2. Теорії юридичної особи

Юридичні особи – соціальна категорія, яка потребує визначення її сутності. Вони є учасниками цивільних правовідносин, а їх виникнення й існування зумовлене розвитком економіки й соціальними потребами. Законодавство лише сприяє їх становленню й зміцненню.

Юридична наука пояснює правову природу й сутність юридичних осіб. Це було започатковане приватним правом Давнього Риму і римські юристи порівнювали організації, що існували, з людиною, і говорили, що організація діє “замість особи”¹. При тому римському праву термін "юридична особа" не був відомий, а він появився пізніше.

Наразі розроблено багато теорій походження юридичних осіб за критерієм того, хто є носієм його властивостей. Їх можна поділити на дві групи:

У першій заперечується існування реального суб’єкта, що наділений властивостями юридичної особистості. До них відноситься:

теорія фікції (Савіньї) за якою корпорація існує лише в людській уяві і є фікцією (persona ficta), що позбавлена волі, а лише її члени таку волю мають і діють². Ця теорія заперечує існування в реальності юридичної особи: вони існують лише за волею і в межах закону та постільки, поскільки вони ним регламентовані. Законодавець створив юридичну фікцію, вигаданого суб’єкта права, що є абстракцією.

Суть "теорії фікції" в тому що, з одного боку, волею і свідомістю як властивостями суб'єкта права, наділена лише людина, а іншого – життя показує як майнові права належать не окремій людині, а союзу людей, корпорації, за чого законодавець визнає за цією корпорацією властивості особистості, суб'єкта. При цьому законодавець усвідомлює те, що корпорація особистістю бути не може, тобто прибігає до фікції;

теорія персоніфікованої цілі (Бринц, Беккер) за якою вважається що юридичні особи створюються для управління майном як персоніфікованої мети, яка виправдовує її існування. Ця теорія заперечує існування реального суб’єкта, що відповідає властивостям юридичної особи, допускає можливість існування права без суб’єкта.

Юридична особа – триваючий стан керування майном, відділеним від іншого майна;

теорія відокремлення власності від управління, що розроблена стосовно акціонерних товариства і виходить із необхідності виділення того що складає сутність акціонерного товариства від засобів здійснення її правосуб’єктності;

теорія персоніфікованої відповідальності (Богданов Є.В.) згідно якої юридична особа потрібна для виконання соціальної ролі та персоніфікації суб’єкта цивільно-правової відповідальності.

Друга група теорій походження юридичних осіб визнає реальність існування юридичних осіб. Тут визнається існування носія властивостей юридичної особистості. В її рамках звертають увагу:

органічна теорія (Гірке) стверджує, що юридична особа є своєрідним точніше соціальним організмом, союзною особистістю. Юридична особа — це особливий тілесно-духовний організм, на який держава впливає, але не призиває його до життя. Органічна теорія виходить з того, що усі колективні утворення, що задовольняють відомим фактичним умовам, є юридичними особами. Усяка юридична особа має потребу у волі для здійснення своїх прав, через відповідні органи як індивіда, що передає зовні волю колективної особи. Між колективністю й органом не існує ніякого юридичного відношення, тому що вони представляють єдину особу;

реалістична теорія (Саллейль) передбачає існування особливих суб’єктів права – юридичних осіб як не простої сукупності індивідів, а є реальним суб’єктом права;

теорія фіктивності юридичної особи (Ієрінг) визначає, що за цим суб’єктом стоять реальні групи людей. Тож право тут захищає окремі групи людей як єдиного цілого чи єдиного суб’єкта. Суб’єктом права може бути лише фізична особа, що має потреби. Суб’єкт права – той, хто здійснює інтерес, що правом захищається. Користування правом належить тому, для кого воно призначено (дестинатору).

