- •Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- •Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- •Висновки.
- •Рекомендації: а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- •Висновки
- •Рекомендації. А) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- •1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- •Висновки
- •Рекомендації а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- •Висновки
- •1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- •Висновки
- •1.7. Екологія і здоров’я
- •Медико-демографічна криза
- •Гармонія екології і здоров’я
- •Ключова рекомендація.
- •Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- •Висновки
- •1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- •Рав Зони відчуження
- •1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- •1.10. Потенціал екологічної культури
- •1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- •Висновки
- •1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- •Висновки
- •У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- •Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- •1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- •Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- •3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- •3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- •3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- •Стратегічні цілі.
- •3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- •3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- •Висновки
- •Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- •4.1. Земельні ресурси
- •4.2. Водні ресурси
- •Наявні водні ресурси
- •Водокористування
- •4.3. Мінеральні ресурси
- •4.4. Біорізноманіття
- •4.5. Заповідний фонд
- •4.6. Лісовий фонд
- •4.7. Атмосферне повітря
- •4.8. Поводження з відходами
- •4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- •Глава 5. Розвиток науки та освіти
- •5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- •5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- •5.3. Інноваційна політика
- •Рекомендації:
- •5.4 Рекомендації до глави 5
- •Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- •6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- •6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- •6.3 Рекомендації до глави 6.
- •Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- •7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- •7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- •7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- •7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- •7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- •7.6 Рекомендації
- •Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- •8.1. Двостороннє співробітництво
- •8.2. Багатостороннє співробітництво
- •Зміна клімату
- •Рекомендації:
- •Збереження озонового шару
- •Рекомендації:
- •Стійкі органічні забруднювачі
- •Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- •Генетично модифіковані організми
- •Чорне море
- •8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- •Рекомендації
- •8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- •Рекомендовані дії:
Стратегічні цілі.
1. Вдосконалення і розвиток нормативно-правової бази здійснення екологічного аудиту і екологізації виробництва (переходу на екологічно чисті моделі виробництва).
2.Створення національної системи підготовки, оцінки компетенції і сертифікації екологічних аудиторів на базі Міносвіти і Мін природи України.
3. Створення національної інфраструктури екологічного аудиту і чистого виробництва. Розробка і впровадження державних механізмів стимулювання і підтримки розвитку екологічного аудиту і чистого виробництва у контексті Кіотського протоколу.
4. Створення національного потенціалу для оцінки, розробки, ефективного використання і застосування екологічно чистих технологій, включаючи підготовку персоналу всіх рівнів.
Рекомендації.
А) першочергові
1. Створити на базі акредитованих профільних провідних вищих навчальних закладів і Мінприроди України незалежну Національну систему підготовки і сертифікації екологічних аудиторів з функціями перевіряючого якість і відповідність еколого-аудиторської діяльності. Відомчі накази Мінприроди України щодо сертифікації екологічних аудиторів скасувати як такі, що не відповідають чинному законодавству, національному стандарту і європейським вимогам.
2. Створити регіональні і корпоративні центри екологічного аудиту і чистого виробництва з метою розробки і здійснення програм екологізації виробництва у межах зобов‘язань щодо виконання умов Кіотського протоколу.
3. Розробити на базі Закону України “Про екологічний аудит” з урахуванням приведення його у відповідність з європейськими вимогами, національного і державних стандартів серії ISO 19011 і 14000, національний регламент - системи екологічного управління і аудиту, адекватний Європейському регламенту EMAS. Шляхом укладання добровільних угод забезпечити впровадження національного регламенту на корпоративному і місцевому рівнях з відповідною сертифікацією корпоративних систем екологічного управління і аудиту, як свідчення процесу екологізації виробництва на конкретних підприємствах.
4. Розробити і впровадити систему галузевих і корпоративних стандартів екологічно чистого виробництва.
5. Провести інвентаризацію існуючої виробничої бази екологічно чистих технологій, оцінку потреб щодо її розвитку та інвестиційних можливостей підтримки такого розвитку.
6. Провести комплексні галузеві (секторальні), місцеві оцінки технологічних потреб для переходу на моделі чистого виробництва.
7. Розглянути можливість перегляду інвестиційних зобов‘язань приватизованих підприємств з метою здійснення їх екологічної модернізації з використання відпрацьованої методології.
3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
В європейську систему економічних механізмів екологічного управління, природокористування і охорони навколишнього природного середовища входить система страхування права відповідальності та екологічних ризиків.
Екологічна відповідальність може бути реалізована засобом застосування нормативно-правових актів (як у вітчизняній практиці), або засобом страхування екологічних ризиків (європейська і міжнародна практика). Можуть бути і комбіновані засоби. У міжнародній і європейській практиці екологічне страхування є ефективним ринковим механізмом, що гарантує захист майнових інтересів громадян, підприємств і держави. Цей механізм за рахунок акумулювання коштів (страхових) знижує навантаження на бюджет по відшкодуванню збитків, що спричинені страховими випадками. Екологічне страхування надає гарантії інвестицій у високо ризикові види виробництв. Страхування є інструментом додаткового позабюджетного фінансування заходів щодо збереження якості природного середовища і природних ресурсів. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків внаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій, в тому числі біотехнологій тощо.
Багаторічна практика покриття збитків від надзвичайних ситуацій за рахунок державних страхових і резервних фондів вичерпала свої можливості. В умовах зміни форм власності держава не може приймати на себе відповідальність перед населенням за ризикові дії приватних природо- користувачів і природозабруднювачів.
У той же час страхування права відповідальності як за провину, так і небезпечну діяльність приватного сектора не набуло в нашій країні адекватного масштабам зміни форм власності розвитку.
Задеклароване в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” законодавче положення про здійснення добровільного і обов‘язкового екологічного страхування не реалізоване у відповідному страховому законодавстві.
В Україні переважна частина об‘єктів в сферах промисловості і господарювання була приватизована без врахування екологічних ризиків і розподілу права відповідальності за екологічні наслідки між державою і приватним сектором. Це створило юридичний прецедент правової екологічної безвідповідальності приватного сектора, виправити який можна шляхом впровадження обов‘язкового і добровільного екологічного страхування.
Відсутня нормативно-методологічна база оцінки екологічних ризиків і розподілу відповідальності, особливо для об‘єктів підвищеної небезпеки, яких переважна більшість по причині застарілості основних фондів. Відсутній в Україні і загальнодержавний регламент формування ринку послуг з екологічного страхування, що може призвести до монополізації цього виду діяльності окремими страховими компаніями.
Рекомендації
А) першочергові
1. Підготувати і прийняти Постанову Кабінету Міністрів “Про обов‘язкове екологічне страхування відповідальності об‘єктів підвищеної небезпеки, які були приватизовані без врахування екологічних вимог”.
Б) стратегічні
2. Розробити і прийняти Концепцію розвитку екологічного страхування в Україні, яка має визначити структуру, пріоритети і порядок введення в дію відповідних законодавчих, нормативно-правових і методичних документів; порядок регламентування створення ринку страхування з врахуванням європейських вимог і орієнтирів.