Висновки

1. Потенціалу міжнародних, національних і державних екологічних програм можна дати загальну оцінку як адекватних європейському рівню, але він (потенціал) не був задіяний в силу частих змін в Уряді та недосконалості механізмів фінансування.

2. Позитивний національний досвід використання потенціалу міжнародної басейнової програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро не було розвинуто і не використано.

Рекомендації

А) першочергові

1. Розповсюдити досвід ефективного використання потенціалу міжнародної програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро шляхом організації підготовки і прийняття спеціальної Постанови Кабінету Міністрів України, проведення цільових семінарів, видання настанов, методик, навчальних посібників.

2. Провести комплексний екологічний аудит всіх прийнятих і задіяних національних і загальнодержавних програм з метою оцінки ефективності використання їх потенціалу і надання рекомендацій щодо корегування механізмів їх реалізації, спираючись на набутий досвід міжнародної співпраці.

3. Активізувати здійснення Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень прийнятих на Всесвітньому самміті із сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2000 – 2015 роки із застосуванням ефективних механізмів моніторингу, фінансування та ув‘язкою пріоритетів із конкретними цілями.

4. Оновити проект і прийняти Програму наукових досліджень проблем сталого розвитку в Україні, що передбачалося комплексною програмою, зазначеною у попередньому пункті.

Б) стратегічні

1. Підготувати і прийняти Постанову Кабінету Міністрів України щодо посилення потенціалу здійснення міжнародних, національних і державних екологічних програм з оновленням механізмів їх реалізації та орієнтацією на принцип “забруднювач і користувач платять повну ціну”.

1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління

Глобальні і європейські принципи регіональної екологічної політики ґрунтують на екосистемному підході і полягають у наступному:

• розробка і здійснення регіональних стратегій на основі цільових індикаторів збереження екосистем з метою подолання існуючих тенденцій щодо їх деградації;

• забезпечення сталого збалансованого землекористування на основі екологічно раціонального територіального планування і управління земельними ресурсами;

• створення комплексної регіональної інфраструктури охорони, оздоровлення і відтворення навколишнього природного середовища та його екосистем (водокористування, землекористування, санітарно-гігієнічна структура, системи поводження з відходами тощо);

• розвиток чистого виробництва, стимулювання екологічного підприємництва, доступність екологічної інформації;

• розробка регіональних стратегій, що покликані стимулювати зміну нераціональних регіональних структур споживання з урахуванням місцевих культурних традицій.

В Європейському Союзі у процесі децентралізації влади національні уряди багатьох країн передали широке коло повноважень з охорони навколишнього природного середовища органам місцевого самоврядування.

За відсутністю законодавчо визначеної національної політики сталого розвитку відповідно залишається неврегульованою регіональна екологічна політика, що призводить до конфліктів між органами управління центрального і місцевого підпорядкування (обласного, міського) та до безвідповідальності.

Має місце регулятивна неузгодженість функцій і повноважень, що визначені в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”, інших екологічних законах, а також законах і підзаконних актах з місцевого самоврядування.

В Концепції державної регіональної політики аспекти екологічної політики не гармонізовані з аспектами інших політик, внаслідок чого еколого-господарська система регіонів не збалансована. Проблема полягає в тому, що існуюча система державного екологічного управління залишається ще занадто централізованою, недемократичною і в основі своєї – відомчою.

В силу вищенаведеного можна зробити узагальнення, що в Україні відсутня адекватна європейській регіональна екологічна політика. Але ініціативні приклади регіональної політики свідчать про її значний потенціал.

Не дивлячись на надмірну централізацію і недемократичність державної системи екологічного управління, в Україні є приклади ініціативних і активних регіональних політик та місцевого управління. Це –Донецько-Придніпровський, Запорізький, Харківський регіони, м. Київ. Вони мають свої концепції сталого розвитку, які містять аспекти ефективної регіональної екологічної політики. На жаль, за відомих політичних чинників (інтенсивна зміна влади), потенціал регіональних екологічних політик не розвивається і не підтримується державою.

Так, наприклад, варта підтримки і розповсюдження Київська ініціатива створення Комплексних систем екологічного управління і аудиту господарських комплексів життєзабезпечення міста на прикладі транспортного комплексу на зразок Європейського регламенту EMAS в межах Київської міської програми “Екологія транспорту”.

Має місце аналогічна ініціатива в м. Ніжині Чернігівської області відносно створення Комплексної міської системи управління поводженням з твердими побутовими відходами.

В Харківському регіоні прийнята і здійснюється програма “Екобізнес Харківщини”, що об‘єднує близько 50 екологічних громадських і підприємницьких організацій з метою створення реальних ринкових механізмів зацікавленості суб‘єктів малого і середнього бізнесу в екологізації виробництва, залучення до реалізації регіональної екологічної політики.

В м. Запоріжжі розроблена програма виробництва органо-мінеральних добрив на основі осаду стічних вод міських каналізаційних мереж.

Можна навести ще десятки прикладів регіональної ініціативної екологічної політики, які потребують державної підтримки. Для цього необхідно перш за все знати дійсні масштаби регіональних ініціатив, щоб оцінити їх потенціал на національному рівні.