- •Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- •Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- •Висновки.
- •Рекомендації: а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- •Висновки
- •Рекомендації. А) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- •1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- •Висновки
- •Рекомендації а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- •Висновки
- •1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- •Висновки
- •1.7. Екологія і здоров’я
- •Медико-демографічна криза
- •Гармонія екології і здоров’я
- •Ключова рекомендація.
- •Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- •Висновки
- •1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- •Рав Зони відчуження
- •1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- •1.10. Потенціал екологічної культури
- •1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- •Висновки
- •1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- •Висновки
- •У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- •Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- •1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- •Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- •3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- •3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- •3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- •Стратегічні цілі.
- •3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- •3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- •Висновки
- •Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- •4.1. Земельні ресурси
- •4.2. Водні ресурси
- •Наявні водні ресурси
- •Водокористування
- •4.3. Мінеральні ресурси
- •4.4. Біорізноманіття
- •4.5. Заповідний фонд
- •4.6. Лісовий фонд
- •4.7. Атмосферне повітря
- •4.8. Поводження з відходами
- •4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- •Глава 5. Розвиток науки та освіти
- •5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- •5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- •5.3. Інноваційна політика
- •Рекомендації:
- •5.4 Рекомендації до глави 5
- •Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- •6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- •6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- •6.3 Рекомендації до глави 6.
- •Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- •7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- •7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- •7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- •7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- •7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- •7.6 Рекомендації
- •Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- •8.1. Двостороннє співробітництво
- •8.2. Багатостороннє співробітництво
- •Зміна клімату
- •Рекомендації:
- •Збереження озонового шару
- •Рекомендації:
- •Стійкі органічні забруднювачі
- •Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- •Генетично модифіковані організми
- •Чорне море
- •8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- •Рекомендації
- •8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- •Рекомендовані дії:
Висновки
1. Інституційна та функціональна невідповідність державної системи екологічного управління сучасним вимогам сталого розвитку стримують процеси євроінтеграції і активізації національної екологічної політики, не сприяють зміцненню конкурентоспроможності країни.
2. Для здійснення інституційної і функціональної модернізації системи екологічного управління потрібна гармонізація чинного екологічного законодавства України із відповідним європейським законодавством.
Рекомендації а) першочергові
1. При вдосконаленні системи конституційного устрою держави здійснити оптимальний перерозподіл функцій та інфраструктури екологічного управління.
Б) стратегічні
1. Підготувати і затвердити (прийняти) Концепцію (або Закон) про національну систему екологічного управління з метою правового забезпечення інституційної та функціональної модернізації державного екологічного управління.
2. Реорганізувати Міністерство охорони навколишнього природного середовища у Міністерство екологічної політики (аналоги – міністерства промислової, аграрної, соціальної політики) з посиленням його повноважень у сфері стратегічного планування переходу до сталого розвитку, політики євро інтеграції, еколого-економічного регулювання, гармонізації територіально-адміністративних і контролюючих функцій.
1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
Екологічні програми є засобом реалізації національної екологічної політики, шляхом здійснення конкретних програмних напрямків, заходів цільових проектів з різними механізмами реалізації. Потенціал міжнародних, національних і загальнодержавних екологічних програм тим більший, чим досконаліше в цих програмах визначено механізм управління на результат.
Це наочно продемонстровано в процесі Українсько-канадської співпраці по реалізації міжнародної програми “Розвиток управління навколишнім природним середовищем в Україні (басейн р. Дніпро)”.
Кожна стратегічна мета цієї міжнародної програми трансформувалася в конкретні напрямки, заходи і цільові проекти, які розроблялися із залученням виконавців проектів і прозоро захищалися на спільному українсько-канадському Комітеті управління програмою. Кожен проект мав свій механізм фінансування залежно від його пріоритетності та результативності. Функціонувала система моніторингу і звітності по кожному проекту.
На жаль, досвід розробки і реалізації міжнародної басейнової програми “Розвиток управління навколишнім природним середовищем в Україні (басейн р. Дніпро)” не був розповсюджений на всі прийняті національні і загальнодержавні екологічні програми.
Це призвело до того, що прийнята у 2003 р. “Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих Всесвітньому самміті із сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2003- 2015 роки” не виконується. В цій комплексній програмі було враховано потенціал окремих екологічних програм: Національної програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Загальнодержавної програми охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, Державної програми “Ліси України”, Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки.
Найболючішою проблемою використання потенціалу усіх зазначених програм є брак бюджетного фінансування. Вони передбачають більше заходів, ніж можуть бути профінансовані з бюджетного природоохоронного фонду, а інших механізмів фінансування не задіяно.
Проблемою є також і те, що існує тенденція планувати велику кількість заходів, а потім у наступні роки “вибивати” бюджетні кошти для їхнього виконання (синдром радянського планування).
Практично відсутня інформація щодо процесу реалізації (не здійснюється моніторинг) і результативності всіх прийнятих національних і загальнодержавних програм. Це унеможливлює оцінку потенціалу здійснення міжнародних, національних і державних екологічних програм. Необхідно переглянути пріоритети виконання прийнятих екологічних програм і задіяти нові механізми їх фінансування.