теорія колективу (А.В.Венедиктов прибічники С.М. Братусь, В.К. Райхер, В.А.Мусін, О.С.Іоффе, Ю.Х.Калмиков, Г.К. Матвєєв, Р.Й.Халфіна) вважали, що безпосередніми носіями правосуб’єктності юридичної особи є колектив працівників підприємства чи організований у соціалістичну державу всенародний колектив;

теорія держави (С.І.Аскназій) виходить з того, що за кожним державним підприємством стоїть власник майна – сама держава як всенародно організований колектив. Тож юридична особа й є сама держава, що діє на окремої ділянці відносин. Ця теорія була аргументована в період абсолютного панування державної власності;

теорія адміністрації спочатку обґрунтована в європейській доктрині права Германом та Гельдером а потім підтримана Н.Г. Олександрович та С.Ф.Кечекяном і полягає у тому, що правами юридичної особи наділена адміністрація підприємства, яка і управляє частиною державного майна відповідно до волі держави. С.Ф.Кечекьян взагалі вважав, що державна юридична особа – організована сукупність посадових осіб як частина державного механізму.

теорія директора (Ю.К.Толстой) започаткована на тому, що головна мета виділення юридичної особи як самостійного суб’єкта права полягає в можливості забезпечення участі у цивільному обігу, а від імені організації діє саме директор який і представляє її в цивільному обігу та діє від її імені. Тож директор є носієм особистості юридичної особи;

теорія соціальної реальності (Н.Г. Александров, Д.М. Генкін) виходить з того, що достатньо визнання юридичної особи такою же соціальною реальністю, який є інших суб'єктів права;

теорія суб’єкта права (Б.Б.Чепахін) виходить із того, що без колективу, без людей нема і юридичної особи і тим більше не можна здійснювати її діяльність;

теорія посадового й товариського майна виходить з того, що майно установи є посадовим, належить правлінню, а не його користувачам. Зокрема майно спілок вважається спільним товариським майном його члені, а не індивідуальним майном кожного з них. Сама юридична особа є персоніфікованим правовим відношенням;

теорія персоніфікованого (цільового) майна (С.Н.Ландкоф, Є.О.Суханов, В.М.Кравчук) виходить з того, що особистість юридичної особи виявляється у об’єднанні розрізненого майна у єдиний комплекс і в управлінні ним. Через це законодавець виділяє та персоніфікує суб’єкта права – юридичну особу через відокремлене майно;

теорія соціальних зв’язків (О.А.Красавчиков) в основі існування юридичної особи вбачає існуючі соціальні взаємозв’язки через які особи чи групи осіб об’єднують для досягнення певних цілей. В його результаті виникає структурно відокремлене, єдине соціальне ціле яке визнається окремим суб’єктом та має назву юридичної особи. Сутність організації проявляється у тих зв’язках та відносинах, у яких люди перебувають в разі об’єднання для досягнення поставленої мети¹ ;

теорія організації (О.А.Пушкін) визнає організаційну єдність необхідною умовою існування організацій, а юридичні особи не можуть виступати без достатньо вираженої і закріпленої в статуті чи положенні організаційної єдності². До того поняття юридичної особи дається саме через поняття організації. Наразі ця теорія є актуальною та вона адекватно відображує природу юридичної особи.

теорія юридичної особи як правового засобу виходить з того, що юридична особа не повинна ототожнюватися ні із самою організацією як стабільним структурним утворенням, ні із трудовим колективом. З позиції функціонального підходу юридична особа є правовим засобом врегулювання допуску організації до участі у цивільному обороті і цивільно-правових відносинах зокрема; .

теорія абстрактного поняття комплексу прав та обов’язків. Для господарського права категорія „юридична особа” неприйнятна оскільки виражає абстрактні права та обов’язки. В господарському праві всі право та обов’язки повинні бути диференційовані і конкретизовані;

негативна концепція (В.В. Лаптєв) заперечує необхідність інституту юридичної особи в урегулюванні господарських відносин оскільки в майновому обороті однаково успішно функціонують як підприємства так і установи, що мають права юридичної особи так і такі, що правами юридичної особи не наділені. На противагу категорії „юридична особа” запропонована категорії „суб’єкт господарського права”, „господарюючий орган” та „орган господарського управління”;

інструментальна теорія Ю Фогельсона за якою фізичні та юридичні особи – це конструкції, інструменти юридичної техніки, Їх права та обов’язки також інструменти юридичної техніки і за своєю природою один від одного нічим не відрізняються¹. Відповідно такий інструмент використовується для забезпечення правового регулювання та захисту законної діяльності громадян яка: 1) утворює правову єдність; 2) не залежить від персонального складу її провідних осіб; 3) особи, як правило, не відповідають за результати її діяльності²;

допоміжного поняття правознавства (Г.Кельзен) як наділення корпорації персональністю, встановлення для неї прав та обов’язків що проявляються через поведінку конституйованих певним чином людей корпорації, що описується за допомогою персонізації статуту, який конституціює корпорацію.

