- •Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- •Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- •Висновки.
- •Рекомендації: а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- •Висновки
- •Рекомендації. А) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- •1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- •Висновки
- •Рекомендації а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- •Висновки
- •1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- •Висновки
- •1.7. Екологія і здоров’я
- •Медико-демографічна криза
- •Гармонія екології і здоров’я
- •Ключова рекомендація.
- •Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- •Висновки
- •1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- •Рав Зони відчуження
- •1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- •1.10. Потенціал екологічної культури
- •1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- •Висновки
- •1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- •Висновки
- •У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- •Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- •1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- •Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- •3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- •3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- •3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- •Стратегічні цілі.
- •3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- •3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- •Висновки
- •Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- •4.1. Земельні ресурси
- •4.2. Водні ресурси
- •Наявні водні ресурси
- •Водокористування
- •4.3. Мінеральні ресурси
- •4.4. Біорізноманіття
- •4.5. Заповідний фонд
- •4.6. Лісовий фонд
- •4.7. Атмосферне повітря
- •4.8. Поводження з відходами
- •4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- •Глава 5. Розвиток науки та освіти
- •5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- •5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- •5.3. Інноваційна політика
- •Рекомендації:
- •5.4 Рекомендації до глави 5
- •Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- •6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- •6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- •6.3 Рекомендації до глави 6.
- •Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- •7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- •7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- •7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- •7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- •7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- •7.6 Рекомендації
- •Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- •8.1. Двостороннє співробітництво
- •8.2. Багатостороннє співробітництво
- •Зміна клімату
- •Рекомендації:
- •Збереження озонового шару
- •Рекомендації:
- •Стійкі органічні забруднювачі
- •Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- •Генетично модифіковані організми
- •Чорне море
- •8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- •Рекомендації
- •8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- •Рекомендовані дії:
1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
Екологічне партнерство розглядається в програмних документах зі сталого розвитку, європейській екологічній політиці як ефективний механізм інтеграції між державними і місцевими органами управління, промисловими, підприємницькими, громадськими науковими і освітніми колами суспільства в процесі розробки ефективних підходів для прийняття та реалізації стратегічних рішень на всіх рівнях управління.
Екологічне партнерство базується на принципах:
зменшення інформаційного розриву і розширення доступу до інформації в процесі прийняття і реалізації рішень;
еколого-економічної ефективності спільних рішень;
соціальної справедливості і надійності, демократичності;
екологічної раціональності і безпечності;
екосистемної доцільності;
задокументованої добровільності (добровільні угоди) прийняття спільної відповідальності за екологічні наслідки стратегічних рішень і здійснення екологічної ревізії (аудиту);
інтерналізації зовнішніх екологічних витрат на відтворення екосистем, утилізацію відходів тощо.
Етично-правовою основою здійснення екологічного партнерства є добровільні, або цільові добровільні екологічні угоди (ДЕУ). Цільові добровільні екологічні угоди можна розглядати як форму добровільного кооперування, прийняття спільних зобов‘язань щодо підготовки стратегічних рішень і досягнення стратегічних цілей екологічної політики будь якого рівня (місцевого, регіонального, національного).
Проведення конструктивного діалогу між державою, суспільством і бізнесом, укладання ДЕУ, що зазвичай супроводжується активною увагою з боку ЗМІ, приносить значні інтегральні вигоди.
Прикладом ДЕУ в країнах Європейського Союзу є укладання в Нідерландах Угоди щодо здійснення екологічних заходів в хімічній промисловості (1993 р.), Угоди, спрямованої на мінімізацію відходів у Великобританії (1992 р.), Германська Угода щодо запобігання глобального потепління клімату (1995 р.) і багато інших прикладів.
Держава в особі спеціально уповноважених органів влади і у першу чергу – Міністерства охорони навколишнього природного середовища, має бути зацікавленою в укладанні добровільних екологічних угод з бізнесовими (підприємницькими) і громадськими об‘єднаннями у процесі підготовки та прийняття складних соціально значущих рішень. Це значно підвищує гарантії успіху їх реалізації, спільну відповідальність.
На жаль, Мінприроди України обмежилось в екологічному партнерстві тільки створенням при міністерстві громадської ради і громадськими слуханнями без прийняття спільної відповідальності.
Для підвищення потенціалу екологічного партнерства в міністерстві має бути перебудовано процес прийняття рішень таким чином, щоб забезпечити в його рамках більш широку участь зацікавлених кіл суспільства, готових прийняти добровільно на себе відповідальність за реалізацію стратегічних рішень. Це повинно бути національне екологічне партнерство.
Висновки
1. Європейський механізм екологічного партнерства в процесі прийняття і реалізації стратегічних рішень ще не набув в Україні широкого розповсюдження по причині недооцінки ролі цього механізму в прийнятті і реалізації стратегічних екологічних рішень.
2. В Україні існує широка мережа добровільних об‘єднань промисловців, громадськості, органів місцевого самоврядування, які готові сприйняти національне екологічне партнерство з державою.
Ініціатива має належати Мінприроді України.
Рекомендації
А) першочергові
1. Підготувати і укласти угоди про Національне партнерство між Урядом України і бізнесовими та громадськими об‘єднаннями з метою екологічного оздоровлення і відтворення найбільш вразливих екосистем, в першу чергу депресивних.
Б) стратегічні
2. Вдосконалити чи перебудувати процес підготовки, прийняття і реалізації стратегічних екологічних рішень, насамперед зі сталого розвитку на принципах застосування механізму екологічного партнерства і добровільних екологічних угод.
3. Громадську раду при Мінприроди України перетворити у Координаційну раду з екологічного партнерства з чітко визначеними і зафіксованими у Положенні про неї функціями з підготовки, прийняття та реалізації стратегічних рішень.