4.4. Біорізноманіття

На даному етапі цивілізації жодній світовій проблемі не було присвячено стільки рішень ООН, Конвенцій, саммітів керівників держав світу, вищих органів влади держав, світової громадськості тощо, скільки збереженню біорізноманіття та його сталому (збалансованому, невиснажливому) використанню. Зокрема, „Конференція ООН з довкілля та розвитку” (1992 р.), XIX спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН (1997 р.) та ін. Це пояснюється тим, що все зростаюче знищення біорізноманіття, його забруднення і розрив функціональних зв’язків суспільством призвели до шести глобальних екологічних криз (потепління клімату; руйнування озонового шару; забруднення материків та океанів важкими металами, хімічними сполуками, нафтопродуктами тощо; спустелення; кислотних дощів; знищення, трансформації та погіршення біорізноманіття), які в останні 30 років суттєво погіршили світову економіку, політику, клімат тощо. Пояснення цьому дав ще сто років тому В. І.Вернадський, який довів, що біосфера є глобальною екосистемою, провідну роль у функціонуванні якої відіграє її автотрофний блок, тобто рослинність і біорізноманіття загалом, яке виконує енергоакумулюючу, геохімічну, стабілізуючу, антиентропійну та інформаційну планетарну роль. Його стан практично безпосередньо або опосередковано визначає всі головні модуси суспільства, як духовні і матеріальні, так і політичні, і суттєво впливає на них і в світі, і в Україні, все більше посилюючись і прискорюючись на одиницю часу. Сьогодні без перебільшення доведено, що стан біорізноманіття, якщо не буде досягнуто його сталого (збалансованого) використання, поставить під сумнів і саму можливість існування світової спільноти. Головною причиною цього є його знищення, забруднення і розрив функційних зв’язків. Тому, сьогодні знищеними або в суттєво зміненому стані перебуває біля 65 % угруповань та екосистем світу, що є наслідком пануючої в світовій економіці ліберальної ринкової системи, згідно з якою ресурси біорізноманіття мають лише споживчу вартість, а їх соціальна та екологічна вартість не враховується, тоді як вона на два порядки вища за споживчу. Саме ця економіка дозволяє за споживчу вартість країнам так званого „золотого пулу” вивозити ресурси біорізноманіття з з країн третього світу. Іншими причинами є: ідеологічні, політичні, психологічні, законодавчі, духовні. етнічні тощо.

В Україні головними були соціальні, економічні і техногенні причини, що під час колективізації, індустріалізації, урбанізації, хімізації і загалом гігантоманії щодо розвитку усіх сфер господарської діяльності і перетворення природи шляхом її осушення, зрошення, підтоплення, засолення, а також безпосереднього знищення лісів, лук, боліт та особливо степів призвели до екологічного стану природи і соціального її населення до одних з найгірших серед держав Європи. Сьогодні Україна є найбільш розораною державою (рілля займає 55 % території), вона є лідером за площею еродованих земель (біля 30 % сільгоспугідь). Це відноситься і до площі природної рослинності на одну людину, яка є найбільш незначною і становить лише 0,35 га, так само як і до площі заповідних земель. що у 2,5 рази менша від середньоєвропейської. І навпаки, забрудненість атмосфери її у 2-4 рази є більшою, а кількість чистої води на одного мешканця – у 10 разів меншою. Це негативно відбивається на здоров’ї та соціальних умовах населення і тим самим на середній тривалості життя, яке на 10-12 років коротше, ніж в Італії, Греції тощо.

Досвід країн Західної та Центральної Європи (Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Чехії, Польщі та ін.) свідчить про необхідність обов’язкового дотримання щонайменше трьох вимог, а саме: ступеня розораності земель, яка не повинна перевищувати 20-30 % території держави (що й має там місце), заповідності та відповідного законодавста. Так, у Швейцарії заповідна площа становить 18,5 %, Австрії – 25 %, Німеччині – 24 %. Більш детально розглянемо це на прикладі Швейцарії.

В цій державі збереження і невиснажливе використання біорізноманіття було досягнуто в середині 70- х років минулого століття, завдяки законодавчому (три статті в Конфедеративній Конституції), економічним та науковим механізмам, що працюють як єдина система, спрямована на зацікавлення населення всіх його рівнів (від члена парламента до фермера) в збереженні природи. Природоохоронна політика є невід’ємною складовою всіх державних та приватних планів розвитку.. Держава формує мету та основи охорони, а кантони – заходи з їх охорони та підтримання режиму. У випадку порушення законодавства відповідний кантон чи комуна позбавляються державного фінансування.

