Стратегічний екологічний документ

(Документ підготовлено в рамках проекту ПРООН/ГЕФ

“Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні”)

Зміст

№	Назва	Стор.
	Вступ	4
1	Комплексна стратегічна оцінка національного екологічного потенціалу	6
	1.1. Екосистемний потенціал: інтегральні оцінки	6
	1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики	9
	1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку	12
	1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку	14
	1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм	16
	1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління	18
	1.7. Екологія і здоров’я	20
	1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми	43
	1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки	51
	1.10. Потенціал екологічної культури	54
	1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес	56
	1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління	58
2	Гармонізація українського законодавства до європейського	63
3	Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності	69
	3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення	69
	3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи	74
	3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва	82
	3.4. Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків	84
	3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка і заохочення	86
4	Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат	88
	4.1. Земельні ресурси	88
	4.2. Водні ресурси	93
	4.3. Мінеральні ресурси	100
	4.4. Біорізноманіття	103
	4.5. Заповідний фонд	106
	4.6. Лісовий фонд	109
	4.7. Атмосферне повітря	112
	4.8. Поводження з відходами	115
	4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу	121
5	Розвиток науки та освіти	124
	5.1. Наука України для еколого-збалансованого розвитку	124
	5.2. Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку. Оцінка загального стану	127
	5.3. Інноваційна політика	132
	5.4. Рекомендації	137
6	Неурядові та громадські екологічні організації: посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток	139
	6.1. Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні	139
	6.2. Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища	147
	6.3. Рекомендації	156
7	Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток	159
	7.1. Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад	159
	7.2. Механізми реалізації місцевих громад	160
	7.3. Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад	162
	7.4. Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства)	162
	7.5. Державна підтримка. Заохочення	164
	7.6. Рекомендації	165
8	Міжнародна інтеграція України в галузі охорони довкілля	167
	8.1. Двостороннє співробітництво	167
	8.2. Багатостороннє співробітництво (зміна клімату, захист озонового шару, генетично модифіковані організми, стійкі органічні забруднювачі, охорона Чорного моря, збереження Карпат)	170
	8.3. Впровадження рішень Київської конференції	185
	8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій	187
	Загальні висновки і рекомендації	190

В С Т У П

Політика європейської інтеграції і вступу до Світової Організації Торгівлі (СОТ) – це, по-суті, політика переходу до сталого розвитку України. Членство в СОТ, Європейському Союзі і сталий розвиток – взаємообумовлені і взаємопов‘язані складові цілісної національної політики України.

Так, наприклад, екологічні вимоги СОТ та інструменти їх реалізації пов‘язані в основному з продуктовою політикою (Інтегрована продуктова політика – Integrated Product Policy). Це політика, що грунтується на всьому екологічному життєвому циклі продукції з метою скорочення негативного екологічного впливу (тиску, навантаження) продукту на навколишнє середовище і здоров‘я людей – від видобування сировини до утилізації відходів. Це, по суті, політика сталого розвитку, орієнтована на зміну нестійких моделей виробництва і споживання на екологічно чисті моделі.

Таким чином, проголошуючи політичне рішення щодо євро інтеграції і вступу до СОТ, Україна має привести свою національну стратегію розвитку у відповідність вимогам СОТ, Європейського Союзу і міжнародним зобов‘язанням зі сталого розвитку взагалі та екологічним, зокрема (зміни клімату, збереження біорізноманіття, боротьба з спустелюванням, зміна нестійких моделей виробництва і споживання, екологічного оздоровлення і відтворення екосистем, басейнів річок тощо).

Політичне рішення Президента і Уряду, Верховної Ради України має бути реалізовано в національній політиці євро інтеграції і сталого розвитку та національній екологічній політиці. Для розробки її концепції і в подальшому правового регламенту необхідно виконати комплексну стратегічну оцінку національного екологічного потенціалу і підготувати рекомендації щодо реформування, вдосконалення національної системи екологічного управління на принципах і механізмах європейської екологічної політики і національних екосистемних особливостях.

Мета цієї роботи полягає у проведенні узагальнюючих комплексних стратегічних оцінок національного екологічного потенціалу з урахуванням результатів системного аналізу вже виконаних відомчих, секторальних, наукових і громадських оцінок за минулі роки. На підставі таких стратегічних оцінок подати ключові рекомендації, які можуть бути використані як при підготовці національної екологічної політики, так і виконанні екологічних вимог СОТ та визначенні напрямів залучення екологічних інвестицій. Це, наприклад, наступне:

• екологічне оздоровлення депресивних екосистем, територій: радіаційно забруднених, підтоплених тощо;

• створення мережі етноекокультурних центрів туризму;

• екологічна модернізація підприємств, господарчих комплексів з еколого-економічним ефектом тощо.