І.В.Спасибо-Фатєєва підтримала теорію юридичної особи як системи контрактів , своєрідного накопичувача контрактів, згустка чи пучка контрактів³.

Видається слушним репрезентувати власний підхід (Р.Б Шишка) який отримав назву делегувальних повноважень. У її основі те, що основними та первинними учасниками цивільних правовідносин та носіями суверенітету є людина та держава, яка також діє в інтересах людини. Людина наділена свободою, у тому числі свободою діяльності, а держава суверенітетом. Перша отримує таке правове становище внаслідок народження (природної сутності), друга внаслідок створення та формалізації такого права в Конституції чи інших конституційному акті. Фізична особа має право здійснювати свої цивільні права та виконувати юридичні обов’язки самостійно, а може передати своє право іншій особі, крім встановлених законом випадків. Правовою формою передачі прав є також конструкція юридичної особи.

Насамперед юридичні особи засновуються і діють і інтересі засновника. Він формує мету її діяльності, визначає місце знаходження, структуру, компетенцію органів управління, наділяє юридичну особу майном і як самостійно так і через призначеного керівника, здійснює контроль над його витрачання та ефективним використанням. Для цього встановлені спеціальні фінансові гарантії: вільні кошти юридичних осіб зберігаються на її рахунках в банках, розрахунки за придбані товари, сплату обов’язкових платежів, виплату нарахувань та інших грошових штрафних санкцій, а на нинішньому етапі й виплату заробітної плати чи посадового окладу своїм співробітникам юридична особа здійснює у безготівковій формі, а товариства повинні надавати засновника інформацію про результати їх фінансової діяльності.

Ця теорія проявляється й у механізмах заснування юридичних осіб (на основі волевиявлення власника чи засновника), призначенні її керівника та формуванні управлінського апарату, прийняття стратегічних рішень, контролю за її діяльністю (засновники мають право здійснювати контроль за діяльністю юридичної особи), припиненні її діяльності, особливо ліквідації.

Для задоволення своїх інтересів фізичні чи юридичні особи у разі, коли вони це не можуть зробити від свого імені «прикриваються» юридичною особою що гарантує їх майнові права та інтереси. Засновник делегує утвореній ним юридичній особі частину своїх майнових прав (майна), наділяє юридичну особу іншими правами та обов’язками завдяки чому вона приймає участь у цивільних правовідносинах.

За ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями самостійно, що з одного боку є гарантією майнових інтересів її засновників від випадковостей та упередженості стосовно такої юридичної особи. Закон передбачає в ряді випадків можливість притягнення засновків до відповідальності: солідарної до моменту повного формування статутного фонду засновників корпоративних утворень і зокрема таких господарських товариства як акціонерні товариства, товариства із обмеженою відповідальністю, дольової – засновників товариств із додатковою відповідальністю. У зв’язку з тим видається ж дещо дивним правило про солідарну відповідальність засновників юридичної особи за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Принаймні на цієї стадії створення юридичної особи її ще нема і тому говорити про таку відповідальність недоцільно. Така відповідальність наслідок порушення інвестиційних зобов’язань засновників юридичної особи і там на рівні спеціального нормативного акту ці відносини й повинні бути врегульовані.

Хоча юридична особа у цивільних та інших правовідносинах приймає участь від власного імені але все-таки у інтересах інвестора, а при припинені її засновника вона теж припиняє свою діяльність. Це стосується юридичних осіб, заснованих одною фізичною особою чи дочірніх юридичних осіб. У такому разі до правонаступників переходить лише майновий комплекс.