1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління

Національна екологічна інформаційна система має бути ідентифікованою системною складовою як глобальної екоінформаційної мережі, так і національної інформаційної мережі сталого розвитку, здатної забезпечити збір, накопичення, зберігання, впорядкування (систематизацію), оцінку і використання даних в процесі прийняття рішень на будь-якому рівні: місцевому, регіональному, національному і міжнародному.

Одним з ключових кроків до ідентифікації національної екоінформаційної системи є створення національної підсистеми комплексного екологічного і економічного обліку (КЕЕО), мета якої полягає в наданні інформації для інтегральної оцінки ролі навколишнього природного середовища, його екосистем не тільки як джерела природного капіталу і отримувача побічних продуктів життєдіяьності, але й як джерела життєвих і духовних сил суспільства.

Особливо звертається увага на розробку показників і включення даних по середовищах проживання (якість повітря міських районів, ресурси прісної води, ліса і пасовища, спустелювання, деградація грунту, біологічна різноманітність). Діяльність щодо зміцнення інформаційного потенціалу має бути спрямована на зменшення інформаційного розриву і розширення доступу до інформації.

Зменшення інформаційного розриву досягається перш за все системною розгалуженістю і ефективністю накопичення і збору первинної інформації.

Первинними джерелами екологічної інформації є:

• державні кадастри природних ресурсів;

• дані державного та інших екологічних моніторингів про фізичні аспекти навколишнього середовища та його екосистем.

• дані екологічного картографування та географічних інформаційних систем (ГІС);

• екологічні паспорти підприємств, екологічні характеристики виробництва;

• паспорти місць видалення відходів;

• дані оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС);

• дані еколого-господарських балансів територій;

• звіти екологічних аудитів (за винятком конфіденційної інформації).

У Європейському Союзі розповсюджена мережа Центрів екологічних даних, до функцій яких входить збір, обробка і зберігання даних, а також надання їх регулятивним органам і громадськості. Ці центри вдосконалюють методи і засоби комплексного (екосистемного) моніторингу у співпраці з Європейським агентством з навколишнього середовища.

В Україні найбільшого розвитку набули моніторингові, кадастрові і картографічні, у тому числі ГІС, інформаційні системи. Це закріплено у відповідних законодавчих актах, що стосуються управління окремими природними ресурсами. Однак нормативні, методологічні, науково-технічні і організаційні засади створення цілісної національної системи екологічної інформації в екологічному законодавстві не розвинені.

Виконання міжнародних екологічних зобов‘язань вимагає зміцнення національного еколого-інформаційного потенціалу з урахуванням нормативно-правової бази Європейського Союзу. На жаль, в силу значного зниження за останні роки інституційного потенціалу внаслідок постійних перетворень державної природоохоронної системи, зміцнення національного еколого-інформаційного потенціалу і, отже, виконання міжнародних екологічних зобов‘язань є проблематичним.

Методологічна база екологічної інформації залишається недосконалою в частині розробки і прийняття системи інтегральних екосистемних показників і оновлювання бази даних екологічного стану, вдосконалення збору і використання даних, методів оцінки та аналізу даних.

Державний екологічний моніторинг залишається, в основному, по-ресурсним і локальним і не набув комплексного характеру. Завдання щодо вдосконалення і розвитку державного екологічного моніторингу, які було визначено в Основних напрямах державної екологічної політики, не виконано.

Система екологічної паспортизації підприємств, місць видалення відходів практично не функціонує у тому обсязі, який визначено чинним законодавством і політикою європейської інтеграції.

Національна система екологічного управління має базуватися на структурі інформаційних систем третього покоління, зорієнтованих на комплексний аналіз даних та алгоритмічні моделі вироблення рішень. Ці системи дістали назву “Системи прийняття рішень” (Decision Support Systems).

У цьому напрямку зроблені певні кроки шляхом створення технічних умов впровадження ГІС – технологій електронного картографування. Організаційні проблеми мають вирішуватися створеною Міжвідомчою комісією з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямками, діяльність якої має здійснюватися за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об‘єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дій суб‘єктів управління, господарювання, підприємств, організацій.

В Україні створені технічні умови для інтеграції ГІС в системи екологічного управління. Проблема полягає в гальмуванні процесу нарощення потенціалу внаслідок відсутності необхідних законодавчих, організаційних, кадрових та операційних змін.