Мета роботи полягає також у тому, щоб сприяти розвитку потенціалу екологічної свідомості, компетентності всіх тих, хто приймає відповідальні для держави, суспільства рішення щодо життєдіяльності і розвитку. Не можна необґрунтовано скорочувати у вищих навчальних закладах підготовку молоді за екологічними спеціальностями у той час, як екологізація виробництва, суспільства є фундаментальним напрямком політики європейської інтеграції, а екологізація знань – Болонського процесу, до якого приєдналася Україна.

Національна політика європейської інтеграції України і, відповідно, переходу до сталого розвитку, має ґрунтуватися на системній цілісності і збалансованості трьох її складових політик: соціальної, екологічної і економічної. Це фундаментальні основи сталого розвитку країн Європейської спільноти і вимоги до країн, які прагнуть увійти до цієї спільноти.

Сталий розвиток Європейського Союзу грунтується, у свою чергу, на принципах, підходах і механізмах, які визначені в програмних документах Всесвітнього самміту в Ріо-де-Жанейро (1992) і підтверджені та розвинені в стратегічних рішеннях Всесвітнього самміту в Йоганнесбурзі (2002), Київської конференції “Довкілля для Європи” (2003).

В Європейському Союзі принципи і підходи сталого розвитку реалізовані через конкретні механізми, в тому числі і екологічні: екологічні податки, екологічні стандарти, екологічне управління і аудит, екологічний бізнес, компенсація екологічної шкоди за рахунок винуватця (“забруднювач платить”), стимулювання залучення екологічних інвестицій тощо.

В Україні завдяки міжнародній допомозі і співпраці за минулі роки значно зміцнено національний екологічний потенціал як для європейської інтеграції, так і для здійснення переходу на принципи сталого розвитку держави, суспільства. Національний екологічний потенціал при цьому розглядається як системна цілісність природоресурсного і екосистемного потенціалів та механізмів їх зміцнення.

Слід зазначити, що екологічна складова європейської інтеграції, екологічний інтеграційний потенціал набагато більш розвинений, ніж відповідно соціальний та економічний. Цю особливість України на шляху до європейської інтеграції і сталого розвитку можна охарактеризувати як розбалансованість потенціалів: соціального, екологічного і економічного.

В свою чергу, національний екологічний потенціал, не дивлячись на його відносну розвиненість, ще не відповідає в повній мірі принципам і стандартам європейської інтеграції і, відповідно, сталого розвитку: збалансованість екосистемного і природоресурсного потенціалів (раціональне природокористування з відтворенням екосистем), якість і стан безпеки природних екосистем, здатність саморегуляції і самовідтворення, ефективність механізмів регулювання взаємодії суспільства і природи, державного впливу на зміцнення національного екологічного потенціалу.

З урахуванням виявлених у процесі оцінки невідповідностей, що стримують європейську екологічну інтеграцію, підготовлені ключові рекомендації щодо розвитку національного екологічного потенціалу, вдосконалення механізмів його зміцнення.

Критеріями оцінки національного екологічного потенціалу послуговували принципи сталого розвитку і європейської екологічної політики, які у систематизованому вигляді наведені в додатку.

Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного

екологічного потенціалу

0. Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки

Відмінною ознакою і фундаментальним принципом сталого розвитку є екосистемний підхід до вирішення проблем будь-якого масштабу і рівня: глобального, регіонального, національного і місцевого.

Екосистемний підхід грунтується на одній із фундаментальних цінностей ХХІ століття – поважному, обережному і ощадливому, а не споживацькому ставленню до природи. На підставі такого підходу і цінностей мають бути змінені нестійкі моделі виробництва, споживання і життєдіяльності в інтересах сучасного та прийдешніх поколінь.

Екосистемний підхід, як нова філософія життєдіяльності людства у ХХІ столітті, був закріплений рішеннями Йоганнесбурзького саміту зі сталого розвитку (2002 р.). На саміті, зокрема, зазначалось: “Держави співпрацюють на засадах глобального партнерства з метою збереження, захисту і відтворення здорового стану і цілісності екосистеми Землі”.

На реалізацію такого підходу в Україні спрямована Комплексна програма впровадження на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті за сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.), затверджена Кабінетом Міністрів України у 2003 році.

Відхід від традиційної “ресурсної і споживацької” стратегії розвитку потребує зміни поведінки суспільства, розробки нових концепцій державного управління, підприємницької діяльності, зміни методології оцінки ролі і значення екосистем в житті людини і суспільства.

Однак в існуючій системі державного управління переважають тенденції затратного підходу до використання природних ресурсів, навколишнього природного середовища та його екосистем. Інтегрована цінність природи як середовища існування людини, життєдіяльності суспільства ще не усвідомлена суспільством. Про це свідчить відсутність національної стратегії сталого розвитку, інтегрованих оцінок природного потенціалу країни, програми конкретних дій щодо зміцнення природних основ життя людини та життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі.

