Висновки

1. Потенціал регіональної екологічної політики розвивається за рахунок ініціатив і активності окремих місцевих органів влади і громадськості, підтримки міжнародної спільноти. Внаслідок цього такий розвиток занадто повільний, безсистемний і не адекватний регіональним екологічним проблемам та принципам європейської інтеграції.

2. Особливістю України є наявність значної кількості депресивних регіональних територій із значною екологічною деградацією. Це радіаційно забруднені території Київської, Кіровоградської та інших областей, підтоплені території, території зсувів, повеней тощо. Ця особливість не враховується як пріоритетна в регіональній екологічній політиці. Екологічне оздоровлення і екосистемне відтворення депресивних територій має стати головним пріоритетом регіональної екологічної політики і управління.

Рекомендації

1. На період відсутності законодавчо визначеної Концепції сталого розвитку України розробити і ввести в дію тимчасовий регулятивний документ з регіональної екологічної політики, спираючись на чинне законодавство України про місцеве самоврядування, європейські орієнтири та досвід регіонів з розробки і здійснення екологічної політики.

В перехідному регулятивному документі визначити пріоритети вирішення регіональних еколого-соціальних проблем з відповідними механізмами розподілу відповідальності і ресурсів.

2. Запровадити регіональні (обласні) і місцеві екологічні програми дій за методологією, рекомендованою Регіональним екологічним центром для Центральної та Східної Європи.

1.7. Екологія і здоров’я

Здоров'я нації є важливим інтегральним показником цивілізованості суспільства та його соціально-економічного розвитку. Якщо прогнозувати з цих позицій ситуацію в Україні та оцінити якість здоров'я населення, не можна обійти увагою той факт, що поряд з соціально-економічними і cпадковими чинниками та способом життя одним з найвпливовіших факторів є денатуроване навколишнє середовище (НС).

В січні 2003 р. ООН в черговий раз наголосила, що стратегічна екологічна оцінка має бути основою політичних і законодавчих дій, а невід’ємною частиною цієї оцінки визначається здоров’я, і тільки здоров’я людини. І це закономірно. Адже найголовніший виклик сучасності – нагальна необхідність створення принципово нових взаємовідносин людини та природи. Чекати – смерті подібно. Досить сказати, що за Індексом екологічної стійкості Всесвітній економічний форум в Давосі (2002 р.) поставив Україну на 137 місце зі 142 країн.

Свого часу (у 1998 р.) в Україні відбулися безпрецедентні на той час події, коли науково-дослідні та урядові установи в рамках Європейської хартії навколишнього середовища і охорони здоров’я в партнерстві з неурядовими організаціями екологічного спрямування створили Національний план дій з гігієни довкілля на 2000 – 2005 рр. Вперше країна отримала комплексний вагомий і виважений документ з ґрунтовним аналітичним оглядом, окресленими основними принципами, механізмами і пріоритетами у рамках процесу між секторами охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, урядовими органами і громадським суспільством. По-суті, він являвся інструментом впровадження сучасної екологічної політики. План був схвалений Постановою Кабінету Міністрів України, підписаною Прем’єр-міністром В.А. Ющенком.

Національний план дій з гігієни довкілля охарактеризував екологічну ситуацію в Україні та стан здоров’я її населення як кризові, визначив їх основні причини та пріоритети по їх подоланню. Термін дії плану закінчується, а виконаний він ледь на 20 відсотків. Головна мета Плану дій – поліпшення громадського здоров'я шляхом попередження хвороб чи погіршення самопочуття, що пов'язані з чинниками довкілля, не досягнута.

В державі відзначається потреба дальшого розвитку суспільства у гармонізації екологічних, економічних, соціальних та політичних питань, що передбачено концепцією сталого розвитку. На сучасному етапі важливість цих питань хоча і визнається в Україні на державному рівні, проте досі не створено належних умов для їх практичного вирішення. В країні констатується динамічне погіршення демографічних показників та популяційного здоров'я населення на тлі соціально-економічного та екологічного неблагополуччя, яке характеризується високим рівнем забруднення навколишнього середовища шкідливими факторами різної (хімічної, фізичної, біологічної) природи.