Отже, екологічний стан у світі і в Україні вимагає перегляду існуючої концепції відносин з природою і переходу на поліфункціональну еколого-збалансовану концепцію, яка відповідає законам єдності, цілісності та взаємозалежності біосфери і суспільства. Для цього необхідно визначити запаси ресурсів на планеті і в кожній державі окремо, насамперед, біорізноманіття і потребу в них різних держав, а далі на цій основі скласти баланс їх невиснажливого використання. Потім на основі положень прийнятих в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. „Порядку денного на XXI сторіччя”, спрямованого на усунення світового дисбалансу в соціальній та екологічній сферах, визначити квоти вилучення і використання ресурсів для кожної держави, включаючи їх біосферне, соціальне тощо значення у вартість ресурсів. Квоти повної вартості ресурсів продавати як квоти на викиди СО₂. Починати це треба з найбільш продуктивних і функціонально важливих екосистем, якими є ліси. Сьогодні саме вони забезпечують динамічну рівновагу екологічного балансу біосфери.

Висловлене вказує на неспроможність вирішення цієї важливої проблеми на основі концепції територіальної охорони (природно-заповідного фонду), та рідкісних видів, яка все ще залишається пануючою.

Отже, як у світі., так і в Україні в справі збереження біорізноманіття склалося принципове протиріччя між його глобальним біосферним і соціальним значенням і існуючими концепціями цієї проблеми та механізмами її вирішення на міжнародному та національному рівнях, які не забезпечують обов’язковості виконання прийнятих угод, рішень, постанов тощо. Це, до речі, було підкреслено і на XIX спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН, що відбулася у 1997 р.

Сутністю, відмінністю цієї проблеми від інших є багатофункціональна і всеохоплююча залежність від неї всіх рівнів соціальної і природної складових біосфери, а отже надзвичайна складність і неоднозначність їх вирішення, яка в Україні і в сусідніх з нею державах була ускладнена ще змінами державного устрою.

Рекомендації

• Провести у 2006-2007 рр. силами працівників відповідних міністерств, науковців та громадських організацій інвентаризацію сучасного стану біорізноманіття України

• На основі даних, отриманих в процесі виконання багатьох міжнародних проблем з МБП, ЮНЕП, виконати розрахунки еколого-функціонального балансу земельного фонду держави різного цільового призначення і використання.

• Розробити і прийняти закон „Про збалансування земельного фонду України різного призначення і використання”, в якому передбачити: виведення з використання сильно еродованих земель на площі 4-5 млн га; збільшення на першому етапі площі природної рослинності до 28 млн га за рахунок відновлення її на середньо- та сильноеродованих землях і вилучення малопродуктивних площ ріллі. У тому числі: збільшити площу лісів за рахунок їх ренатуралізації до 13 млн га; лук до 14 млн га і степів – на 1 млн га.

• Розробити довгострокові регіональні „Програми збалансованого розвитку”, спрямовані на досягнення рівноважного стану шляхом оптимізації на екологічній і економічній основах господарської діяльності у межах певної, досить однотипної за головними економо- екологосоціальними показниками, території

• Передбачити резервування для подальшого заповідання 2,5 млн га, зайнятих природною рослинністю.

• Виконати заходи щодо формування Національної-екологічної мережі України, передбачені відповідним законом на 2000-2015 рр., більшість з яких залишилося невиконаними.

• Доопрацювати існуюче в Україні законодавство щодо збереження біорізноманіття з позицій запропонованої концепції та ліквідувати неузгодженість із законодавством в іншій сфері природних об’єктів, насамперед, із „Земельним кодексом”.

• Розробити і прийняти „Лучний кодекс”.

• Створити міжвідомчий Комітет з біорізноманіття

• Щоб Закони України „працювали”, внести до „Кодексу про адміністративні правопорушення” окрему статтю, яка передбачала б не лише економічне і адміністративне стягнення з посадових осіб за невиконання своїх прямих обов’язків, передбачених існуючим законодавством щодо збереження біорізноманіття, але в окремих випадках – й позбавлення волі.