних за формою відносинах здебільше за умови легалізації цієї діяльності (ліцензії, патенти, квоти, сертифікати, акредитації тощо). Об’єднання громадян створюються для реалізації політичних, професійних, інших інтересів.

Держава приймає участь у цивільних правовідносинах через державні органи та найбільше через свою казну. Як власник вона бере участь у правовідносинах через ВР України, КМУ, ФДМУ, Державне казначейство. Стосовно виключних видів діяльності держава створює свої державні та казенні підприємства, а також інші установи (Укрспецекспорт) та наділяє їх правами юридичної особи. Держава – суверен і приймає нормативні акти якими регулює цивільні та інші правовідносини за своєї участі на свою користь. Як учасник цивільних правовідносин держава характеризується суверенітетом і можливістю мати такі суб’єктивні права та юридичні обов’язки, яких не можуть мати інші особи.

Автономна Республіка Крим діє на таких же засадах що і держава, але не може видавати акти загальнодержавного значення, створювати свої казенні підприємства та спеціалізовані установи. АРК є власником майна, яке належить до республіканської власності АРК (ст. 318 ЦК)

Органи місцевого самоврядування у цивільних відносинах приймають участь через їх казну (місцеві бюджети) та комунальні підприємства. Вони виступають учасниками цивільних відносин як юридичні особи.

Учасниками цивільних правовідносин на території України є юридичні особи інших держав, самі ці держави через їх установи в Україні (посольства, консульства, представництва), а також міжнародні організації. Якщо вони приймають участь у них в Україні на основі цивільного законодавства України.

Актами законодавства учасниками цивільних правовідносин визнано народ України (суб’єкт права власності – ст.. 13 Конституції), суспільство (суб’єкт права на твори, на які припинено правову охорону).

Слід мати на увазі що держава Україна, АРК, органи місцевого самоврядування у цивільних відносинах приймають участь на засадах юридичної рівності із іншими учасниками цивільно-правових відносин.

У правовідносинах їхні учасники персоніфікуються і мають найменування, за яким можна визначити у загальному їх правове становище: обмежено дієздатний, банкрот, санатор, повірений, кредитор, підрядник, спадкоємець тощо. Окремо вирізняють категорію споживач, професійний торговець, афільована особа тощо.

Учасники цивільних правовідносин поділяються на незалежних та залежних (контрольованих). Так юридичні особи держави та органів місцевого самоврядування є контрольованими: державні та комунальні підприємства підконтрольні їх засновникам; дочірні юридичні особи контролюються материнськими. Засновник юридичної особи теж її контролює відповідно до визначених при заснуванні його повноважень.

Як вже вказувалося, для забезпечення участі у цивільних правовідносинах всі учасники наділені спеціальними правовими властивостями: правоздатністю і дієздатністю.