3. Право володіння чужим майном

Володіння – це фактичне панування над річчю, яке не залежить від права на дану річ і від способу його набуття та поєднане з наміром володіти. Річ може юридично належати одній особі на праві власності, а фактично знаходитися у іншої на праві володіння. Володіння припиняється після втрати майна, чого не можна сказати про припинення права власності, яке потребує сукупності певних юридичних фактів, а лише втрата речі не може його припинити.

Оскільки можна розмежувати юридичне володіння і право власності, категорія володіння може розумітися не тільки як правомочність права власності, а й як окреме від права власності реальне панування особи над річчю, що відбивається в фактичному (фізичному) відношенні особи до предмета володіння, тобто у випадках, коли за своєю юридичною природою володіння виступає скоріше не правом, а певним емоційно фактичним станом, при якому володілець, утримуючи певне майно, вважає його своїм. Отже, володіння лише умовно можна назвати правом. Звичайно, що такі розуміння володіння дуже тісно пов’язані і є спорідненими між собою. Другий варіант розуміння та тлумачення володіння і буде застосовуватися при розгляді такого речового права, як володіння чужим майном.

При аналізі фактичного відношення особи до речі можна його розглядати в об’єктивному і суб’єктивному ракурсах. Суб’єктивний визначається в намірі особи володіти річчю для себе і на себе. Об’єктивний представляє собою фізичне відношення до речі, прояв матеріального панування над нею. Більшість вчених-цивілістів схиляється до того, що для визнання володіння необхідно, щоб була не лише фактична наявність речі в особи, а й була присутня воля особи вважати цю річ своєю. Тут доречно навести приклад, відомий ще з часів римського права: чи буде володільцем особа, яка спала і їй хтось поклав в кишеню камінець? чи буде полонений володільцем тих вірьовок, якими він зв’язаний? А з іншого боку, і захист права володіння буде можливий тільки, коли будуть присутні обидва ці елементи – фактичне панування і воля до нього, чим ігнорується володіння осіб, які не здатні свою волю проявити, наприклад, володіння душевнохворих. Правильно зазначав І.О. Покровський, що з точки зору поваги до людської особистості, для всіх третіх осіб абсолютно достатньо, що річ знаходиться в чиємусь фактичному володінні, оскільки при цьому повинні охоронятися не право володільця й не його воля, а саме його особистість¹.

Володіння буває законне – те, що засноване на певному правовому титулі, і незаконне – те, що такого титулу (правової підстави) не має. ЦK України закріплює презумпцію правомірності володіння, тобто воно вважається законним, поки зацікавлена особа не доведе зворотне і це буде встановлено в судовому порядку. Незаконне володіння чужим майном поділяється на добросовісне та недобросовісне володіння. Добросовісне – це володіння, при якому володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Недобросовісне – це володіння, при якому володілець або знав, або міг знати, що він володіє чужим майном. При недобросовісному володінні володілець повинен негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право на підставі договору чи закону, або є добросовісним володільцем.

Суб’єктами володінняможуть бути будь-які особи, як фізичні, так і юридичні, що здатні бути суб’єктами права власності на це майно і фактично утримують його у себе.

Об’єктом володінняє будь-яке чуже майно.

Підставою виникнення володінняможе бути або заволодіння майном – односторонній акт, або передача майна володільцю попереднім власником – при укладенні договору.

Володіння може виникнути з таких способів забезпечення виконання зобов’язань, як іпотека та притримання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Володіння припиняєтьсяу наступних випадках:

• відмови володільця від володіння майном;

• витребування майна від володільця власником майна або іншою особою, що на це управнена;

• знищення майна (перші три пункти – згідно ст. 399 ЦК України);

• виникнення у володільця права власності на річ, що знаходиться у володінні;

• в інших випадках, передбачених законом.