- •Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- •Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- •Висновки.
- •Рекомендації: а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- •Висновки
- •Рекомендації. А) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- •1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- •Висновки
- •Рекомендації а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- •Висновки
- •1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- •Висновки
- •1.7. Екологія і здоров’я
- •Медико-демографічна криза
- •Гармонія екології і здоров’я
- •Ключова рекомендація.
- •Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- •Висновки
- •1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- •Рав Зони відчуження
- •1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- •1.10. Потенціал екологічної культури
- •1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- •Висновки
- •1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- •Висновки
- •У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- •Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- •1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- •Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- •3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- •3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- •3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- •Стратегічні цілі.
- •3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- •3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- •Висновки
- •Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- •4.1. Земельні ресурси
- •4.2. Водні ресурси
- •Наявні водні ресурси
- •Водокористування
- •4.3. Мінеральні ресурси
- •4.4. Біорізноманіття
- •4.5. Заповідний фонд
- •4.6. Лісовий фонд
- •4.7. Атмосферне повітря
- •4.8. Поводження з відходами
- •4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- •Глава 5. Розвиток науки та освіти
- •5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- •5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- •5.3. Інноваційна політика
- •Рекомендації:
- •5.4 Рекомендації до глави 5
- •Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- •6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- •6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- •6.3 Рекомендації до глави 6.
- •Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- •7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- •7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- •7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- •7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- •7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- •7.6 Рекомендації
- •Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- •8.1. Двостороннє співробітництво
- •8.2. Багатостороннє співробітництво
- •Зміна клімату
- •Рекомендації:
- •Збереження озонового шару
- •Рекомендації:
- •Стійкі органічні забруднювачі
- •Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- •Генетично модифіковані організми
- •Чорне море
- •8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- •Рекомендації
- •8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- •Рекомендовані дії:
Рекомендації
Розробити та затвердити детальний план по виконанню рішень Київської конференції;
Перехід до ринкового демократичного суспільства відкриває можливості втілення взаємо виграшної політики, яка дозволяє одночасно досягати цілей як екологічної, так і секторної політики. Проте в інших випадках потрібні компроміси. Для забезпечення соціальної прийнятності таких компромісів потрібні процедури міжміністерської координації, посилення потенціалу екологічних та інших міністерств, застосування відповідних політичних інструментів (включаючи регулювання з боку попиту).
Інтеграція екологічних міркувань в розвиток ключових секторів економіки.
8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
Зважаючи на серйозність екологічних проблем регіону, досягнення екологічних цілей Екостратегії потребуватиме значних зусиль, в тому числі фінансових, з боку країн регіону. В зв’язку з цим міністри закликали донорів підтримати зусилля країн по досягненню цілей Екостратегії та співпрацювати з країнами з перехідною економікою з метою складання реалістичних екологічних інвестиційних та фінансових планів на національному і місцевому рівнях. При цьому зрозуміло, що для таких країн, як Україна міжнародна технічна допомога (яка ніколи не перевищуватиме кількох процентів від національного фінансування екологічних видатків) має перш за все бути направлена на підтримку зусиль по залученню більш серйозного фінансування як з національних, так і з міжнародних джерел.
З точки зору національних фінансових зусиль, Україна витрачає на екологічні потреби досить меншу, але досить близьку (бюджет Міністерства складав 0.3% бюджету в 2000-2002 рр.) частку національного доходу, порівняно з рештою Центрально-Європейських країн. Проте існує значний розрив між потребами і наявним фінансуванням. Особливо характерно для України – значно менша частка інвестиційного фінансування в загальній долі витрат. Інша проблема полягає в тому, що левова частка екологічних видатків йде на фінансування екологічної інфраструктури (в основному на водопостачання і каналізацію). Утримання цієї інфраструктури обходиться дорого і хоча разом з падінням ВНП процент екологічних видатків виріс до європейського рівня, в абсолютному числах видатки вже не могли покривати видатки управління екологічною інфраструктурою і інші екологічні потреби залишались без фінансування. Більшість екологічних витрат покриваються за рахунок позабюджетних джерел, тобто за рахунок підприємств. Найбільша їх доля – поточні видатки приватного сектора.
Хоча формально найбільша частка витрат йде на фінансування головного національного пріоритету – очищення та запобігання забрудненню вод, можна сказати, що національна екологічна політика не сформульована на рівні конкретних завдань, вирішення яких дозволило б контролювати реалізації узгоджених цілей. Політичні заяви здебільшого декларативні і не дають визначення загальних пріоритетів. Хоча існують деякі екологічні програми, що відповідають тим чи іншим цілям екологічної політики, оцінка їх пріоритетності в загальному контексті не проводиться. Головною проблемою таких програм є їхнє суттєве недофінансування.
Управління державними екологічними видатками залишається досить слабким. В той час як інформаційна база залишається слабою, проблемою лишається оцінка необхідних видатків. Інвестиції та операційні видатки досягнення екологічних цілей рідко обчислюються прямо і тому вони не можуть впливати на розробку політики. Впровадження політики також залежить великою мірою від якості фінансового управління – більшість державних видатків в екологічному секторі витрачається без чіткої програмною структури та визначення цілей, що мають бути досягнуті.
Неадекватне витрачання стримує досягнення екологічних результатів. Існуючі програми не пріоритезовані, не орієнтовані на результат, не мають аналізу витрати-ефективність, механізмів впровадження та реалістичних фінансових планів. І хоча програми часто включають інвестиції, що має внести приватний сектор і муніципалітети, в них відсутні стимули для тих, хто має інвестувати. В результаті обмежені ресурси розподіляються занадто широко серед великого числа програм і проектів, які лишаються здебільшого недофінансовані і, згодом, невиконані.
Слабке управління екологічними видатками також залишає сектор без належних ресурсів. Екологічні відомства є здебільшого на других ролях, коли йдеться про бюджетний процес та державні інвестиційні програми. Це є часто результатом неусвідомлення рештою уряду реального економічного значення екологічних поліпшень і, відповідно, відповідальності за надання екологічних послуг, товарів та інфраструктури. Проте екологічні відомства можуть покращити ефективність своєї діяльності у залученні державних коштів шляхом застосування визнаних стандартів належного управління державними фінансами.
На відміну від більшості інших країн регіону позабюджетний Екологічний Фонд відіграє в Україні важливу роль. В той же час, існуюча система екологічних платежів є неефективною як у залученні додаткових коштів на природоохорону, так і в незаохоченні забруднювати – потрібна менша кількість простіших, вищих (захищених від інфляції) і прозорих платежів. Потрібна також реформа екологічних платежів (нейтральна щодо прибутків), включаючи екологічно орієнтовані податки та плату за екологічний сервіс.
Низький пріоритет екологічної сталості в національних програмах розвитку є бар’єром у залученні більших коштів з міжнародних джерел. В поточному міжнародному контексті розвитку донорська допомога і позики все більше надаються відповідно до пріоритетів національних планів розвитку.
Проблеми:
Відсутність змістовної економічної та фінансової інформації для розробки ефективної політики і спрямування коштів на пріоритетні проблеми;
Більшість коштів витрачається без чітких програм і цілей, не передбачено інструментів реалізації програм і фінансових планів;
Неефективність існуючих екологічних фондів та існуючої системи екологічних платежів та економічних механізмів.