Екологічні системи, їх потенціал мають оцінюватися не тільки як ресурсна база економічного зростання, але й як “природні основні фонди” для забезпечення життєдіяльності суспільства, домівка всього живого на Землі, для підтримки яких у належному стані треба постійно вкладати капітал. Тобто, оцінювання екосистемного потенціалу має бути інтегральним: як економічний ресурс сталого розвитку і як екологічний ресурс життєдіяльності біотичної спільноти, у тому числі людини як її “розумного” представника, що не хоче вкладати накопичений за рахунок експлуатації природи капітал на відновлення її екосистем.

Таким чином, інтегральна оцінка екосистемного потенціалу (глобального, регіонального, національного, місцевого) – це цілісна оцінка одночасно економічного ресурсу забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічного ресурсу підтримки функціонування й відтворення екосистем як середовища життєдіяльності живих організмів.

Система інтегральної оцінки потребує розробки національної науково-методологічної і нормативно-правової бази. На поточний час такої цілісної системи ще немає, хоча окремі її елементи відпрацьовані, але не знайшли широкого практичного застосування. Це – кадастри природних ресурсів, екологічний моніторинг. Сфера їх застосування обмежена орієнтацією на ресурсне забезпечення економіки.

На екосистемний підхід зорієнтований екологічний аудит як інструмент реалізації екологічної політики і управління. В Україні прийнято Закон “Про екологічний аудит”. Проте, багатоцільові функції екологічного аудиту залишаються не регламентованими і тому не реалізуються у практиці державного, галузевого і корпоративного управління.

Україна політично приєдналася до основних міжнародних конвенцій. На законодавчому рівні прийнято національні і загальнодержавні програми, серед яких, зокрема, Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, Загальнодержавна програма охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами та інші.

Механізми реалізації окремих програм відпрацьовані за міжнародною допомогою. Проте, їх реалізація практично призупинена в силу політичних чинників, які не дозволили сформувати цілісну національну систему екологічного управління з ефективними методами залучення інвестицій, еколого-економічного стимулювання, розподілу відповідальності між державою, суспільством і бізнесом. Необхідність в такій системі підтверджується станом екосистемного потенціалу України, який характеризується як антропогенно виснажений внаслідок непомірної експлуатації і споживацького відношення.

Розбалансованість функцій використання природного капіталу та його відтворення призвела до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров‘я людини і розвитку суспільства.

Так, сільськогосподарська освоєність земельного фонду станом на початок 2005 р. досягла 72% території країни, з яких на ріллю припадає 56%. Для порівняння – у США розораність території складає 19%, Франції і ФРГ – 38%, Італії – 31%.

Площа еродованих земель оцінюється в 49% загального фонду сільськогосподарських угідь. Площа підтоплених земель складає 13,4 млн. га (32% сільгоспугідь).

Загальна площа земель, зайнятих під скупченнями відходів (відвали, терикони, шлаконакопичувачі, різного роду смітники тощо), складає більше 160 тис.га. На одну людину припадає 400 т відходів. Щорічно в країні утворюється 35 млн. м³ побутових відходів.

Стан водних басейнів країни характеризується як кризовий внаслідок порушення режиму водних екосистем, зарегульованості річкового стоку, забруднення стічними водами та порушення екосистемної підтримки водних об‘єктів (водоохоронні зони).

Лісистість України становить 15,6% і майже втроє менше за лісистість Західної Європи (43,2%) і не є оптимальною (20-22%).

Сучасний стан природних ландшафтів лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.

В цілому антропогенне навантаження на національну екологічну систему слід оцінювати як традиційно несприятливе для її самовідтворення і посилення асиміляційних функцій природи.

У той же час мінерально-сировинна база України має значний економічний потенціал, який спроможний не тільки забезпечити подальший розвиток економіки, але й відтворення національного потенціалу сталого розвитку, складових його територіальних екосистем як безпечного середовища для здоров‘я людини і суспільства в цілому.

Займаючи менш 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття внаслідок свого розташування на перехресті багатьох природних екосистем, шляхів міграції представників рослинного і тваринного світу.

На порівняно невеликій території утворилися чотири природні екосистеми: лісова, лісостепова, степова і приморська. Особливістю України є існування унікальної для Європи степової екосистеми і потужної водної екосистеми Дніпра з різноманітністю природних ландшафтів. Але унікальним є й масштабне техногенне порушення природних ландшафтів та екосистем, особливо радіаційне забруднення лісової і лісостепової зон внаслідок Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу.

Все це вимагає від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння і дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування і управління, національного розвитку і життєдіяльності.